- •6.030402 – «Правознавство»
- •Лекція 1. Поняття, завдання і джерела цивільного процесуального права України.
- •1.Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
- •2. Поняття цивільного процесуального права і його значення
- •3. Місце цивільного процесуального права в правовій системі України
- •4. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії
- •5. Цивільне судочинство і його стадії
- •6. Наука цивільного процесуального права
- •Лекція 2. Принципи цивільного процесу
- •1. Поняття принципів та їх значення
- •2. Загальні принципи цивільного процесуального права
- •3. Міжгалузеві цивільно-процесуальні принципи
- •4. Галузеві принципи
- •Лекція 3. Цивільні процесуальні правовідносини
- •1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
- •2. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
- •3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин
- •4. Зміст цивільних процесуальних правовідносин
- •5. Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин
- •Лекція 4. Сторони у цивільному процесі.
- •1. Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов'язки
- •2. Процесуальна співучасть
- •3. Заміна неналежної сторони
- •4. Процесуальне правонаступництво
- •Лекція 5. Треті особи у цивільному процесі.
- •1. Поняття і види третіх осіб.
- •2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги
- •3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог
- •Лекция 6. Участь органів прокуратури у цивільному процесі
- •1. Завдання органів прокуратури у цивільному процесі
- •2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора у цивільному процесі
- •3.Участь прокурора у цивільному процесі у справі у суді першої інстанції
- •4. Участь прокурора у провадженні щодо оскарження і перегляду судових рішень і ухвал
- •5. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора
- •Лекція 7. Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким надано законом право захищати права і свободи інших осіб
- •1. Мета, підстави і процесуальні форми участі
- •2. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі
- •3. Участь профспілок у цивільному процесі
- •4. Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб
- •5. Цивільна процесуальна правосуб'єктність
- •Лекція 8. Представництво у цивільному процесі
- •1. Поняття та значення процесуального представництва
- •2. Види процесуального представництва
- •3. Повноваження процесуального представника
- •Лекція 9. Цивільні процесуальні строки
- •1. Поняття, значення і види процесуальних строків.
- •2. Обчислення, зупинення, продовження і поновлення процесуальних строків
- •Лекція 10. Підвідомчість цивільних справ. Підсудність цивільних справ. Підвідомчість цивільних справ.
- •1. Поняття і виді підвідомчості
- •2. Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду
- •Підсудність цивільних справ.
- •1. Поняття і види підсудності.
- •2. Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності
- •Лекція 11. Витрати по провадження цивільної справи
- •Поняття, види витрат та їх значення
- •2. Судовий збір
- •3. Витрати, пов'язані з розглядом справи у суді
- •4. Розподіл судових витрат між сторонами
- •Лекція 12. Санкції цивільного процесуального права
- •1.Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права.
- •2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права
- •3. Заходи процесуального примусу
- •4. Відшкодування майнових збитків
- •Лекція 13.Докази і доказування у цивільному процесі
- •1. Роль доказів і доказування у цивільному процесі.
- •2. Поняття і види доказів
- •3. Доказування
- •4. Засоби доказування
- •1. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників
- •2. Показання свідків
- •3. Письмові докази
- •4. Речові докази
- •5. Висновки експертів
- •6. Забезпечення доказів
- •49000, М. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 18
Лекція 13.Докази і доказування у цивільному процесі
1. Роль доказів і доказування у цивільному процесі.
Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього ч. 2 ст. 160 ЦПК України покладає на головуючої обов'язок спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
Така діяльність відбувається у процесі судового розгляду; справи у результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку. Виходячи з діалектичного розуміння пізнання як процесу відбиття у свідомості людини об'єктивної реальності, зовнішнього світу, природи і суспільства, пізнання у цивільному судочинстві - процес відбиття у свідомості суддів і осіб, які беруть участь у справі, обставин конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в об'єктивному світі. Пізнання складається з діалектичної єдності розумової і процесуальної діяльності суду осіб, які беруть участь у справі, що відбувається в процесі подання, витребування, дослідження і оцінки матеріалів цивільної справи. Пізнавальна процесуальна діяльність складається з чотирьох частин (видів): доказування фактичних обставин, які з'ясовуються під час розгляду справи; встановлення судом деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерігання суддями у судовому засіданні; пізнання судом спірних правовідносин, прав і обов'язків сторін; пізнання, яке здійснюється вищестоящими суддями у процесі перевірки законності та обґрунтованості судового рішення у цивільній справі.
Об'єктом пізнання у цивільному судочинстві є матеріали справи, її обставини (фактичні і юридичні) та докази, на підставі яких вони встановлюються; метою пізнання — встановлення об'єктивної істини у справі; засобами пізнання — доказування і докази; процесуальною формою пізнання — судовий розгляд. А пізнавальна процесуальна діяльність (процес пізнання) є методом встановлення об'єктивної істини у справі, її фактичного і юридичного складу.
