- •Зміст, засоби і цілі економічної діяльності суспільства
- •Робоча сила
- •Предмети праці
- •Засоби праці.
- •Статья I.Предмети і засоби праці - це засоби виробництва, вони є матеріально-речовим чинником виробництва.
- •Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл) в) обмін; г) споживання.
- •Ефективним слід вважати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.
- •Національний доход- грошова форма чистого продукту .
- •Сутність відносин власності
- •Власність - це основна форма реалізації засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності служать основою відносин у системі ринку
- •Статья III. Форми власності приватна
- •Колективна
- •Де ржав на
- •Специфічність продуктивної сили праці як об'єкта індивідуальної власності полягає у тому, що вона є невід'ємною ланкою суспільної природи людини, структурної цілісності її особи.
- •Домінуючий об'єкт власності
- •Новітні тенденції в розвитку відносин власності
- •Способи приватизації в Україні:
- •Особливості технології приватизаційного процесу в Україні:
- •Мета приватизації
ПРОДУКТИВНІ СИЛИ - це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва (предметів праці і засобів праці), які ці люди приводять у рух ПРОДУКТИВНІ СИЛИ – єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці.
РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для чого використовуються КІЛЬКІСНІ і ЯКІСНІ параметри.
КІЛЬКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (досягнуті масштаби виробництва, обсяг засобів виробництва, кількісний склад робочої сили)
ЯКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (прогресивність техніки і технології, якість створюваних благ, кваліфікація кадрів, продуктивність праці.
Вступаючи у відносини з природою у процесі господарської діяльності, люди водночас взаємодіють між собою. При цьому виникають ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ, сутність яких комплексно розкриває категорія економічна власність .
Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівників з засобами виробництва і відповідності відносин між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і їх використання. Економічна власність – виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об'єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.
Власність має дві характеристики кількісну і якісну.
Кількісний аспект власності – різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії тощо.
Найважливішим об'єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.
Якісний аспект власності – відносини між людьми, підприємствами, державою, державою та іншими суб'єктами власності з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення – тобто у безпосередньому виробництві, обміні розподілі і споживанні.
Теоретичним вираженням відносин власності є сукупність таких економічних категорій як вартість, ціна, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, податок.
СИСТЕМА ВИРОБНИЧИХ (економічних) ВІДНОСИН КОЖНОГО СУСПІЛЬСТВА — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.
Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.
Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл) в) обмін; г) споживання.
Виробництво – це спосіб поєднання виробничих ресурсів, їх використання, взаємодія різних галузей, підприємств, видів діяльності на основі суспільного поділу праці.
Обмін – відносини між людьми, в ході яких товари переміщуються від виробників до споживачів.
Розподіл - процес формування доходів усіх суб'єктів економіки в залежності від їх внеску в процес створення продукту.
Споживання – використання доходів, реалізація корисності створених товарів і послуг.
Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Воно буває двох видів виробниче і
особисте споживання .
Виробниче (використання засобів виробництва і робочої вили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту)
Особисте споживання (відбувається відтворення робочої сили). Воно виступає логічною, кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживчий характер.
СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА:
основне виробництво,
виробнича інфраструктура,
соціальна інфраструктура .
Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.
ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультативних тощо).
Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні ї розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Вона включає такі галузі: охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, культура і мистецтво.
Наука: прикладна наука, яка є безпосередньою продуктивною силою відноситься до виробничої сфери.
Що стосується торгівлі, транспорту і зв'язку, то вони належать як до матеріального виробництва (там, де є процес виробництва), так і до нематеріального виробництва (там, де вони пов'язані з обслуговуванням людей.)
Охорона навколишнього середовища належить до матеріального виробництва, бо здійснюється шляхом вдосконалення виробництва. Разом з тим, вона стосується і соціальної сфери, тому що пов'язана із створенням сприятливих умов для життя людини.
Економічна діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва: особистого і речового.
ОСОБИСТИЙ фактор суспільного виробництва – трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва, всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).
Статья II.РЕЧОВИЙ фактор виробництва – ПРЕДМЕТИ І ЗАСОБИ ПРАЦІ. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ: предмети, дані природою, сировина (створені людьми предмети праці), вторинні ресурси, штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріали); ЗАСОБИ ПРАЦІ(знаряддя праці (машини, верстати, автомати);”безмашинна» техніка /хімічний та електричний процеси/; “судинна” система виробництва /трубопроводи, цистерни/; виробничі будови, споруди, шляхи/.
Засоби виробництва і люди, які використовують їх, є продуктивні сили.
У продуктивних силах завжди існують взаємодія, певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва.
З технічного боку, характер поєднання факторів виробництва виражається через технічну будову виробництва ( скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника. З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.
46. З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах. У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважмо для домонополістичного капіталізму.
За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинили втрату зацікавленості безпосередніх робітників у її результатах.
У працях західних науковців ( Ж.Б.Сей, П.А.Самуельсон, К.Р.Макконел, С.Л.Брю та ін.) класифікуються такі три фактори виробництва: земля, капітал і праця.
В підручнику “Економікс” (К.Р.Макконел, С.Л.Брю) виділені наступні фактори:
А) матеріальні ресурси – земля, або сировинні матеріали і капітал;
Б) людські ресурси – праця і здатність до підприємництва.