3. Мистецтво аргументації

Латинська поговірка говорить: «Сила аргументів не в кількості, а у вагомості»

Аргументація – це процес доказу судження, наведення аргументів, доказів, що спрямовані на переконання співрозмовника і обґрунтування істинності якогось судження.

Структура переконання:

- теза;

- аргумент;

- демонстрація.

Теза – це судження, яке має бути доведене в процесі аргументації.

Закони тези:

1. Теза потребує доказу.

2. Теза має формулюватися точно. Теза не можу бути багатозначною.

У теорії аргументації Аристотеля є правило: «Хто хоче довести дуже багато, той не доведе нічого».

Аргумент – це сукупність пов’язаних суджень, за допомогою яких обґрунтовується теза. Аргументами можуть бути відомі факти, визначення понять, теоретичні узагальнення, статистичні дані, аксіоми.

Аргументи поділяють на сильні, слабкі і непереконли­ві. До сильних аргументів зараховують: точно вста­новлені факти і судження, що випливають із них; доку­менти (закони, накази, розпорядження тощо), що є чинни­ми на момент спілкування; висновки експертів; цитати із достовірних джерел; експериментально перевірені дані; показання свідків і очевидців подій; статистичні дані. Та­кі аргументи не викликають критики, їх важко спростува­ти і неможливо знехтувати.

До слабких аргументів належать: доведення, версії чи узагальнення, зроблені на основі здогадів, пропо­зицій, відчуттів; доведення, що ґрунтуються на власних враженнях, бажаннях тощо; судження, вибудувані на алогізмах (сполученні суперечливих понять, свідомому пору­шенні логічних зв'язків); аналогії і непоказові приклади; тенденційно підібрані відступи і афоризми; висновки, що ґрунтуються на двох або кількох окремих фактах, зв'язок між якими незрозумілий без третього. Ці аргументи вик­ликають сумніви опонентів і спростування.

Непереконливими аргументами є: судження на основі підтасованих фактів; посилання на сумнівні, неперевірені джерела; вигадки, припущення; доведення, розраховані на забобони, невігластво; висновки, зроблені на основі фіктивних документів; брехливі заяви і свідчен­ня; фальсифікація фактів. Вони дають змогу викрити су­противника, дискредитують його.

Демонстрація – це логічна форма побудови доказу

Аргументація повинна вибудовуватися на причинно-наслідкових зв'язках і законах формальної логіки: це є так, тому-то; якщо це є таким, то... тощо. Аргументи мо­жуть бути у формі прикладів, аналогій, визначень, зведен­ня до роду, поділу на види, аналізу причинно-наслідкових зв'язків, виявлення суперечностей та ін. Посилюють вер­бально оформлені аргументи ілюстрації, макети тощо. Як аргументи можуть виступати також факти, тобто явища дійсності, що підтверджують тезу чи узгоджуються з нею. У процесі висунення аргументів слід стежити за тим, щоб теза і докази були логічно пов'язані. За такої умови той, хто визнає доказ, має неодмінно визнати і тезу. Якщо ж та­кий зв'язок відразу не помітний, то на нього необхідно вказати. За своєю формою доказ – це логічно необхідний умовивід чи ланцюг таких.

Діловий стиль спілкування орієнтований на позитивний (конструктивний) результат. Діловий стиль виключає придушення чужої позиції. Основне питання ділового стилю спілкування можна сформулювати так: позиції сторін визначаються відношенням до обговорюваної проблеми (спірному положенню) чи відношенням до опонента.

Хочете перемагати в суперечці – вмійте аргументувати. «Читайте» свого співрозмовника по міміці та жестам. Намагайтеся не висувати необґрунтованих пропозицій і аргументуйте свої дії. Аргументацією називають дійсність, що пов'язана з доказом, обґрунтуванням, твердженням, чи спростуванням критикою.

За формою доведення тези виокремлюють пряме доведення (теза обґрунтовується аргументами без до­даткових логічних побудов) і непряме (передбачає об­ґрунтування істинності тези шляхом спростування анти­тези). Оскільки у непрямому доведенні використовують заперечення положення, що доводиться, то його назива­ють «доказ від протилежного». Розмірковування з дока­зами від протилежного є провідним принципом ведення дискусії.

Помилки аргументаційної діяльності поділяють на та­кі групи: помилки в тезі; помилки в аргументах; помилки в демонстрації (формі і способі доведення).

До помилок у тезі належать:

• відступ від тези (доведення замість вихідної тези, подібної або пов'язаної з нею, або такої, що не має видимого зв'язку);

• підміна тези (учасник суперечки, усвідомлюючи, що він не може довести вихідну тезу, перево­дить розмову в дещо інше русло);

• втрата тези (відхід у мірку­ваннях від вихідної тези так далеко, що вона втрачається).

Помилками в аргументах є:

• помилковий доказ (коли аргумент є помилковою думкою);

• довільний доказ (який не є помилковим, але вимагає доказу сам по собі).

Сутність помилок у демонстрації полягає в то­му, що теза не випливає з тих доказів, що наводяться в мір­куванні. До помилок у демонстрації належать хаотичні, аморфні міркування, які ґрунтуються на психологічних асоціаціях, а не логічних зв'язках. За формою вони схожі на докази, оскільки містять конструкції зі словами: відпо­відно.., отже.., з цього випливає... тощо, що покликані вка­зувати на логічні зв'язки тези і доказів. Ці міркування до доказів не належать.

Мистецтво аргументації полягає не тільки в умінні до­водити істинність власних суджень, а й у вмінні спростову­вати погляди опонента, викривати неправдиві твердження супротивника. Спростування передбачає встановлення хибності або необґрунтованості основоположного твер­дження (тези) і руйнування вибудованої аргументації йо­го. Доведення і спростування мають різне призначення. Доведення конструктивно обґрунтовує певну ідею, спрос­тування критично оцінює її. Спростування здійснюється трьома способами: критикою запропонованого рішення, критикою аргументів, доведенням непереконливості де­монстрації.

Найдієвішим способом спростування є критика запропонованого рішення – гостра форма оціню­вання тези (теорії) з погляду джерела інформації, внутріш­ньої несуперечливості, відповідності фактам, практичної цінності, співвідношення з інтересами класів, груп, індиві­да тощо. Застосування її вважається грамотним прийомом ведення суперечки. До цього способу часто вдаються в пуб­лічних виступах, відкритих диспутах і дискусіях. Реальні факти, явища, події, статистичні дані, результати досліджень, які суперечать тезі, переконливо спростовують її.

Критику аргументів вважають менш ефектив­ним способом спростування. Учасник суперечки, показують хибність або необґрунтованість аргументів, наводить супротивника на думку, що висунута теза недоведена.

Важливу роль у суперечці відіграє доведення непе­реконливості демонстрації, тобто того, що теза логічно не випливає із аргументів. Цей спосіб, як і поперед­ній, руйнує структуру доведення, свідчить про необґрунто­ваність тези, але саму тезу не спростовує, тому результати су­перечки з приводу доказів не слід переносити на істинність вихідної думки. Досвідчені оратори зазвичай використову­ють у суперечці не один, а два або три способи спростування.