Об'єкт пізнання формується поступово. При прийнятті судом матеріалів справи до свого провадження вимальовуються лише загальні контури, які в процесі розвитку судочинства розширюються і поглиблюються. Обставини і докази можуть мати суперечливий характер, взаємно виключати і доповнювати одне одного, але важливо, щоб до кожної обставини, що підлягає доказуванню, було достатньо необхідних доказів для її всебічного, повного і об'єктивного з'ясування.
Отже, докази і доказування у цивільному судочинстві є невід'ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.
2. Поняття і види доказів
Поняття і основні ознаки доказів у цивільному судочинстві можна визначити зі ст. 57 ЦПК України, за якою доказами (іпstrитепtа) у цивільній справі є будь-які фактичні дані, що вміщують інформацію про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; носії такої інформації - точно визначені засоби доказування (рrоbаtio), одержання цієї інформації судом здійснюється у порядку, визначеному законом. Отже, відповідно до зазначеної статті доказами у справах у цивільному судочинстві будуть одержані з передбачених законом і допустимих ним засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Наявні у теорії цивільного процесу погляди, що доказами у цивільних справах є тільки фактичні дані, відокремлюють докази від їх процесуальної форми — засобів доказування, без яких вони не можуть бути залучені у цивільний процес. Визнання доказів фактами об'єктивної дійсності (фактичних даних), а також засобів встановлення цих даних (джерел інформації про факти) не повністю відповідає ст. 57 ЦПК України. Докази у цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким є фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, у якій закладена така інформація — засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування).
Зміст доказів — це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами є юридичні факти — дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть мати безпосередню і опосередковану форму — прямого або побічного доказу.
Процесуальна форма доказів: засоби доказування є джерелами інформації про фактичні дані. Частиною 2 ст. 57 ЦПК України встановлено п'ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів. Але в процесуально-правовому становищі сторін перебувають заявники та заінтересовані особи у справах, що виникають з наказного і окремого провадження, а також інші особи, які беруть участь у справі. Вони подають докази (ч. 2 ст. 60 ЦПК України), дають письмові й усні пояснення суду (ст. 176 ЦПК України), у яких вміщується інформація про фактичні дані, одержані у результаті особистого спостереження або від інших осіб, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому пояснення таких осіб є засобом доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦПК України судами можуть бути прийняті як докази документи, одержані за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Суд також досліджує як речові докази подані звуко- і відеозаписи (ч. 2 ст. 57 ЦПК України).
Одержання і дослідження доказової інформації і засобів доказування (змісту і процесуальної форми доказів) має здійснюватися в установленому законом процесуальному порядку (статті 57-66, 176-193 ЦПК України), який є процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного пізнання дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Тому порушення процесуального порядку одержання і дослідження доказів знецінює їх, веде до втрати ними властивостей і значення доказів.
Для виявлення особливостей окремих доказів вони класифікуються за видами. За характером зв'язку фактичних даних (змісту доказів) з фактами, що підлягають встановленню (з фактами, що підлягають доказуванню), докази поділяються на прямі і побічні. Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, що підлягають доказуванню. Побічні — характеризуються численністю зв'язків із фактами, що підлягають встановленню, тому в процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про них. Отже, у доказовій діяльності, у процесі пізнання істини вони спричинюють труднощі.
За процесом формування даних про факти (характерами створення доказів) докази класифікуються також за двома видами - первинні і похідні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів). Похідні (опосередковані, копії) - відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення цієї класифікації у тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.
У юридичній літературі обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів — за джерелом, за допомогою якого суд їх одержує: особисті і речові. І за цими самими підставами на первинні і похідні; на особисті, речові і змішані. Такий поділ доказів за однією підставою на три різні види зводить нанівець саму ідею класифікації. До складу особистих доказів включається не тільки пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків і висновки експертів, а й різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Справді, пояснення сторін є особистим доказом і воно не перестає бути таким незалежно від того, буде воно одержане в усній або письмовій формі (ст. 176 ЦПК України). Експерт дає висновок на основі своїх спеціальних знань, тому його висновок стосується не змішаних, а особистих доказів. Отже, носіями даних про факти є особи і речі (предмети), які можуть відтворити закріплену і збережену в них інформацію про відомі обставини, що мають значення для справи. У особистих доказах носієм інформації про факти завжди є людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберегти їх у пам'яті і відтворити (давати пояснення, показання — статті 62, 63 ЦПК України). Особисті докази мають суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності слід враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків зі сторонами.