1. Походження буддизму

Появу вчення буддизму пов'язують із іменем Шак'ямуні (мудрецем із племені шак'я) — він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама, жив у Північній Індії за одними даними у 560 — 480 рр., за іншими у 566 — 476 або 563 — 473 рр. до н.е.

За буддистською міфологією, Будда (від санскр. будх — будити, пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) після численних перероджень прийшов на землю, аби виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження (а їх було всього 550) він обрав образ царевича Сіддхартхи Гаутами. Існує кілька версій основних етапів його життя та головних діянь. Зокрема тибетська традиція відокремлює 12 етапів його життя: прийняття рішення народитися у світі людей; сходження з неба тушита; входження в лоно матері; народження; накопичення світських знань; життя в розвагах і насолодах; залишення палацу; аскетичні вправи; перемога над Марою (санскр. — вбиваючий, знищуючий; демоністичне уособлення зла, бог смерті); досягнення стану будди; проповідь дхарми (доктрини, вчення закону життя); входження в нірвану (санскр., дослівно згасання— термін буддизму, який означає відсутність павутини бажань).

Дізнавшись, що у світі є не лише радощі і втіха, а й страждання, Шак'ямуні пішов із дому у пошуках шляху, який би визволив його і людство в цілому від цих страждань. Через сім років складного мандрівного життя, займаючись самопізнанням (самоаналізом, самооцінкою), він «прозріває», знайшовши дорогу до порятунку і одержує ім'я Будди. Після цього Будда прийшов до Бенареса і в оточенні п'яти своїх найближчих прихильників (майбутніх учнів) виголосив свою першу проповідь. У ній він стисло виклав основні положення свого вчення, або, за переконанням буддистів, здійснив «повороти колеса дхарми». І 40 років по цьому, оточений численними учнями, він, мандруючи благодатними землями Індії, творив дива і проповідував своє вчення, яке спочатку мало назву «дхарми», а згодом, з огляду на ім'я свого засновника, почало називатись буддизмом. Помер Будда у 80-літньому віці в Кушинагарі. За легендою, перед смертю він, лежачи під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для порятунку докладіть усіх зусиль!» Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Дату смерті Будди надзвичайно шанують, розглядаючи її ще й як дату народження і прозріння, а тому називають її «тричі святим днем».

2. Ідейні джерела буддизму

Буддизм як віровчення, або філософія, що прагне до Абсолюту, має під собою досить могутнє опертя, потужні ідейні джерела — систему первісних релігійних вірувань, міфів, світоглядних систем та філософських поглядів, які були зафіксовані у збірнику книг, що мали назву Веди (санскр. — дослівно «священне знання») — найдавніша пам'ятка індійської релігійної літератури. Веди були першим Святим Письмом віруючих індусів (аріїв), а їх релігія мала назву Ведизму. Найістотнішим у вченні ведизму було визнання того, їло людина — не просто тіло, людина с духовною істотою, ув'язненою у плоті. А тому її завдання: вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога. Буддизм, що виник як реакція небрахманських прошарків давньоіндійського населення па брахманізм (його ускладненість, філософський вияв теоретичних основ, корумпованість і пристосовництво), не протиставив себе брахманізму, не відкинув його основоположної ідеї, а навпаки, успадкував їх, зокрема положення про сансару і карму. Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) — уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в інші. Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після численних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорганізмів, птахів, тварин, нарешті досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізації (бхакті-йоги) — повного звільнення від коловороту сансари. Еволюціонізуючи в людській формі життя, після 400 тис. життів, душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Усе, що є в сансарі, перевтілюється згідно з законом карми (від санскр. буквально — дія, обов'язок, відплата). Це особлива містична сила, своєрідний автоматичний «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті, її вчинки зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі. Остання після смерті людини переселяється, якщо вона була «праведною», в тіло більш «благородної» людини, а якщо грішником — у тіло «нижчої», а то й тварини чи навіть комахи. За найбільш праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння.