69*. Соціальна структура суспільства

Соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.

Сутність соціальної структури суспільства найбільш повно виражається у її загальних рисах, до яких можна віднести:

• багатоманітність соціальних елементів, що утворюють соціальну структуру суспільства (соціальний інститут, соціальна група, соціальна спільність тощо);

• різний ступінь впливу кожного складового елемента соціальної структури суспільства на соціальні процеси і явища, відмінність їхніх соціальних ролей;

• наявність відносно стабільних зв'язків між складовими елементами соціальної структури суспільства, взаємозалежність останніх.

• взаємопроникність елементів, що забезпечує цілісність соціальної структури;

• багатофункціональність і стабільність;

Соціальна структура суспільства має два основних компонента: наявність складових елементів та соціальних зв'язків, що виникають між цими елементами.

Основними підструктурами (елементами) суспільства є:

• соціально-етнічна структура – містить спільності, що формуюються за особливостями, мови, культури, традицій, звичаїв, менталітету нації, народи, субетноси, племена.

• соціально-демографічна структура – спільності, що відрізняються за віком, статтю, місцем народження, проживання – жінки, чоловіки, діти, молодь, жителі конкретного населеного пункту.

• соціально-професійна структура – спільності, що відрізняються за професійними знаннями, вміннями, навичками.

• соціально-класова структура – формується у результаті виникнення соціальної нерівності, охоплює соціальні класи, верстви, стани, прошарки.

• соціально-територіальнаструктура – визначається відмінностями у господарстві і побуті окремих територіальних громад і типів поселень, що склались у силу об’єктивних обставин.

Кожна із названих підструктур характеризується найперше тим, що включає до свого складу відповідні спільності. З іншого боку, кожна підструктура має усі ті самі складові частини, ознаки і характеристики, що й соціальна структура суспільства загалом.

70. Сім’я як соціальна ланка суспільства

Історія знала два різновиди сім’ї(родини): 1)розширений; 2)нуклеарний (ядерний).

1.Перший,розширений, варіант сім’ї – притаманний так званому традиційному(аграрному, передіндустріальному) суспільству. Це коли чоловік і дружина виховують своїх дітей, живучи під одним дахом зі власними батьками, а також братами і сестрами, які теж можуть бути одруженими. Родина являє собою клан із трьох або чотирьох генерацій, очолювана найстаршим чоловіком або жінкою. Вважалося, що такі родини дають безпеку дорослим і дітям у традиційних аграрних селянських господарствах. Кожен має своє місце в такій родині. Проте кожен був обмежений у своїх бажаннях. І кохання в такій родині взагалі не було основною цінністю. Головне–сімейна солідарність великої родини. Вона виманила, щоб внутрішнє життя малої родини, що входило у велику, постійно приносилося тій у жертву. Зазначений тип був поширений в Європі до часів утвердження індустріалізму. У багатьох традиційних аграрних азіатських та

африканських країнах такий тип сім»ї переважає дотепер.

2. Другий тип,нукле арна (ядерна)сім»я -став поширений під час індустріалізму. Новий тип організації сімейного життя передбачав. що пари, одружившись, утворюють власну сім’ю і живуть окремим домом: чоловік і жінка з дітьми окремо від старих батьків та інших родичів. Через те. що європейські пари, а потім і північноамериканські, після шлюбу жили окремим домом, який треба було побудувати і вести власне господарство, люди не одружувалися молодими. (лише десь у27 і більше років). Пізній шлюб і нуклеарна родина– відмінні риси європейського, західного суспільства. В міру того, як «природні» родині зв»язки втратили своє значення, виникла потреба в індивідуалізації особистих відносин(винила потреба в любові та особи стосу щасті.)

Відбулася переоцінка«критерії прогресу» (кількість дітей вже не була найважливішим показником життєвого успіху). Змінилася демографічна поведінка жителів Західної Європи(пізні шлюби, безшлюбність, обмеження числа дітей), Це сприяло збільшенню заощаджень, соціальній мобільності населення, підвищення його освітнього та кваліфікаційного рівня. Прогноз розвитку сім»ї надалі:

А) песимісти говорять про те. що сім»я зникне, як така;

Б) оптимісти говорять про те, що буде продовжуватися розвиватися плюралізм сімейних форм (шлюби зареєстровані і незареєстровані; одностатеві родини;родини з одним батьком) і кожен може знайти своє місце.

71*. Нація як соціальний феномен. У літературі немає чіткого визначення поняття"нація". Немало вчених висловлюють сумнів щодо можливості дати більш-менш прийнятне визначення нації, посилаючись на виняткову складність, суперечливість та своєрідність цього феномена, зокрема, на динамізм та неоднозначність специфічних ознак даної історичної спільноти людей. Визначення, які в літературі можна знайти, тісно пов'язані з різноманітними теоріями нації. Умовно їх можна поділити на кілька основних груп: психологічні, культурологічні, етнологічні та історико-економічні.

Засновниками психологічної теорії нації є французький філософ та історик Е.Ренан і австромарксист О.Бауер. У психологічних концепціях закономірності формування та розвитку націй розглядались як похідні від свідомості і психіки окремої особистості, "психології народів".Так, в ренанівському трактуванні "нація — це душа,духовний принцип", що формується шляхом"узгодження" та"солідарності", утворюваної чуттям минулих та майбутніх поколінь. О.Бауер вважав, що нація являє собою"сукупність людей, спільністю долі згуртованих у спільність характеру".

Ще один представник психологічної теорії, М.Кареєв, розглядав націю як групу, що виникає із"безпосередньої психологічної взаємодії" індивідів.

Виникнення культурологічних теорій націй пов'язане з іменем К.Рен-нера(Шпрингера). Він уявляв націю як безкласову духовну спільність індивідів, як суб'єктивну єдність чи культурний союз, породжений свідомістю етнічної приналежності людини.

В основі культурницької теорії нації, таким чином, лежить спільність національної культури, зокрема національної мови.

Досить значного поширення набула етнологічна теорія нації. Вона увібрала в себе деякі елементи як психологічної, так і культурологічної теорії. її прихильники етнологічної теорії вважають, що основними ознаками нації є спільність походження, етнічної самосвідомості, національних почуттів, прихильність до етнодуховних цінностей. Однак у більшості етнологічних концепцій нації, як і в попередніх теоріях, недооцінюється значення соціальних аспектів у розвитку націй.

"історико-економічну" теорію - ознаками нації є загальна територія і мова а також спільність економічного життя та традицій. Головними ж ознаками нації, на його думку, є спільна територія та спільна мова. Навіть при відсутності чи втраті однієї або кількох ознак нації, вона, на думку К.Каутського, продовжує існувати.