3.Справа «Спілки визволення України» як засіб пропагандистського впливу

Архівні документи місцевих партійних та комсомольських організацій дозволяють говорити про дану сфабриковану справу як інструмент пропагандистської політики з боку радянського керівництва. ⁴

Під грифом «цілком таємно» наявні документи майже однакового змісту.

Особливим завданням було визначено посилення впливу на молодь. Підростаюче покоління « бомбувалось» - так готували м соціальну опору режиму. Документальні джерела свідчать, що комсомольські осередки закидались численними директивами,телеграмами,інструкціями. Таким чином проводилася «боротьба а молодь» з так званими «класово ворожими елементами».

У Ніжинському окрузі «буржуазне оточення вирвало з лав КСМ 814 комсомольців,включених і механічно вибувших з організації за 1929 рік».⁵

Таким чином можна сказати про те,що будь-який прояв аморальної поведінки:хуліганство,пияцтво тощо вважалися,передусім,ознакою впливу влади,а не,скажімо, відсутністю належного виховання, самосвідомості, моральних переконань та інших факторів.

Комсомольська молодь ставала одним із основних об’єктів пропагандистських кампаній,інтенсивного впливу. Найголовнішим чинником було соціальне походження претендента,його батьків,рід занять їх тощо,а не,безпосередньо,рівень освіченості. З матеріалів протоколу №9 засідання бюро Старогородського осередку ЛКСМУ від 3 серпня 1929 року постає типова картина тогочасної діяльності комсомольських осередків,де обговорювали питання про виключення з лав комсомолу Г.З.Свистьолкіна за «невиконання статусу КСМ,прикриття хуліганів і злодіїв»,але головним чинником,який вплинув на виключення-соціальне походження.

В ідеалі кожен комсомолець повинен був мати «пристойне» соціальне походження,своєчасно сплачувати членські внески,виконувати всі покладені на нього обов’язки,брати активну участь у громадських справах,гарно навчатись.

Інформація про справу «Спілки визволення України» для комсомольців подавалась в рамках місячника української культури,який тривав з 17 червня 1930 року. Проведення цього заходу аргументувалось у протоколі засідання культпроп комісії Глухівського ОПК.

Метою місячника було:

• ознайомлення робітництва,бідних,середніх мас села з досягненнями та завданнями господарського будівництва,індустріалізацією,колективізацією,як бази утворення нової соціалістичної української культури;

• висвітлення завдань та досягнень української літератури,зокрема,висвітлення підсумків процесу СВУ,боротьба зі шкідництвом тощо.

Таким чином молодь ставала засобом управління з боку пропагандистської машини радянського керівництва.

4.Процес «Спілки визволення України» та посилення селянських протестів

Загострення ситуації на селі провокувало акції протесту. Масовими стали заклики про потребу змінити стан справ на селі,припинення утисків та зловживань з боку представників влади тощо. Селяни не лише усно висловлювали незадоволення,траплялись й випадки розповсюдження «анонімок»⁶ (під такою назвою ці рукописні заклики до боротьби реєструвались в документах органів держбезпеки) і прокламацій,які також виступали своєрідною формою опору. На 1930 рік ДПУ зареєструвало в Україні 1211 подібних листівок,які Ю.Васильєв поділив на групи,відповідно до основного змісту (антиколективізаційні,прокламації,спрямовані проти хлібозаготівель, проти податку; монархічні,проти розкуркулення, троцькістстські, інші «ухильницькі» та антирадянські «анонімки».

На зміст подібних прокламацій впливали реалії тогочасного життя,процеси,що проходили в суспільстві,інспіровані радянською владою.

Селянські маси,які отримували інформацію про процес «Спілки визволення України» з офіційних джерел,були впевненні в її існуванні.⁷

У с.Олексинці Срібнянського району була знайдена прокламація про написання масових заяв та їх подачі,про організацію осередків задля проведення колективізацій тощо. У селі Гензерівка Яготинського району також було вивішено плакат,який закликав «палить і вбивать» тих,хто хоче «поработить і поробить старцями» народ. У селі Безуглівка знайдена прокламація з таким змістом :» Долой советсткую власть и колективізацію. Да здравствует СВУ и єфремовщина. Даешь капитализм».

З цих прокламацій можна підсумувати про те,що відбувалось поступовий процес заангажованості суспільства, нав’язування усталених принципів радянської влади. У свідомості людей вкорінилися,закарбувалися насаджені радянською системою «штампи».

Траплялися поодинокі випадки затримання авторів подібних прокламацій та відозв. У с.Лозовий Яр Яготинського району було затримано «куркуля» Данила Ляха та бідняка «підкуркульника» Андрія Пінчука,в кишені одного з них були знайдені «анонімки»,які містили заклики розбирати худобу,реманент,які були здані до колективного господарства.

Крім розповсюдження «анонімок» існували інші форми спротиву населення,зокрема збройна боротьба,початок якої було покладено ще у 1920 році. Сплеск протистояння радянській владі на початку 30-х років був викликаний суцільною колективізацією. Численні зловживання службовим становищем низових партійних та радянських працівників,знущання над селянами,зведення відносин та особистих рахунків впливало на загострення становища селянства та ситуації на селі та викликало нові,радикальніші форми опору. Напередодні та у період колективізації селянство взяло участь у 13 754 заворушеннях.

