Рекомендована література

1. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Майстерність учителя-словесни­ ка. - К.: Рад. шк., 1963. - 188 с.

2. Ильин Е. Н. Герой нашего урока. — М.: Педагогика, 1991. — 288 с.

3. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в се­ редніх навчальних закладах. — К.: Ленвіт, 2000. — С. 44 —50.

4. Синиця І. О. Педагогічний такт і майстерність учителя. — К.: Рад. шк., 1972. - 167 с.

5.

СПЕЦИФІКА

ВИКЛАДАННЯ

ПРЕДМЕТА

Специфіка (лат. specificum — особливість) — те, що властиве тільки цьому предмету або явищу.

Учитель нової дисципліни повинен чітко усві­домлювати, у чому ж саме полягають її особ­ливості. Важливо відзначити винятковість з'яви в системі освіти України дисципліни «Зарубіжна література», яка введена у школах з 5 по 12 класи.

Вона прилучатиме учнів до фундаментальних цінностей світу (зокрема в площині реалізації полікультурної освіти) і сприятиме культурному входженню України у світове спів­товариство. Завданням зарубіжної літератури як шкільного предмета є вивчення кращих творів світового письменства, розвиток художнього смаку та вміння самостійно працювати з творами світового мистецтва, свідомо сприймати закладені у слові духовні цінності та обстоювати їх у житті.

На сьогодні ми не знаємо жодної країни світу, де б іще в систему освіти була введена така дисципліна.

Будь-яка шкільна дисципліна, а особливо гуманітарна, по­винна мати насамперед виховну спрямованість. Нова програ­ма освіти України відмовилася від старої, традиційної для радянських часів методології викладання літератури в школі. Нині ціла армія науковців-теоретиків, методистів, учителів працює в цьому напрямі, бо саме з визначення методологічних засад треба починати впровадження будь-якої навчальної дисципліни.

Вивчення літератури в школі ґрунтується на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах. Найважливі­шими з них є традиційні, яких дотримується вчитель-сло-весник {науковість, історизм, зв'язок навчання і виховання, доступність, посильність, спрямованість па розвиток учня, аналіз твору в єдності форми і змісту, взаємодія мистецтва та дійсності в естетичній свідомості учня, особистісний

90

характер читацької та літературознавчої діяльності, зв'я­зок літератури із законами художнього мислення та ін.), і нові, які він повинен іще осмислити: принцип нерепресивної свідомості (синонім — толерантність, у США вживаються терміни мультикультуралізм і політична коректність), реабілітаційності, іманентності, країнознавства, компа-ративності, контекстового розгляду літературних явищ, репрезентативності, етнокультурності, міжнаціонального підходу та ін. Майже кожен з нових принципів, назви яких сьогодні визначаються за змістом і всебічно обговорюються, має кілька дефініцій. Автор поділяє точку зору О. Пронкевича щодо визначення назви принципу нерепресивної свідомості, який стверджує: «Нерепресивна свідомість — це не просто спосіб мислення, а модель поведінки, етична позиція, яка передба­чає якісно інше ставлення до "чужого", "незвичайного", "нетра­диційного". Це не проста толерантність, а толерантність ак­тивна...

Ще Вольтер говорив: "Мені зовсім не подобаються ваші думки, але я ладен віддати своє життя за те, щоб ви мали змогу їх висловити..." Викладач зарубіжної літератури по­винен бути надзвичайно чутливим і здатним до перевтілення, бо щоразу він змушений відмовлятися від власного "Я" і роз­чинятися цілком у словесній матерії митця, чиї твори він ви­кладає... Це знову-таки давня істина: високе космополітичне мистецтво (а саме таким за змістом є предмет зарубіжної літератури!) цивілізує людину, привчає її жити в широкому і відкритому світі...» [1].

Що стосується репрезентативного принципу, то, на глибоке переконання Є. Волощук, він повинен «увійти в методологічне ядро предмета «Зарубіжна література», будучи усвідомлений практикуючими філологами як норма...» [2]. Не можна не погодитися і з ЇЇ твердженням про те, що «...курс зарубіжної літератури — значно більше, ніж будь-який курс національної літератури, розімкнутий у простір світової культури, і тому його завдання — не стільки конструювати низку першоряд­них імен у їхньому взаємозв'язку, скільки висвітлювати ду­ховний і естетичний досвід (індивідуально-авторський, національний, культурно-історичний), який втілився в конкрет­ному творі...» [3].

Аналіз проблем нових принципів навчання світової літера­тури міститься в роботах Д. Затонського, Д. Наливайка, Т. Де-нисової, Ю. Булаховської, К. Шахової, О. Ніколенко та ін. Ко­жен з них має свою точку зору, своє переконання щодо ви­вчення світової літератури в школі, але всі прагнуть одного: повернути учнів до книжки, навчити їх вдумливо читати, яс-

91

краво відчувати, критично мислити і плекати це високе і плідне мистецтво.

