2. Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час відкриття справи у суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена.

Якщо непідсудність позовної заяви даному судові була виявлена не при прийнятті, а після відкриття провадження у справі і до початку її розгляду, суд повинен переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги без задоволення (ст. 118 ЦПК України).

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті, забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, у провадженні якого перебуває справа. Передача ним справи до іншого суду України можлива у випадку, якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, подасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного проживання або знаходження і таке прохання буде задоволене судом (ст. 116 ЦПК України).

Зміна підсудності — передача справи з одного суду до іншого в межах України можлива, якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, а також якщо ліквідовано суд, який розглядав справу. Справа у цих випадках передається до суду, найбільш територіальне наближеного до ліквідованого суду. Передача справи до іншого суду можлива, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.

Після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі пред'явлення скарги — після постановлення апеляційною інстанцією ухвали про залишення скарги без задоволення, заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України. Спори між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК України).

Лекція 11. Витрати по провадження цивільної справи

1. Поняття, види витрат та їх значення

Витрати по провадженню справи у цивільному судочинстві – це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження за вчинення в їхніх інтересах цивільних процесуальних дій, пов’язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочинства. У ЦПК України вони мають назву „Судові витрати” (розділ І, глава 8), яка не зовсім точно відображає їх правову природу.

Витрати по провадженню справи у цивільному судочинстві складаються з судового збору і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

Державне мито справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їхніх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. У цивільному судочинстві державне ми­то — грошовий збір, що справляється в судових органах із заяв і скарг, які подаються фізичними і юридичними особами до суду, та за видачу їм копій документів — судових рішень, ух­вал, який зараховується до бюджету органів місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має на меті забезпечити компенсацію державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади та на виконання соціально-економічних програм, які фінансуються з бюджету. Справляння державно­го мита позитивно впливає на поведінку сторін матеріально-правових відносин, стимулює їх до добровільного і своєчасного виконання своїх обов'язків і запобігає пред'явленню до них безспірних позовних вимог. Введення державного мита за провадження цивільних справ у суді (правильне за своєю сут­тю) може мати й негативні наслідки — перешкоджати надан­ню державою судового захисту. Тому розмір такого мита незначний, а інколи громадяни у визначених законом випадках, а також з врахуванням їхнього майнового стану, зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються з ви­трат: на інформаційно-технічне забезпечення; на правову до­помогу; сторін та їх представників, пов'язаних з явкою до су­ду; залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; пов'язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ч. 3 ст. 79 ЦПК України). Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов’язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи у суді і покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані: гарантувати добровільне виконання ними своїх обов'язків зі спірних матеріальних правовідносин, запобігати тяганині, пред'явлен­ню безпідставних позовів, виникненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони і сприяти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи у суді врегульований статтями 79-89 ЦПК України, іншими законами і підзаконними актами України.