10. Механізм реалізації державних інтересів та його компоненти.

Механізм вирішення територ суперечок - механіз реалізації державних інтересів. Складові: правовий (мирний) м-зм - норми діючого міжнародного права; не правовий (застосування сили у випадках, що не передбачені наявним міжнар правом).

Сила і могутність не є тотожніми. Сила - засоби або збройні ресурси держави. Могутність - 1.людські взаємини (між державами). 2. Це застосування сили за певних обставин для здійснення певних завдань/цілей. Сила може бути потенційною (ресурси, якими держава володіє на папері) і реальною (мобілізовані ресурси).

Мобілізаційний коефіціент - пропорція людей спромож-них воювати з одного боку і ефекивно мобілізованих з іншого боку. Оптимум сили - додавання собі надмірної сили може ослабити, зрада союзників. Могутність держави на міжнар арені - це спроможність навязувати свою волю іншим. Головні елементи: простір, наявні матер ресурси, знання, яке дозвол перетворити ресурси на зброю, кількість людей і вміння робити з них солдат, організація армії, дисципліна, якість цивільного управління та військового командування в часи миру і війни.

Могутність в часи війни - залежить від військової сили і вміння її використовувати. М в часи миру - залежить від засобів насильницького х-ру, які вваж легітимними відповідно до норм міжнар права та від вміння переконувати або примушувати не вдаючись до сили, від вміння не дозволити себе одурити, залякати або розколоти. Засоби могутності в часи миру: *засоби економ тиску; *психо-політ засоби; *засоби насилля (1.символічні дії - дипломатія канонеру, 2.потаємні--"замахи в сутінках", терористи, переслідування)

Арон - мир опирається на могутність. Класифікація миру: *рівноваги, *гегемонії, *імперської влади.

Аснер про фактор сили у постбіполярному світі. Осн робота: "Насилие и мир". Проблеми: Сучасні форми політичного насилля. П. Аснер про насилля у сучасному світі. Фактор регіоналізації. Тероризм. Загроза. Страх. Паніка. Демократія. За полвека исследования насилия Аснеру пришлось описать круг: начать с философии, перейти к междунар отношениям, «вернуться к философии и к строению души». Поразительная черта нынешних чел-их отношений: особый тип много аспектности, особое сочетание независимости с взаимо зависимостью, вызывает, всевозможные парадоксы в различении: запугивания и обороны, военной силы и дипломат влияния, гибкости и безопасности.

11. Баланс сил як поняття геополітики.

Термін “баланс сил” має 3 значення:

1. Функціональний закон системи міжнародних відносин, що властивий всім її історичним станам. Каплан: сам термін є тривіальним, бо кожна система міжнародних відносин має баланс сил.

2. Зовнішньополітична діяльність держав, спрямована на підтримку чи відновлення рівноваги політика «балансу сил». Арон: якщо політика могутності означає, що держави не визнають ні арбітра, ні суду, ані закону, вищих за свою волю і завдячують існуванню та безпеці лише собі або союзникам, політика балансу сил передбачає, що жодна держава не може нав'язати іншим волю за винятком, коли володіє настільки могутніми ресурсами, що суперники наперед визнають марність опору;

3. Концептуальний вираз стану системної рівноваги у свідомості теоретиків і практиків міжнародних відносин у форми різних концепцій рівноваги, доктрин, теорій.

Арон: політика рівноваги диктується тим, що державам, які хочуть зберегти незалежність, треба бути обачними не опинитися в залежності від держави, що матиме засоби диктату, яким неможливо чинити опір. Тому політика рівноваги зводиться до маневрів, спрямованих, щоб перешкодити одній державі зібрати сили, які б перевищували сили її суперників, об’єднаних в коаліцію. Розрізняють політику:

Багатополярної рівноваги сукупність правил поведінки, які випливають з небажання держав об’єднатися у вселенській монархії. Держава, яка їх дотримується, діє як національний актор актор, що прагне посилити вплив, але не на стільки, щоб перетворитися на наднаціонального актора.

o Діяти заради розширення своїх можливостей, але краще шляхом переговорів, аніж війни

o Краще воювати, ніж позбавитись можливості розширитися.

o Краще зупинити війну, аніж повністю знищити одного з основних національних акторів.

o діяти проти будь-якої коаліції чи одиничного автора, якщо вони прагнуть домінування стосовно інших акторів системи.

o діяти проти авторів, які підтримують наднаціональні організаційні принципи

o дозволяти тим із основних національних акторів, які були переможені чи обмежені в діях, знову залучатися до системи й приймати їх як рольових партнерів чи сприяти входженню раніше неосновних акторів до категорії основних національних акторів.

Каплан: система балансу сил є мультиполярною й передбачає існування не менше 5 великих держав. Оскільки тут відсутня зовнішня політична сила, яка контролює поведінку національних акторів, незасвоєння одним правил системи уможливлює її руйнування. Політика багатополярної рівноваги перетворюється на політику біполярної рівноваги, якщо система балансу сил трансформується у біполярну систему якщо 2 національні актори та союзники утворюють переважаючі блоки, а організаційна структура одного з них має характер, який неможливо послабити пропозиціями чи винагородами.

Чинники нестабільності системи багатополярної рівноваги:

- існування значимих національних акторів, які не погоджуються грати за правилами.

- існування нац. актора, чиї правила націон. політики орієнтовані на встановлення наднаціон. системи.

- недоліки в інформаційному забезпеченні системи прийняття рішень національними акторами чи персональні девіантні дії окремих людей;

- труднощі матеріально-технічного забезпечення балансу сил.

Політику біполярної рівноваги здійснюють 3 види дійових осіб (Арон), що діють за різними правилами:

А) ті, що стоять на чолі коаліції (не дати посилитися другій великій державі або її коаліції й одночасно підтримувати єдність у власній коаліції)

Б) ті, які зобов’язані брати участь у конфліктах і надавати допомогу одному з головних блоків: 1) інтерес коаліції є їх власним інтересом; 2) інтерес коаліції повністю не збігається з їх власним інтересом.

В) держави, які прагнуть і можуть залишатися за конфліктом: 1) зовнішні щодо системи (мають підстави втрутитися, якщо вважають, що перемога 1 з 2 таборів принесе вигоди, які переважають витрати, необхідні для підтримки для досягнення перемоги; бояться перемоги 1 таборів, імовірної без їх втручання). 2) перебувають у системі. Їх вибір придатися до 1 з 2 блоків чи зберегти нейтральність залежить, наскільки безпечно залишатися на самоті. Вирішальним є географічне положення держави та власні ресурси.

Загальні правила здійснення політики біполярної рівноваги (Каплан):

1. Прагнути до розширення своїх можливостей порівняно з можливостями іншого блоку.

2. Краще воювати будь-якою ціною, ніж дозволити іншому блоку досягти пануючого положення

3. прагнути підпорядкувати цілі універсальних акторів своїм цілям, а цілі протилежного блоку цілям універсальних акторів.

4. прагнути до розширення свого блоку, але зберігати терпимість щодо країн, які не приєдналися у випадку, якщо нетерпимість може призвести до тяжіння цих країн до протилежного блоку.

Сьогодні поняття балансу сил поступається стратегічного партнерства, щоб акцентувати співробітництво як більш актуальне для постбіполярного світу порівняно з протистоянням сил і могутностей. Стратегічне партнерство 1) наявність принципово важливих для країн-партнерів стратегічних цілей; 2) наявність спільних поглядів з ключових проблем міжнародної політики, глобального і регіонального розвитку.