24. Методика бібліографування.

Бібліографування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними — бібліографічними, архівними, кінематографічними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні — описи архівних документів, кінематографічні — описи кінематографічних матеріалів (кінофільмів), Інтернетні — описи веб-сторінок Інтернет.

Методи бібліографування:

- бібліографічне виявлення;

- бібліографічний відбір;

- бібліографічна характеристика (створ. бібліографічного запису, який має містити обов’язково опис + (на вибір) анотація, реферат, класифікація, індекс)

- бібліографічне групування (за 2-ма критеріями: змістовий (за тематичним, систематичним) формальний (за видавництвом, хронологією, видом літ-ри, алфавітний)

32. Історія створення таблиць удк.

Універсальна десяткова класифікація (УДК) є міжнародною системою класифікування документів. УДК існує близько 100 років. За цей період вона зазнала великих змін, не раз піддавалася критиці, але, незважаючи на це, досі не має собі рівних за масштабом поширення. Виникнувши як класифікаційна система для міжнародної бібліографії, УДК ​​наразі застосовується в багатьох країнах світу для систематизації творів друку, різних видів документів і організації картотек.

Виникнення УДК тісно пов'язане зі створенням і розвитком "Десяткової класифікації" Мельвіля Дьюї. У 1876 році вийшло перше коротке видання таблиць цієї класифікації. Вона користувалася широкою популярністю в США і деяких європейських країнах, де вона дотепер застосовується головним чином у масових бібліотеках. Її індекси проставляються на картках, що випускаються Бібліотекою Конгресу США.

У 1895 році в Брюсселі була скликана I Міжнародна бібліографічна конференція, на якій було винесено рішення про створення «Універсального бібліографічного репертуару» - карткового каталогу літератури, наявної у всьому світі з усіх галузей знань. Для здійснення цього завдання був організований Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ). Ініціаторами створення «репертуар», а також організаторами та керівниками МБІ були Поль Отле (1868-1944) і Анрі Лафонтен (1854-1943). Їм належить також заслуга створення УДК, в основу якої було покладено "Десяткова класифікація" М. Дьюї.

Робота над створенням класифікації тривала 12 років. Вона велася як по лінії подальшої деталізації рубрик системи М. Дьюї, так і шляхом удосконалення її структури. Були додані нові і впорядковані старі індекси, модифіковані формулювання рубрик, дещо змінено зовнішній вигляд індексів, внесені необхідні методичні вказівки і пояснення. Основним доповненням, якісно відрізняє нову класифікацію від системи М. Дьюї, було введення загальних і спеціальних визначників і знаків, що дозволяють створювати нові індекси.

У 1905 році в Брюсселі французькою мовою вийшло перше зведене видання таблиць нової десяткової класифікації. Ці таблиці називалися «Керівництво до універсального бібліографічного репертуару».

У 1933 році французькою мовою закінчився другий повне видання таблиць десяткової класифікації, яке тепер називалося "Універсальна десяткова класифікація". Втративши зв'язок з «репертуаром», вона набула самостійного значення.

У 1931 році Міжнародний бібліографічний інститут було перейменовано в Міжнародний інститут документації, а в 1938 році перетворений в Міжнародну федерацію з документації (МФД). Своєю метою МФД визначила розробку теорії документації, організацію документації всіх видів і у всіх галузях знань. Велике місце як і раніше відводилося проблемам класифікації. Під контролем МФД виходили повні, середні, скорочені й галузеві видання УДК на багатьох мовах світу.

З 1992 року роботи над УДК передані в спеціально створений міжнародний консорціум УДК (UDC Consortium), куди входять національні видавці таблиць УДК і МФД.