5. Еристичні прийоми в мовленні. Актуалізація, провокація

Еристика (гр. eristikos – той, що сперечається, eris – суперечка, спір, боротьба) – мистецтво вести суперечку, дискусію, полеміку, диспут, дебати тощо; будувати переконливу аргументацію, ефективно критикувати погляди опонентів. Це риторика діалогічного мовлення, вчення успішної комунікації. Еристика є інтегральним мистецтвом, що виникає на стику знань та вмінь, які формуються логікою, психологією, етикою та риторикою.

Учасникам суперечок слід пам'ятати, що дискутивно-полемічна мова вимагає досконалого володіння словом, правильного і доречного використання його виражально-зображального потенціалу. Тому, висуваючи аргументи, лексику потрібно добирати за такими принципами:

• відповідність слів їх лексичним значенням;

• врахування стильового забарвлення слів;

• дотримання змістових і фразеологічних зв'язків кожного конкретного слова, які сформувалися внаслідок його вживання;

• врахування ступеня вживаності слова (активна чи пасивна лексика) та використання в комунікативних сфе­рах (загальновживане чи обмеженого вживання);

• використання виражально-зображальних можли­востей слова для підвищення ефектності мовлення.

На кожному етапі суперечки використовують відповід­ні синтаксичні конструкції. Наприклад, вступ у суперечку виражається в словах: Не можу погодитися...; Дозвольте заперечити...; Моя думка з цього питання дещо інша то­що.

Сумніви у достовірності тези співрозмовника чи несприйняття тези можуть мати таке мовне оформлення: Теза про те, що.., недостатньо аргументована; Поло­ження... видається сумнівним (непереконливим, викли­кає застереження); Думка про... потребує більш ґрунтовної аргументації тощо.

Спростування аргументів суперни­ка може починатися словами: Аргументи недостатньо переконливі, тому що...; Факти не підтверджуються, ос­кільки... тощо.

Антитеза формулюється так: Припустимо, що...; Якщо основна думка така, то...; Уявімо що... тощо.

Докази антитези: Доказом може бути...; Можна навести інші приклади...; Приклад може бути витлумачений інакше, якщо... тощо. Висновки починаються зі слів: Від­повідно...; От чому не можна погодитися...; Така моя по­зиція... тощо.

Отже, аргументаційна діяльність зводиться до висунен­ня аргументів, з яких логічно випливає теза. Аргументатор, обстоюючи якесь положення, спирається на логічну ін­туїцію, на стихійно засвоєне знання законів логіки, які є не бездоганними, що в складних ситуаціях може спричинити появу помилок. Непереконливі докази — це результат по­милок, допущених ненавмисне, а також свідомих. Тому важливо знати не тільки, що є доказом, а й що не є ним.

6. Контраргументація: культура полеміки, дискусії

Згідно з етикою дискутивно-полемічного спілкування:

• не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є аксіомами (не потребують доведення);

• вступати в суперечку можна лише за згодою іншої людини;

• на початку розмови слід домовитися про метамову (терміни, дефініції, поняття, категорії, класифікації, дже­рела тощо);

• перед розмовою чи на початку її слід угамувати хви­лювання, страх;

• необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента, запам'ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його вислов­люваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечува­ти собі.

• перебивати опонента можна лише для уточнення по­ложення;

• не варто викладати відразу усі положення, тези чи аргументи. Виберіть щось одне добре сформульоване. По­слідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас що сказати;

• не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення, при якому можна погодитися з пев­ними положеннями опонента, начебто прийміть його пози­цію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;

• слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);

• необхідно завжди бути готовим відступити, попроси­ти вибачення;

• необхідно наголошувати у різних контекстах на ос­новних положеннях, поняттях, дефініціях, ознаках, кіль­ка разів повторивши їх, щоб вашу позицію запам'ятали і закріпили;

• тези і аргументи у суперечці мають бути короткими, точними і «ударними»;

• не можна замінювати розумні, логічні докази емоці­ями і з'ясуванням суто особистісних стосунків;

• слід пам'ятати, що найкращими аргументами у су­перечці є доказові положення, точні факти і цифри, кон­кретні явища, події;

• розмову слід починати якомога приємнішим, спо­кійнішим і тихішим тоном, щоб був простір для наростан­ня суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не набли­жайтеся до межі підвищення тону, не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном обов'язково завершіть розмову (На жаль, ви мене не зрозуміли; Шкода, що ми не домовились; Це втрата для мене, як, можливо, і для вас; Продовжимо розмову наступ­ного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);

• у розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст не­добрі, злі останні слова, слід негайно зупинитися (дихайте глибоко носом). Пам'ятайте, що після будь-якого конфлік­ту доведеться з опонентом миритися;

• аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати жартами;

• необхідно мати тактику відступу на випадок неуспі­ху чи поразки (Сьогодні, справді, ще не час, але...; Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз...; Ви самі з часом пе­реконаєтеся...);

• у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. Викорис­тайте один із варіантів на зразок: Вчуся дискутувати; Хо­тів переконатися в тому, що ви знаюча людина; Ви для ме­не зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаю­чись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані;

• суперника потрібно наділяти презумпцією рівності собі, тобто пам'ятати, що він відповідає такому ж гносео­логічному і етичному рівню аргументатора і реципієнта, як і ви. У процесі дискусії не ставте під сумнів щирість су­перника, його безпристрасність, прагнення до встановлен­ня істини, компетентність тощо. Навіть коли такі сумніви виникають, то не варто висловлювати їх;

• найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником — дати змогу йому сказати все.

Важливу роль у суперечці відіграє і культура мови. Вмі­ле і безпомилкове використання лексичних засобів, вдало пі­дібраний тон, відсутність штампів, неординарність мовлен­нєвої поведінки, врахування мовленнєвого рівня і досвіду супротивника позитивно впливають на процес обговорення, на психологічний стан учасників, сприяють усуненню емо­ційної напруги в діалозі. Недбалість у доборі слів чи збідне­ний словниковий запас може негативно позначитися не тіль­ки на авторитеті мовця, а й на обстоюваній ним позиції.

Отже, результативність дискутивно-полемічного діа­логу залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримання етичних норм, культури мови. Безтактність і порушення норм етики псу­ють діалог, не дають позитивного результату, викликають відчуття даремно витраченого часу.