6. Внесок Арістотеля, Горгія, Коракса в розвиток риторики як науки.

Горгій (5 ст. до н.е.) – вважається засновником класичної риторики. Саме він почав розглядати риторику як майстерство переконання. Був софістом. Створив так звані «горгіанські» фігури – перші приклади словесних фігур, за допомогою яких можна було привернути увагу аудиторії та переконати її у певному твердженні. Особливо прославився своїми епідйктичними промовами (напр., «Похвала Єлені»). Створив школу красномовства в Афінах.

Коракс (5-4 ст. до н.е.) – був державним діячем, приймав участь у судових засіданнях, пізніше – відкрив власну школу красномовства. Написав збірник «загальних місць» - своєрідну хрестоматію, в якій містилися вдалі вислови, що могли бути використані учнями. Мав видатного учня – Тісія, який на основі матеріалів вчителя створив навчальний посібник.

З іменами Корака і Тісія пов'язаний такий цікавий випадок, який характеризує в цілому період формування риторичних шкіл:

"Тісій навчився у Корака мистецтву красномовства і сам почав викладати риторику. Оскільки він вже тепер мав хист до ведення судових справ, то він не став платити вчителю винагороду. Корак за це притягнув Тісія до суду. Тісій звернувся до свого колишнього наставника: "Скажи мені, Кораче, вчителем чого я оголошую себе?" Корак відповів: "Мистецтва переконувати кого завгодно". "Але якщо ти навчив мене цьому мистецтву, - продовжив Тісій, - тоді я переконую тебе нічого з мене не брати. Якщо ж ти мене не навчив переконувати, то й у такому випадку я тобі нічого не винний, адже ти не навчив мене того, чого обіцяв".

На це Корак заперечив: "Якщо ти навчився у мене мистецтву переконувати й переконаєш мене нічого з тебе не брати, тоді ти мусиш заплатити мені, оскільки ти вже вмієш переконувати. Якщо ти мене не переконаєш, тоді ти теж мусиш заплатити, оскільки тобі не вдалося переконати мене не брати з тебе грошей".

Арістотель (4 ст. до н.е.) – першим вивів риторику на рівень науки, тобто окремої системи знань. Присвятив цій науці окремий трактат – «Риторика». Давав таке визначення риториці:

".здатність знаходити можливі способи переконання відносно кожного даного предмета".

Велику увагу Арістотель приділяє також вирішенню питання про те, чим риторика відрізняється від інших мистецтв, які теж мають справу зі Словом, а саме: аналітики, діалектики, софістики та еристики. Аналітика у нього - це вчення про доведення. Діалектика - це певне мистецтво ведення бесіди, коли шукаються першооснови якоїсь науки, особливо філософії. Софістика й еристика дуже схожі між собою, відмінність полягає лише в меті: софісти прагнуть до напускної мудрості, а еристики - до ілюзії перемоги в суперечці будь-якими засобами.

Крім того, у трактаті "Риторика" закріплюється уявлення про "риторичний трикутник". Стагиріт пише про те, що існує три види способів переконання. Перший вид залежить від характеру промовця, другий - від настрою слухача, а третій - від самої промови. Іншими словами, для досягнення переконання оратору необхідно продемонструвати свій етос, тобто викликати довіру до себе; скористатися пафосом, тобто вплинути на почуття аудиторії; спертися на логос, тобто належним чином аргументувати свої положення.

Арістотель пропонує типологію промов, виділяючи дорадчі промови, судові та епідейктичні

№	Критерій	Види промов
		дорадчі	судові	епідейктичні
1	справа	схиляти чи відхиляти	звинувачувати чи виправдовувати	хвалити чи осуджати
2	час	майбутній	минулий	теперішній
3	мета	користь або шкода	справедливе або несправедливе	прекрасне або ганебне
4	прийоми	приклади, тому що в промовах йдеться про майбутнє, але припущення робляться на основі минулого	ентимеми, тому що минуле через свою неясність особливо потребує вказівки на причину та доведення	перебільшення, тому що оратор має справу з діяннями, що визнані беззастережно; він повинен лише представити їх у всій величі та красі

Стагиріт докладно аналізує також структуру промови. На його думку, вона повинна містити такі основні компоненти: вступ, оповідання, доведення, завершення. Крім того, Арістотель розглядає й інші питання риторики: поняття стилю, метафори, жарту; аналізує пристрасті.

Таким чином, "Риторика" Арістотеля - це, мабуть. єдина ґрунтовна й систематична праця з цієї дисципліни, що збереглася з часів Давньої Греції й не втратила своєї актуальності до нашого часу.

Для риторики як практичної дисципліни велике значення має ще й така робота Арістотеля, як "Про софістичні спростування". В ній Стагиріт намагається певним чином систематизувати захисні прийоми проти софістів.