53. Соціально-психологічна структура особистості

Аналіз проблеми структури особистості (від лат. structura - будова, взаєморозміщення і зв'язок складових частин чого-небудь) – чітко виявляє відмінності соціологічного, психологічного і соціально-психологічного підходів до дослідження особистості і групи.

Теоретичний підхід до побудови структури особистості реалізовано К. К. Платоновим, який використовує принцип співвідношення соціального і психологічного. Нижній рівень представлений тими компонентами особистості, які мають тільки біологічну детермінацію: темперамент, статеві та вікові властивості. Другий рівень включає в себе особистісні особливості перебігу психічних процесів. Він детермінований і біологічними, і соціальними чинниками. Третій рівень зумовлений переважно соціальними чинниками, складається із звичок, вмінь, навичок і знань особистості. Четвертий рівень має виключно соціальну детермінацію і представлений такими характеристиками особистості, як переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання.

Згідно з А.Б. Ананьєвим, структура особистості вибудовується одночасно за двома принципами: субординаційним, або ієрархічним, згідно з яким складніші й загальніші соціальні властивості особистості включають у себе елементарніші й часткові соціальні та психофізіологічні властивості; координаційним, коли взаємодія здійснюється на паритетних засадах, що допускає свободу для властивостей, які корелюють між собою.

Французький філософ і психолог Л.Сева визначає особистість як живу систему суспільних відносин між поведінка ми. Включена у виміри суспільних відносин, поведінка є соціальною за змістом і психологічною за формулою.

54. Статус особистості – положення індивіда в системі його міжособистісних стосунків, що й визначає його права, обов’язки та привілеї.

Підґрунтям статусу є ті права, які надаються особистості суспільством, конкретними соціальними групами, і обов’язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця в соціальній структурі.

Види статусів – економічний, політичний, правовий, професійний, особистий. Всі вони виступають складові інтегрального, соціального статусу.

Складові статусу: авторитет і престиж. Авторитет, як і престиж визначається як вплив особистості на інших людей, зумовлений соціальним станом, посадою, можливістю приймати рішення, тобто співвідноситься з уявленням про певну владу. Крім того, престиж чи авторитет може означати міру визнання іншими людьми якихось переваг особистості, необов’язково пов’язаних з посадою чи владою. У цьому випадку носій авторитету є суб’єктом ціннісного, а не функціонального відношення.

Підґрунтям авторитету є ті властивості людини, її риси, які за рівнем свого розвитку суттєво переважають такі самі якості інших. Різновиди (форми) авторитету: моральний, функціональний (діловий), професійний, формальний (посадовий).

Як бачимо, поняття авторитету багато в чому збігається з поняттям статусу особистості. Можна сказати, що статус – це величина престижу у спілкуванні з іншими. Найпоширенішим методом його дослідження в соціальній псих. є соціометрична методика, на основі якої виокремлюють статусну структуру міжособистісних взаємин.

На рівні міжособистісного спілкування статус – це місце людини в системі її зв’язків з іншими людьми, тобто показник соціально-психологічних властивостей особистості як об’єкта комунікації і взаємодії в групі – системі внутрішньо-групових відносин.