3.2 Вплив традиції на суспільно-політичні погляди та політику Джавахарлала Неру

У підрозділі вивчається вплив цивілізаційного підходу на зовнішню політику Неру та його соціокультурних поглядів на внутрішню політику уряду.

Неру віддавав перевагу стратегії неприєднання, тому що, на його думку, у динамічному ядрі цивілізації кожного великого народу існують "деякі риси величі", і тому найкоротшим шляхом до всебічного прогресу Індії має бути взаємне збагачення великих держав (цивілізацій) та Індії. Завдяки цивілізаційному підходу Неру визначив три пріоритетні партнерів Індії на міжнародній арені: Америка, Росія та Китай.

Таким чином, цивілізаційний підхід став ідейно-теоретичним обгрунтуванням політики неприєднання, і дозволив Неру більш чітко побачити як позитивні, так і негативні риси США та СРСР, підштовхував його до залучення кращого досвіду обох понад держав. Суб'єктивне і в деякій мірі патетичне ставлення Неру до культури Китаю разом з його методологічними помилками в історичних дослідженнях призвело до відриву політичної практики Неру від самодовліючеі історичної традиції Китаю. Найбільш яскраво це виявилося в тому, що Неру розглядав Південно-східну Азію (ПСА) як сферу цивілізаційного впливу Індії та не враховував традиційні геополітичні інтереси Китаю в цьому регіоні. Збройне захоплення португальських колоній Діу, Гоа і Дамані в 1961 р . було серйозним зовнішньополітичним прорахунком Неру, тому що, поряд з різними підходами Індії та КНР до вирішення проблеми Тибету, це стало однією з причин анексії КНР частини індійської території в 1962 році.

Цивілізаційний підхід Неру зіграв визначальну роль в рішенні уряду Індії залишити зв'язок із Співдружністю націй. До речі, виключно особиста позиція Неру зумовила подальше перебування Індії у складі Співдружності націй. Неру свідомо намагався змінити соціокультурну традицію Індії, щоб зробити її традиціоналістської, тобто, змінивши сутність, надати їй гнучкості та м'якості для взаємодії з новаціями. Неру вніс зміни у два останніх ведичні ашрамі (Ванапрастга і саньясін), звернення до яких явно не відповідало сучасному способу життя і могло створити певні соціально-психологічні перепони на шляху модернізації Індії. Слід зазначити, що він відкривав Індію не стільки для європейців, скільки для європеїзованої індійської еліти, подібної йому, що була в значній мірі відірвана від свого коріння.

З огляду на це, необхідно визнати, що Неру не завжди точно інтерпретував соціокультурну традицію з метою надання їй більшої гнучкості та здатності пристосовуватися до потреб індійського суспільства, яке модернізувалося. Він вірно знайшов єдину для Індії релігійну "сутність", філософську основу - адвайта веданта - але не зміг надати їй релігійної "форми", тому що це потребувало б у розриві з індійською соціокультурною традицією, яка освячувала плюралізм думок та безперервний розвиток шляхом трансформації, то є зміни форм. Неру так і не вдалося підключити до процесу модернізації Індії релігійну традицію, яка відрізнялася високою функціональністю, гнучкістю, здатністю до саморозвитку. Неру зміг посилити позиції держави в початковому і середню освіту, що сприяло послабленню кастової системи. Він активно сприяв розвитку вищої технічної освіти та фундаментальних наук в Індії.

Висновки. Узагальнена характеристика політичних ідей Джавахарлала Неру

Часткове неспівпадання розвитку історичних та політичних поглядів Неру зумовило невірну, але пануючу у вітчизняній та зарубіжній історіографії точку зору про суперечливість його світогляду в цілому. Неру сформулював моральний підхід до політики, за яким моральні принципи неминуче виправдовують себе в глобальній історичній перспективі. На підставі історичних досліджень Неру прийшов до висновку, що середній клас є рушійною силою соціального прогресу, і тому намагався забезпечити сприятливі умови для його розвитку, як шляхом обмеження інтересів великого капіталу, який рвався до влади, так і шляхом активної боротьби з бідністю більшості індійців. У процесі своїх суспільно-політичних досліджень Неру набув тверду впевненість у прогресивності демократії, і тому відмовився від диктатури або жорсткого авторитаризму.

Під його керівництвом почалася широка політична модернізація Індії, яка охопила всю суспільно-політичну систему країни, включаючи суспільну й державну ідеології. Особливістю політичної модернізації Індії став курс Неру на зміцнення демократії в Індії. Він передбачав максимально можливу концентрацію влади на вищому державному рівні при збереженні парламентської демократії у поєднанні з максимальною демократизацією та децентралізацією на нижчих рівнях влади, тобто на рівні місцевого самоврядування. Неру хотів створити громадянське суспільство, в якому народ мав бути джерелом стабільних позитивних змін, а не держава, що, як правило, є головним ініціатором і провідником радикальних перетворень. Державною ідеологією в Індії став демократичний соціалізм, якій передбачав побудову змішаної економіки, зміцнення демократії та впровадження широких соціальних програм.

