§ 3. Міжнародна виробнича кооперація Програмні питання

Суть міжнародної виробничої кооперації (МВК).

Основні ознаки МВК.

Класифікація МВК.

Основні методи налагодження МВК.

Розробка і виконання спільних програм.

Підрядне кооперування.

Спільне виробництво.

Договірна спеціалізація.

Інтегративне кооперування.

Основні поняття

Міжнародне кооперування

Міжнародне виробниче кооперування

Спеціалізовані суб’єкти

Суб’єкти кооперування

Об’єкти кооперування

Спільна діяльність

Координація діяльності партнерів з різних країн

Виконання спільних програм

Підрядне кооперування

Договірна спеціалізація

Інтегративне кооперування

Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці (і міжнародної спеціалізації), яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу в міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, які регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

• попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;

• головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів з різних країн;

• наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;

• закріплення в угоді головних об’єктів кооперування: готові вироби, компоненти та відповідні технології;

• розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;

• безпосередній зв’язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями:

а) за видами;

б) за методами використання;

в) за стадіями;

г) за структурою зв’язків;

ґ) за територіальним охопленням;

д) за числом суб’єктів;

е) за числом об’єктів.

Отже, за видами міжнародне кооперування має такі форми, як:

• економічна кооперація;

• промислове співробітництво;

• виробниче кооперування;

• науково-технічне кооперування;

• кооперування в області проектування і будівництва промислових об’єктів;

• кооперація у сфері побуту;

• кооперація в інших сферах господарської діяльності.

За методами використання:

• виконання спільних міжнародних програм;

• договірна спеціалізація;

• створення спільних підприємств.

За стадіями:

• довиробниче кооперування;

• виробниче кооперування;

• комерційне кооперування.

За структурою зв’язків:

• внутріфірмові та міжфірмові коопераційні зв’язки;

• внутрігалузеве та міжгалузеве кооперування;

• горизонтальні та вертикальні форми кооперування;

• змішані форми кооперування.

За територіальним охопленням:

• кооперування між двома і більше країнами;

• кооперування в рамках регіону;

• міжрегіональне кооперування;

• світове кооперування.

За числом суб’єктів:

• двостороннє кооперування;

• багатостороннє кооперування.

За числом об’єктів:

• однопредметне кооперування;

• багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження міжнародних коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів:

• здійснення спільних програм;

• договірна спеціалізація;

• інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає в підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт у відповідності з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядають два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають “класичним підрядом”) ат підряд з проектування й виготовлення нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) з різних країн об’єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, які потерпіли від військових дій.

Договірна спеціалізація, як ще один зі способів налагодження коопераційних зв’язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб’єктами з різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми.

Договірна спеціалізація передбачає й об’єднання вже апріорно спеціалізованих суб’єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.

Останнім часом у світі, а особливо в постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, яке здійснюється в формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн ля досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегрованої кооперації стало створення міжнародних спільних підприємств. У той же час, не менш важливим видом інтрегративного кооперування є розвиток і поширення володінь транснаціональних і мультинаціональних компаній, які мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.