Органи держбезпеки активно займались вилученням зброї у селян. Голова ГПУ УСРР В.Балицький відзначив,що тільки у виняткових випадках село було озброєне мисливськими рушницями та обрізками. Це дало підстави заявити про те,що українське село повністю обеззброєне. Але селяни озброювалися сільськогосподарським реманентом,сокирами,палями,сподіваючись захопити зброю у бою.

Вище партійне керівництво було добре поінформоване не лише про поведінку селян,а й про їхні політичні настрої,ставлення до новостворених колгоспних осередків,боротьби з куркулями та шкідниками. Добре організована інформаційна мережа дозволяла контролювати ситуацію мало не в кожному населеному пункті,для цього служили так звані спецзведення,які надавались 8,18,28 числа кожного місяця,доповідні записки про стан села,діяльність куркулів 5 числа кожного місяця,повідомлення,які готувались щодо важливих подій та активних антирадянських виступів. Подібні заходи дозволяли отримувати інформацію якомога швидше і оперативно на неї реагувати. За повідомленнями оперативно-інформаційних збірок,у багатьох селах люди чекали розправи. Це було ніщо інше,як реакція на чутки про численні арешти. Мали місце і відкриті виступи селян,що протестували проти арештів та викликів до ДПУ,зокрема в с.Черняхівка Ковалевського району у відповідь на виклик декількох жінок до ДПУ зібрався натовп,що вимагав вести розмову з усіма одразу. Селяни вимагали,щоб їм повернули коней та іншу худобу.

За даними опер-збірки,в ніч на 28 березня 1930 року у селі Заїзд Прилуцького району було проведено операцію по ліквідації «куркульсько-терористичної групи»,»що мала почати терористичні акти,з метою остаточного розвалу колективізації в кількості 22 осіб».⁸

У Драбівському районі в ніч на 7 квітня 1930 року було здійснено наліт на станцію Драбово. Нападники в кількості 20 чоловік були достатньо добре озброєні,у своєму арсеналі мали обрізи,револьвери та мисливські рушниці,які зіпсували телефонні апарати,пограбували і підпалили кооперацію,конфіскували зброю у представників Нарсуду,після чого підпалили його приміщення.

Подібні виступи були далеко не поодиноким явищем,опір селян дуже швидко придушувався,і на них чекали жорстокі репресії. За наказом В.Балицького,за округами були закріплені підрозділи військ ГПУ,а деякі частини особливого призначення та прикордонні маневрові (оперативні) групи протягом лютого 1930 року навіть проводили спеціальні навчання. Ці частини і використовувалися для придушення селянських виступів,мали оперативно втручатись у ситуацію.

Саме економічна політика на селі спричинила таку хвилю заворушень,які в силу багатьох причин не могли вилитись у масовий організований рух опору. Передусім виникнення подібного руху в 1930-х роках в умовах,коли радянська влада посіла міцні позиції і її державний механізм злагоджено працював,було неможливим.

Локальні стихійні виступи не могли перерости в щось більше без організаційного оформлення,керівного центру та ідеологічного підґрунтя. Селянська маса,за поодинокими винятками,що мали місце в світовій історії,не може продукувати своїх прагнень,оскільки таку місію покликані виконувати представники еліти,що мають можливість ці прагнення сприйняти,сформулювати ідеологічні засади руху та надати йому відповідної організаційної форми.

Інформація про процес над членами «СВУ» все ж таки здійснила доволі суттєвий вплив на свідомість багатьох людей,але зовсім іншим чином,ніж на це розраховували партійні представники,які не могли перетворити цей процес на знаряддя пропаганди радянських цінностей та ідеалів,а також цьому сприяли певні фактори,зокрема неграмотність селянських мас та низових ланок,яка позбавляла можливість доцільного сприйняття інформації про «буржуазних націоналістів», «контрреволюціонерів»,яких привселюдно було засуджено у Харкові.

У свідомості селян «СВУ» перетворилась на реальну організацію,що передусім боролась з радянською владою. Численні згадки про «СВУ» в текстах відозв і прокламацій,знайдених у селах,динаміка масових селянських виступів спонукали до пробудження деякою мірою свідомості селянства,проте цього було не достатньо в повній мірі.

Зростала динаміка селянських виступів,зокрема в Україні на період 1930-х років було зафіксовано 4 098 масових виступів,які становлять майже 30 % від загальної кількості селянських виступів по СРСР. Періодом загострення руху став січень-березень 1930 року,коли за призначенням Ю.Васильєва,в прикордонних районах цей рух набув рис селянської війни. Близьмо 1,2 млн. людей в Україні взяли участь в активних формах опору колективізації.

Опір входив у спосіб життя селянства,зокрема пасивні форми.

Загалом можна сказати,що хоча селянські виступи носили стихійний характер і не могли перетворитись на масовий організований рух опору,але неприйняття в цілому системи господарювання,нав’язаної українському селу за допомогою терору зробило колгоспний лад нежиттєздатним та не спроможним вирішити суспільні витання та врегулювати спектр суспільних відносин.