В якості суспільної ідеології Неру залишив націоналізм, за умов його багаторівневого усвідомлення. Комплексний історичної підхід до націоналізму дозволив Неру в період перебування біля керма влади спрямовувати регіоналізм руслом націоналізму, тобто поєднувати процес пробудження національної самосвідомості в індійських етносів з вищою метою - розвитком загальноіндійской національної свідомості, яке, у свою чергу, він зміцнював принципами інтернаціоналізму. Результатом суспільно-політичних досліджень Неру стало створення власної концепції соціалізму. Основним змістом даної теоретичної концепції було створення прогресивного, гармонійного суспільства, яке грунтується на принципах рівних можливостей, соціальної справедливості, демократії та суспільної (державної) власності на основні засоби виробництва [9].

Особливістю соціалізму Неру є пріоритет в історичній перспективі соціокультурних чинників над економічними чинниками суспільного розвитку, що ставило соціальний прогрес у безпосередню залежність від ступеня духовного та морального вдосконалення людей. Основним шляхом побудови більш досконалого суспільства Неру вважав поєднання наукового підходу, заснованого на емпіричному досвіді, з філософією, яка спирається на логічні висновки, і з релігією, яка нерозривно пов'язана з інтуїцією. Релігійні, філософські, історичні, соціально-економічні та політичні установки Неру створюють своєрідну, але несуперечливу ідеологічну систему, яку можна визначити як новий соціалізм або неосоціалізм.

Головним завданням "курсу Неру" було подолання стихійності капіталістичної системи шляхом розвитку державного та приватного секторів економіки, переходу до планового регулювання. Розуміння Неру економічного росту як соціально-економічної категорії, сутністю якої є кооперація, обумовило його прихильність до ідеї впровадження кооперативної системи в сільському господарстві Індії, підтримку кооперативного руху в кустарній промисловості та малому бізнесі. Курс Неру на впровадження сільськогосподарської кооперації мав забезпечити подолання дуалізму індійської економіки. Недостатньо глибокі знання Неру щодо основ та досвіду здійснення фінансової та грошово-кредитної політики пояснюють невдачу в проведенні прискореної соціально-економічної модернізації Індії. Валютна криза 1957-1958 рр.. в Індії не дозволила Неру почати перехід до прискореної індустріалізації. Зрив прискореної індустріалізації спричинив на початку 60-х років несподіваний для уряду Індії зростання зайнятості населення в малому бізнесі, який успішно обслуговував потреби ринку та державного сектора.

Цивілізаційний підхід став ідейно-теоретичним обгрунтуванням політики неприєднання у світогляді Неру. Цей підхід дозволив Неру побачити історичну необхідність збереження зв'язку Індії з Британською співдружністю націй, поглибити фінансово-економічне та науково-технічне співробітництво з СРСР і США, поширити цивілізаційний вплив на ПСА. Політика неприєднання для Неру була не лише найбільш вигідною зовнішньополітичною стратегією Індії, а також одним з методів побудови "сучасної цивілізації", яка повинна була створити умови для повноцінного розвитку всіх націй. Суб'єктивне і в деякій мірі патетичне ставлення Неру до культури Китаю в поєднанні з методологічними помилками в його історичних дослідженнях зумовило відрив політичної практики Неру від самовимикання історичної традиції Китаю. Поруч з неспроможністю Неру підключити до процесу модернізації Індії релігійну традицію, до суттєвих прорахунків Неру також слід віднести і те, що він не зміг забезпечити спадкоємність своєї ідеологічної та політичної лінії.

Модернізація Індії під керівництвом Неру стала емпіричною базою для формування більш зрілих концепцій модернізації, в яких учені відмовилися від "вестернізації", тобто вирішення проблем модернізації в позитивістському соціологічному плані. На фундаментах своїх історичних досліджень Неру прийшов до розуміння специфіки, своєрідності та історичної спадщини не тільки Індії, але й інших країн і народів. Це дозволило йому підтримувати стабільність та утримувати відносну політичну єдність індійського суспільства, контролювати заданий перетворенням темп при незмінній структурі реформ.

Таким чином, завдяки великому досвіду суспільно-політичних досліджень, Неру зміг творчо підійти до політики модернізації та у своїй політичній діяльності перевершити концепції модернізації, які пропонувалися соціологічною та політичною науками його часу.

Список використаної літератури

1. Винокуров Ю.М., Хорос В.Г. Концепція моделі "індійського соціалізму" Джавахарлала Неру Москва, вид. «Політична література», 1989 рік.

2. Євтушенко А.Б. Трансцендентне у формуванні політичної культури державного діяча: аналіз поглядів та діяльності Джавахарлала Неру / / Москва, вид. Лідер 1999 р .

3. Льонька О.В. Джавахарлал Неру про сутність, місце та завдання націоналізму / / Східний світ. - Київ 2000 р .

4. Ульяновський Р.А. Три лідери. Мохандас Карамчанд Ганді, Джавахарлал Неру, Індріна Ганді. Москва, вид. «Політична література», 1986 рік.

5. Юр'єв А.Ю., Вавілов В.В. Політичні портрети борців за національну незалежність. Москва, вид. «Політична література», 1983 рік.