2. Риторика і ораторське мистецтво. Риторика як воля до влади.

Риторика і ораторське мистецтво

Основні підходи до співвідношення:

1. Ці поняття майже тотожні

2. Поняття різняться (в межах даного підходу виділяється ще два напрями)

3. Явища існують супутньо і визначити їх співвідношення досить важко.

Слід виходити з того, що риторика за своєю суттю наука (хоча і близька до мистецтва), а ораторське мистецтво – це мистецтво.

Риторика як воля до влади

Риторика нерозривно пов’язана із владою. У первісних об’єднаннях людей встановлення влади вождя (або іншої особи) було б неможливим буз вміння переконувати інших. Можна сказати, що переконання є одним із найбільш ефективних (адже переконання – це влада на розумом людини, формування її волі) напрямків реалізації «волі до влади» (концепція Ніцше, який пояснював практично всі суспільні процеси волею до влади) поряд із запугуванням, примусом, навіюванням. Таким чином, уся історія розвитку риторики так чи інакше пов’язана із політичними процесами (наприклад, при авторитарному правлінні активніше розвиваються похвальні (епідейктичні) промови, адже дискусії фактично відмирають).

3. Передумови зародження риторики та специфіка її розвитку у Стародавній Індії.

Наголосити на такому:

Веди (основні релігійні книги індусів) передавались довгий час усно. Як наслідок, сформувалось декілька течій – брахманських шкіл. Брахмани – аналог наших вчених збиралися на з’їзди (аналог сучасних наукових конференцій), де вступали у словесно-інтелектуальне протистояння з опонентами. При цьому на таких зборах брахманів були присутніми і тогочасні царі (тобто мистецтво красномовства вважалось досить престижним). Переможений у словесній боротьбі повинен був визнати помилковість власної позиції і потрапляв у залежність від школи переможця. З часом під час таких дискусій брахмани почали використовувати «заборонені прийоми» (погрози, логічні пастки і т.д.). тому було введено судейство. Цікавий момент – визначення того, що достанеться переможцю, відбувалось до початку суперечки (ціль – досягнення повної зосередженості на дискусії). Подальша активізація розвитку риторики у Стародавній Індії була зумовлена проникненням нових релігійних течій – буддизму, конфуціанства (ближче до філософії), джайнізму.

4. Ораторське мистецтво в Стародавньому Тибеті.

Система шкіл-монастирів

Красномовство як методика навчання

Два види суперечки – щоденна навчальна (зранку і ввечері) і колективне зростання (двічі на рік під керівництвом вчителів)

Пластико-візуальна практика

Контроль над емоціями

Найвище майстерство в тому, щоб переконати опонента, базуючись на його власних аргументах.

5. Передумови зародження риторики в Стародавній Греції.

Зародження і подальший розвиток риторики в Стародавній Греції був зумовлений:

1. демократичний устрій багатьох полісів

2. особливості законодавства (зокрема, законів Солона): захищати у суді кожна особа повинна була себе самостійно (виняток – діти і хворі)

3. активний розвиток філософський течій та шкіл, що зумовило виникнення наукових дискусій

4. активне політичне життя і повага греків до політики як мистецтва керувати державою (при цьому виділялось фактично два образи життя – життя діяльне і життя споглядальне)

5. «балакучість» грецької мови та менталітет греків

6. діяльність софістів (розглядали філософію і риторику як єдність, адже були релятивістами. Тобто за допомогою засобів мови доводили відносність істини)