Кожна національна література, посідаючи своє гідне місце у світовому літературному процесі, вирізняє себе передусім своєю специфікою. Пригадаємо Платона, 3. Фрейда, А. Камю, Г. Сковороду, М. Костомарова і наших сучасників І. Дзюбу, Д. Наливайка, Д. Андреева, Р. Гачева. Останній досліджував проблему «національні образи світу» понад тридцять років, написавши дванадцять книжок. Одну зі своїх книжок, яка так і називається «Національні образи світу», він розпочав сло­вами: «Все добре в житті я пізнав: любов, природу, культуру, свободу торжества... — тільки ось світу не бачив, а дуже ва­било. І в задоволення цієї потреби бачити світ і різні країни, уявити інші типи життя й думки — взявся я досліджувати й описувати національні образи світу. Це мій спосіб подорожу­вати: розумом та уявою. На рік-другий я занурююся в ту або ту країну: оточивши себе книжками про її природу, історію, релігію, кухню, — мову, літературу і науку ЇЇ вивчаю, музику слухаю, живопис, кіно, театр видивляюся. Внаслідок такого проникнення виробляється якась картина цього світу, і я пишу черговий національний портрет».

На уроках світової літератури вчителю-словеснику, як ніко­му іншому, відкриваються можливості допомогти учням «по­бачити світ і різні країни, уявити інші типи життя й думки».

Для проведення такої роботи потрібно створити методич­ну систему формування нових понять, які необхідні для розу­міння нового предмета з 5 по 12 класи. Така система може складатися з двох етапів: 1) з 5 по 8 клас — пропедевтичний курс, який підготує школярів до аналізу художніх творів різних літератур; 2) з 9 по 12 клас — основний курс — читання й дослідження художніх текстів з урахуванням їхньої націо­нальної специфіки у взаємозв'язку з процесом розвитку світо­вої культури. В середніх класах учні одержують початкове уявлення про терміни «нація», «національний образ персона­жа», «національна наочність». А саме про:

• національне житло,

• національну їжу,

• національний одяг,

• національні рухи тіла,

• національні танці,

• національну музику,

• національні ігри,

О домінантні риси національної вдачі і т.д.

До такої роботи доцільно звертатися на уроках літератур­ного читання, коли разом з головною навчальною метою (вчи-

92

ти правильного, вдумливого, виразного читання і розуміння прочитаного) вчитель обдумує додаткову мету, наприклад: поповнити знання учнів відомостями про національне житло (їжу, одяг, танці і т. д.) певного народу. Тому один з уроків, які відводяться на читання того чи того художнього тексту, або фрагменти уроку важливо присвячувати читанню національ­ної предметності з подальшими коментарями.

Перші уроки читання національної предметності ефектив­но проводитимуться на пропедевтичному етапі, якщо на них читатиметься твір М. Гоголя «Тарас Бульба». Саме в цьому творі М. Гоголь створює колоритні національні образи україн­ського і російського народів, що викликає особливий інтерес школярів, допомагає у сприйнятті світу «очима своєї націо­нальної стихії, очима свого народу», адже через глибоке та ясне розуміння себе легше зрозуміти і прийняти багатонаціо­нальний світ, що тебе оточує.

Повість М. Гоголя дає вчителю унікальні можливості для реалізації навчальної мети. Тут він знайде яскраві, точні, висо­кохудожні описи національної предметності. Наприклад, на­ціонального житла: «...Світлиця була прибрана... на смак того лайливого, важкого часу, коли почали розігруватися сутички і битви на Україні за унію. Все було чисте, вимазане кольоро­вою глиною. На стінах шаблі, нагайки, сітки на птахів, неводи, рушниці, хитро оправлений ріг для пороху, золота вуздечка на коня і пута зі срібними бляхами. Вікна у світлиці були ма­ленькі, з круглими тьмяними шибками, які трапляються нині тільки в старовинних церквах, крізь які інакше не можна було дивитися, як трохи піднявши насувну шибку. Довкола вікон і дверей були червоні обводи. На полицях по кутах стояли глеки, сулії і пляшки зеленого й синього скла, різьблені срібні кубки, позолочені чарки всякої роботи: венеційської, турець­кої, черкеської, які потрапили у світлицю Бульби всякими шляхами, через треті й четверті руки, що було вельми звичай­ним у ті молодецькі часи. Берестові лави довкола всієї кімна­ти; величезний стіл під образами на покуті; широка піч із за­пічками, приступками й виступами, викладена кольоровими строкатими кахлями...».

Види робіт, що здійснюються вчителем після прочитання цього уривка, можуть мати таку логічну послідовність: