9. Правові основи усиновлення

Усиновлення (удочеріння) — це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснюється на підставі рішення суду, окрім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України та якщо усиновлювачем є іноземець.

Питання усиновлення регулюється ст. 18 Сімейного кодексу України. У ст. 211 Кодексу встановлено перелік осіб, які можуть бути усиновлювачами, а в ст. 212 наводиться перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Зокрема, усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна особа, яка старша за усиновлювану дитину не менше аніж на 15 років, а у випадку усиновлення повнолітньої особи — не менше 18-ти років.

Звертаємо увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 208 Сімейного кодексу України, усиновленою може бути лише дитина. Однак, якщо дитину було покинуто в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я, або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, чи дитину було підкинуто або знайдено, то така дитина може бути усиновленою лише після досягнення нею двомісячного віку.

Порядок обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377, із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 367 від 25 березня 2006 р.

Діти, які можуть бути усиновлені, спеціально реєструються та ставляться на первинний, регіональний та централізований облік.

Також треба зазначити, що відповідними органами здійснюється облік осіб, які бажають усиновити дитину. Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання, а ті, що проживають за межами України, — до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Треба наголосити, що іноземці, які бажають усиновити дитину, що є громадянином України і проживає на її території, повинні звернутися з письмовою заявою до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини. Названий департамент утворений у складі Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту як урядовий державний орган. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. № 367 "Про утворення Державного департаменту з усиновлення", ліквідовано Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки.

Лише після отримання висновку про згоду на усиновлення від Державного департаменту з усиновлення іноземці та громадяни України, які проживають за межами України, вправі подати заяву до суду про усиновлення дитини, громадянина України.

Не можуть бути усиновлювачами особи, які є обмежено дієздатними, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного місця проживання та постійного доходу, були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини, страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством здоров'я України, а також особи, інтереси котрих суперечать інтересам дитини.

Також законодавцем у ст. 213 Кодексу вказано перелік осіб, які мають переважне право на усиновлення дитини, — громадянин України, в сім'ї якого виховується дитина, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усинов-люється, який є родичем дитини та людиною, яка усиновлює кількох дітей, котрі є братами та сестрами, а також подружися.

Для усиновлення потрібна згода усиновлюваного, у формі, що відповідає її вікові. Однак усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона, у зв'язку з віком або станом здоров'я, не усвідомлює факту усиновлення та якщо дитина проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Якщо батьки дитини невідомі чи їх позбавлено батьківських прав, визнано недієздатними чи безвісти відсутніми, усиновлення дитини проводиться без згоди батьків. Також це можливо у випадку, коли судом буде встановлено, що батьки, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без вагомих причин, не беруть участь у її утриманні та вихованні, не проявляють батьківської турботи та піклування.

На усиновлення дитини одним із подружжя необхідна письмова, нотаріально засвідчена, згода другого з подружжя. У випадку визнання другого подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним, усиновлення проводиться без такої згоди. Якщо усиновлюється дитина, над якою встановлено опіку або піклування, то, окрім згоди батьків, також потрібна письмова згода опікунів чи піклувальників.

Усиновлення вважається здійсненим у день набуття чинності рішення суду про усиновлення.

Ст. 226 Кодексу встановлено, що дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту усиновлення. Однак таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземцями.

Усиновлювач має право змінити відомості про місце і дату народження дитини, прізвище, ім'я та по батькові дитини.

Усиновлені діти втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов'язків щодо своїх батьків та родичів, але прирівнюються в особистих та майнових правах до родичів усиновлювачів за походженням. Усиновлення може бути визнане недійсним або скасовано судом у таких випадках: якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, без наміру дотримуватися відносин, встановлених для батьків та дітей, особою, котра не може бути усиновителем, а також, коли воно суперечить інтересам дитини, та в інших випадках, передбачених у ст. 238 Сімейного кодексу.

Усиновлення припиняється з часу набуття рішенням суду про скасування його законної сили. З цієї миті відповідно поновлюються всі права та обов'язки між дитиною та її батьками, а також родичами за походженням.