1. Визначення риторики як науки, сутність, зв'язок із супутніми дисциплінами.

Риторика – це наука про засоби переконання в умовах масової комунікації (сучасне розуміння).

Сутність риторики

Впродовж історичного розвитку значення терміну "риторика" дещо розширилось. На сьогоднішній день серед науковців не існує одностайності щодо витлумачення цього терміну, навіть у визначенні риторики як науки. Більше того, у деяких фахівців викликає сумнів навіть те, чи можна риторику взагалі вважати наукою. У Стародавній Греції, де саме й остаточно сформувалась ця сфера діяльності, риторика вважалась скоріше мистецтвом.

Серед розмаїття визначень риторики можна виділити дві головні традиції, що мають дуже давню історію.

o Перша традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н. е.). У її межах риторика визначається як "мистецтво переконання".Відповідно до цієї традиції головне завдання оратора - переконання аудиторії.

o Друга традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньоримського ритора Квінтіліана (I ст. н. е.). У її межах риторика визначається як "мистецтво говорити витончено". Відповідно до цієї традиції завдання оратора - краса, вишуканість, витонченість виразу думки. Переконання ж виступає як можлива, але далеко не головна мета оратора.

Зв’язок із супутніми дисциплінами:

Риторика перебуває у зв’язку із такими дисциплінами:

1. Філософія (У Давній Греції існували нерозривно одна від одної)

2. Логіка (Для правильної побудови промови необхідно володіти певними знаннями у сфері логіки. Зокрема, необхідно знати види умовиводів, види визначення понять і т.д.)

3. Мовознавство (Промова повинна будуватись із врахуванням мовних норм, оратор повинен володіти великим запасом слів, буди знайомим із низкою художніх прийомів, засобів та тропів).

4. Еристика (Наука ведення суперечки. Суперечка – дещо інший вид комунікації, ніж промова оратора).

5. Поетика

2. Риторика і ораторське мистецтво. Риторика як «воля до влади».

Поняття риторика та ораторське мистецтво не можна ототожнювати:

1. риторика- теоретична частина ораторського мистецтва

2. риторика- ширше поняття. Ораторське мистецтво розглядяається як практична її складова.

Співвідношення є чітко невизначеним. Риторика і ораторське мистецтво існують супутньо. Історично ОМ з'явилось раніше.

Саме бажання того, щоб інша людина прийняла якесь положення, здійснила якийсь вчинок співвідноситься з такою філософською категорією, як "воля до влади". Вона набула значного поширення завдяки роботам відомого німецького філософа Фрідріха Ніцше.

"Воля до влади" постає як досить потужний стимул людської поведінки. Цей стимул поряд з іншими (наприклад, лібідо) наявний у кожної людини, а не лише в окремих особистостей.

Риторика дає можливість будь-якій людині цивілізовано реалізувати свою "волю до влади". Саме в процесі публічних виступів людина може домогтися переваги над іншими людьми.

Розглядаючи ораторську діяльність, можна зафіксувати принаймні два випадки.

По-перше, аудиторії невідомий предмет промови. Тоді мета оратора полягає в інформуванні.

По-друге, в аудиторії є певні погляди на предмет промови. Тоді мета оратора полягає в тому, щоб переконати слухачів у слушності, прийнятності власної позиції.

У будь-якому випадку результатом успішного публічного виступу є те, що аудиторія бачить предмет "очима" оратора.

Серед інших шляхів реалізації "волі до влади" (примус, маніпулювання, навіювання тощо) переконання характеризується такими відмітними рисами:

o Переконання є свідомим впливом з боку оратора на аудиторію. Такий вплив передбачає наявність у слухачів можливості протистояти йому. Тобто ситуація переконуючої комунікації так чи інакше враховує факти існування оратора й аудиторії, в якій оратор намагається продемонструвати більшу значимість тих тверджень, що прагне нав'язати аудиторії.

o Переконанням оратор формує волю людини. Якщо воно є успішним, тоді слухачі самі приходять до рішення про необхідність прийняття певного твердження або наміру дії, якої оратор вимагає від них. Далі люди діють вже відповідно власній волі й реалізують власні бажання. Якщо говорити більш точно, аудиторія діє відповідно волі оратора, але вважає при цьому, що діє на свій розсуд.

o Переконання є "владою над розумом", тому воно більш тривале. Якщо оратору вдалося зробити свої власні думки частиною свідомості аудиторії, то вона живе з ними, як із власними, знаходячись при цьому, по суті, під впливом оратора.