15. ПРОДУКТИВНІ СИЛИ - це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва (предметів праці і засобів праці), які ці люди приводять у рух ПРОДУКТИВНІ СИЛИ – єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці.

16. РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для чого використовуються КІЛЬКІСНІ і ЯКІСНІ параметри.

17. КІЛЬКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (досягнуті масштаби виробництва, обсяг засобів виробництва, кількісний склад робочої сили)

18. ЯКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (прогресивність техніки і технології, якість створюваних благ, кваліфікація кадрів, продуктивність праці.

19. Вступаючи у відносини з природою у процесі господарської діяльності, люди водночас взаємодіють між собою. При цьому виникають ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ, сутність яких комплексно розкриває категорія економічна власність .

20. Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівників з засобами виробництва і відповідності відносин між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і їх використання. Економічна власність – виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об'єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.

21. Власність має дві характеристики кількісну і якісну.

22. Кількісний аспект власності – різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії тощо.

23. Найважливішим об'єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.

24. Якісний аспект власності – відносини між людьми, підприємствами, державою, державою та іншими суб'єктами власності з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення – тобто у безпосередньому виробництві, обміні розподілі і споживанні.

25. Теоретичним вираженням відносин власності є сукупність таких економічних категорій як вартість, ціна, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, податок.

26. СИСТЕМА ВИРОБНИЧИХ (економічних) ВІДНОСИН КОЖНОГО СУСПІЛЬСТВА — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духов­них благ.

27. Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

28. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл) в) обмін; г) споживання.

29. Виробництво – це спосіб поєднання виробничих ресурсів, їх використання, взаємодія різних галузей, підприємств, видів діяльності на основі суспільного поділу праці.

30. Обмін – відносини між людьми, в ході яких товари переміщуються від виробників до споживачів.

31. Розподіл - процес формування доходів усіх суб'єктів економіки в залежності від їх внеску в процес створення продукту.

32. Споживання – використання доходів, реалізація корисності створених товарів і послуг.

33. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Воно буває двох видів виробниче і

особисте споживання .

31. Виробниче (використання засобів виробництва і робочої вили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту)

32. Особисте споживання (відбувається відтворення робочої сили). Воно виступає логічною, кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживчий характер.

33. СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА:

1. основне виробництво,

2. виробнича інфраструктура,

3. соціальна інфраструктура .

34. Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

35. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультативних тощо).

36. Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні ї розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Вона включає такі галузі: охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, культура і мистецтво.

37. Наука: прикладна наука, яка є безпосередньою продуктивною силою відноситься до виробничої сфери.

38. Що стосується торгівлі, транспорту і зв'язку, то вони належать як до матеріального виробництва (там, де є процес виробництва), так і до нематеріального виробництва (там, де вони пов'язані з обслуговуванням людей.)

39. Охорона навколишнього середовища належить до матеріального виробництва, бо здійснюється шляхом вдосконалення виробництва. Разом з тим, вона стосується і соціальної сфери, тому що пов'язана із створенням сприятливих умов для життя людини.

40. Економічна діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва: особистого і речового.

41. ОСОБИСТИЙ фактор суспільного виробництва – трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва, всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

Статья II.РЕЧОВИЙ фактор виробництва – ПРЕДМЕТИ І ЗАСОБИ ПРАЦІ. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ: предмети, дані природою, сировина (створені людьми предмети праці), вторинні ресурси, штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріали); ЗАСОБИ ПРАЦІ(знаряддя праці (машини, верстати, автомати);”безмашинна» техніка /хімічний та електричний процеси/; “судинна” система виробництва /трубопроводи, цистерни/; виробничі будови, споруди, шляхи/.

34. Засоби виробництва і люди, які використовують їх, є продуктивні сили.

35. У продуктивних силах завжди існують взаємодія, певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва.

36. З технічного боку, характер поєднання факторів ви­робництва ви­ражається через технічну будову виробництва ( скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника. З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів ви­робництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.

46. З економічного боку, характер поєднання факторів ви­робництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах. У капіталістичному суспільстві поєднання факторів ви­робництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважмо для домонополістич­ного капіталізму.

За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добро­вільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинили втрату зацікавленості безпосередніх робітників у її результатах.

47. У працях західних науковців ( Ж.Б.Сей, П.А.Самуельсон, К.Р.Макконел, С.Л.Брю та ін.) класифікуються такі три фактори виробництва: земля, капітал і праця.

48. В підручнику “Економікс” (К.Р.Макконел, С.Л.Брю) виділені наступні фактори:

А) матеріальні ресурси – земля, або сировинні матеріали і капітал;

Б) людські ресурси – праця і здатність до підприємництва.