2. Самобутня мова

• Кожну історію розглядайте як нову й неповторну

Не потрапляйте в пастку шаблонного писання, коли ви говорите собі: „О, та це ж історія про суперечку з категорії „він сказав/ вона сказала” і ліпите її відповідно до заяложеного зразка. Звіс­но, кількість типів історій не безкінечна, та це не означає, що всі зі схожими рисами треба підганяти під заготовлену модель.

• Уникайте будь-яких кліше

Кліше – це знайомі слова й фрази, аж надто знайомі, тож лег­ко впізнавані. Хороше правило – позбавлятись будь-чого, що викликає підозри на кліше. Деякі з них загальнопоширені, інші циркулюють лише в газетах. Та хоч би як, це вирази настільки старі й надуживані, що вже втратили будь-яку дієвість.

Особливо небезпечні порівняння, бо автоматичне застосуван­ня призводить до того, що їх часто використовують недоречно.

Наприклад, порівнювати сцену аварії з „полем бою” не тільки неоригінально, а й неправильно, ті, хто бачив місця катастроф і бойовища, знають це. Та хоч би що це було –порівняння, ме­тафора, афоризм чи окреме слово, кліше (ознакою якого є те, що воно вискакує з голови й потрапляє на сторінку, перш ніж ви вс­тигнете усвідомити це) слід знищити й придумати натомість щось свіжіше.

• Уникайте будь-яких автоматичних слів

Це, зазвичай, прикметники, які деякі журналісти інстинктив­но пов’язують з певними словами. Всі угоди у них „масштабні”, всі звіти „шокуючі”, усі вбивства „жорстокі”, всі занепокоєння „великі”. Є також фрази, які автоматично вживають у певних ситуаціях. Газети кожної країни мають такі. В англомовних газетах, наприклад, на місці катастрофи слідчі завжди „похмуро копирсаються в улам­ках” (ніби вони мали б сміятись).

• Остерігайтесь каламбурів

Цілковита заборона була б засуворою, бо все ж подеколи (ска­жімо, раз на три роки) де-небудь у світі якийсь журналіст раптом придумує хороший свіжий каламбур. А тим часом друкується ба­гато мільйонів яких завгодно, тільки не свіжих. Вони, зазвичай, набувають двох форм: перша, коли автор згадує всі можливі слова в асоціації з певним об’єктом і не втрачає нагоди наповнити ними статтю (як-от „Дірчасте щастя тенісиста”); друга, коли в історії (насамперед розважальній у масовій газеті) здається, немає нічого іншого, крім гри слів. Для людей тямущих це безпомилкова ознака, що автор позбавлений уяви, а сама історія не варта папе­ру, на якому її надруковано.

У письмі немає абсолютних правил, та одне наближається до того: ніколи не пишіть надто очевидного. Якщо ви їдете в Лас-Вегас, не пишіть про гральні автомати; у Лондоні спробуйте обійтися без дощу й Біг-Бену; в Парижі залиште комусь іншому спостере­ження щодо того, як вдягаються жінки. Те саме з каламбурами. Нічого страшного не трапиться, якщо, розповідаючи про котів, ви жодного разу не скаламбурите про лапи, хвіст чи дев’ять життів.

• Повсякчас працювати над творенням нових порівнянь, метафор і висловів

Упіймавши себе на напівавтоматичному наслідуванні моди на вислови, порівняння чи метафори, зупиніться й подумайте. Доб­ре подумайте про справжній сенс того, що ви хочете передати, та спробуйте знайти фразу, яка б ідеально придавалась, а не хапайте першу-ліпшу, що нагодилась. У досвідчених авторів є багато різ­номанітних прийомів, за допомогою яких вони навмисне так май­стерно повертають і обігрують знайомі вислови, що вони дістають нове життя. Але й їм доводиться добре посушити собі голову, щоб точно описати щось чи передати його сутність, а це означає важ­кий пошук нового вислову до кожного конкретного випадку.

Вони також борються й сперечаються з редакторами за право вживати яскраву мову. Іноді це доводиться робити в газетах, які намагаються вдягти свій персонал у літературну гамівну сорочку. Редактори „Нью-Йорк Тайм”, наприклад, мали лиху славу як гнобителі літературної свободи своїх журналістів. Ось що сталося з Моллі Айвенс наприкінці 1970-х років. Якось вона написала, що чоловік „мав пузо, гідне кунсткамери”. Редактор виправив його на „випнутий живіт” – точно, але безбарвно. Іншим разом вона на­писала, що хлоп „верещав, як дводоларова скрипка”, в газеті це перетворилось на „недорогий музичний інструмент”. Редакторам, які чинять таке з живою мовою, слід було б працювати в музеї.

• Остерігайтесь модних слів і фраз

У мові є свій „крик моди” так само, як у довжині спідниці чи зачіс­ці. Втім, кожне модне слівце чи фраза швидко починає різати вухо. Тож зробіть собі ласку – ліпше визначайте моду, ніж наслідуйте. Зокрема сьогодні дуже модно писати й говорити „міт” замість „міф”, „Атени” замість „Афіни”, а також уживати різноманітних запозичень із англійської мови: мерчандайзер, франчайзинг, франшиза і т. д.