8. Психологія корупції

Коррупция - социальное явление, заключающееся в разложении власти, когда государственные (не госу­дарственные) служащие и иные лица, уполномоченные на выполнение государственных (управленческих, властно-распорядительных) функций, используют свое служебное положение, статус и авторитет занимаемой должности в корыстных целях для личного обогащения или в групповых интересах. Коррупция имеет ряд своих внешних проявлений. Так, например, как социальное явление коррупция проявляется в совершении различных коррупционных деяний, часть из которых объявляется преступными и преследуется в уголовном порядке, что определяет собой взаимоотношения явления коррупции с правовой сферой дей­ствительности, составной частью которой можно выделить существование, вследствие этого, особого общественного явления - коррупционной преступности. Коррупционная преступность - это преступления лиц, официально привлеченных к управлению (государственных и муниципальных служащих и иных лиц, уполномоченных на выполнение публичных функций), использующих различным образом имеющиеся у них по статусу возможности для незаконного извлечения личной выгоды.Коррупция в обществе проявляется, прежде всего, в особом образе поведения людей. Суть коррупции лежит в социально-психологических особенностях личности конкретного человека и общества в целом. Мотивационная сфера в данном случае имеет преобладающе значение в выборе особого вида поведения людей: наиболее распространенный мотив - компенсация за ощущаемый чиновниками ущерб, связанный с прохождением ими государственной службы. Важной особенностью социально-психологического климата в обществе, способствующей процветанию коррупции - двойной моральный стандарт. С одной стороны, коррупция, особенно верхушечная, считается общественно - неприемлемой. С другой стороны, коррупция, в большей мере низовая, является приемлемой «по умолчанию» частью быта.Коррупция, являясь, несомненно, отрицательным социальным явлением нашла свое отражение и в правовой системе государства. Правовые нормы призваны урегулировать собой общественные отношения, характеризующиеся как коррупционные, отличительной чертой которых является их большое общественное значение, вред причиняемые нормальному функционированию общества и государства в целом. Такие общественные проявления коррупции, с точки зрения права, принято называть коррупционной преступностью.Под коррупционной преступностью понимается «совокупность преступлений коррупционного характера». Коррупция, ее преступное проявление, наиболее опасна в органах государственной власти. Коррумпированный служащий начинает служить не государству, либо иному субъекту, у которого он состоит на службе (общественной, коммерческой организации), а тому, кто платит больше или дополнительно.Коррупционная преступность является следствием как общих процессов детерминации и причинности преступности, так и специфических. Последние преимущественно связаны с государственной или иной службой. При рассмотрении данного вопроса необходимо выделять три его существенные стороны: 1) характеристики служебной среды; 2) характеристики служащих; 3) условия и процессы их взаимодействия, состояние социального контроля в сфере службы.

Під особою злочинця розуміється сукупність соціальних та соціально значущих властивостей, ознак, зв’язків і стосунків, що характеризують особу, яка винна у порушенні закону, і в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами впливають на її антисуспільну поведінку [1, с. 4].

Це поняття цілковито може бути застосоване до особи корупціонера з тим лише уточненням, що корупціонером є особа, яка вчиняє не лише корупційний злочин, а й інші корупційні діяння. Структуру та головні риси кримінологічної характеристики особи корупціонера, як і особи злочинця, складають такі основні групи ознак: соціально-демографічні ознаки; правові характеристики; соціальні ролі та соціальні статуси; моральні властивості та психологічні особливості.

Дослідження особи корупціонера показує, що від інших видів правопорушників корупціонер відрізняється передусім особливою соціальною позицією — наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння. Корупціонером може бути лише особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто особа, яка має відповідний соціальний статус

Корупційна поведінка здебільшого може проявлятися у двох формах. Перша з них полягає у поступовому відхиленні особи, уповноваженої на виконання функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, установлених нормативно-правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, поступового перетворення законослухняної особи на корупціонера.

. Друга форма корумпованої поведінки характеризується тим, що, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання владних повноважень для наживи, задоволення інших інтересів або інтересів третіх осіб. Тобто особа цілеспрямовано йде до влади з метою вчинення корупційних діянь.

Характерною рисою корупціонера є наявність у нього корисливого або іншого особистого інтересу, який, по-перше, є обов’язковим елементом для визнання неправомірної чи неетичної поведінки корупційною; по-друге, свідчить про умисний характер корупційної діяльності. Корупціонер — це особа, яка усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону.