- •1.Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •3. Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень
- •6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень.
- •8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24. Сократ про державу та право.
- •25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27. Платон про державу та право.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.
- •30. Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини хх ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).
- •33. Епікур про державу та право.
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ..
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./. 44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.
- •48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.
- •49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.
- •51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.
- •56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі) .
- •58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
- •59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст..
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово "Про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона.
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха.
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/. Загальна характеристика
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди. 82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Яков Козельський про суспільний договір.
- •85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").
- •90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
Соціалізм. в XVI-XVII вв. став займати самостійне й досить помітне місце в розумовому житті європейського суспільства. До проблематики держави, права, влади мислителі-соціалісти звертаються в пошуках відповіді на питання про те, якими повинні бути політико-юридичні інститути, здатні адекватно втілити устрій, заснований на спільності майна, що покінчив із приватною власністю, з матеріальною нерівністю між людьми, з колишніми тиранічними формами правління.
Найбільш видними письменниками соціалістичного напрямку в розглянутий період були Томас Мор (1478-1535) і Томмазо Кампанелла (1568-1639). Т. Мор - автор епохального добутку «Утопія» (1516). Т. Кампанелла створив всесвітньо відомий «Місто Сонця» (1602, перша публікація - 1623 р.).
Т. Мор затверджує в «Утопії», що, поки існує приватна власність, немає ніяких шансів на видужання соціального організму. Вихід у людства один - «цілковите знищення приватної власності». Суспільство, згідно Т. Мору, є результатом змови багатіїв. Держава ж - їхнє просте знаряддя. Вони його використають із метою гноблення народу, для захисту своїх корисливих матеріальних інтересів. Силоміць, хитрістю й обманом багатії підкоряють собі бідний люд, знедолюють його. Робиться це й за допомогою законів, приписань влади, які нав'язуються народу від імені держави.
Т. Мор малює уявну країну (Утопію), що зуміла позбутися від приватної власності й супутніх їй пороків й яка зуміла внаслідок цього зажити майже безпроблемним, блаженним життям. В Утопії немає приватної власності. Земля там - власність суспільна. Суспільству належить і вся вироблена в ньому продукція. Вона виробляється сімейно. Кожна сім»я займається певним ремеслом. Сімейно-реміснича організація становить виробничу структуру утопійского суспільства. Сільськогосподарські роботи ведуться на засадах трудової повинності, що зобов'язані відбувати всі громадяни. Робочий день триває 6 годин. Особливі посадові особи стежать за тим, як працюють утопійці і живуть, не знаючи потреби; люди в Утопії перебувають у статку.
Панування суспільної власності, якщо вірити Т. Мору, виключає ті злочини, якими буяє мир, побудований на приватній власності. Саме вона створює такі дурні людські страсті, як жадібність, жадібність, усіляке прагнення будь-що-будь збільшити своє багатство, егоїзм і ін.. Злочинність як така все-таки має місце в Утопії, і боротьба з нею є, по переконанню Т. Мору, одна з головних турбот держави.
Утопія - державно-організоване суспільство. Позначена структура публічної влади й порядок її формування. Кожні 30 сімейств обирають посадову особу - філарха. 10 філархів - одного протофіларха. Філархи на спеціальних зборах обирають таємним голосуванням правителя держави (принцепса) із чотирьох кандидатів, названих народом. Принцепс обирається довічно. Але він може бути зміщений, якщо буде запідозрений у прагненні до тиранії. Інші посадові особи й сенат, що складається зі старих і навчених досвідом громадян, обираються щорічно. Важливі справи в Утопії вирішуються принцепсом за участю сенату й народних зборів. До числа таких справ ставляться: адміністрування, складання господарських планів, облік і розподіл (із суспільних складів) зробленої продукції.
На відміну від Мору Т. Кампанелла в «Місті Сонця» прямо й відкрито не займається бичуванням неприйнятних для нього соціально-економічних і політико-юридичних порядків. Їхня гостра критика дається італійським соціалістом як би «за кадром», у підтексті. На перший план він виставляє панораму життєвого устрою міста-держави соляріїв. Спочатку про систему публічної влади в ньому. Вона складається із трьох галузей, створюваних стосовно до трьох основних видів діяльності й «завідуючих» кожної з них. По-перше, військова справа; по-друге, наука; по-третє, відтворення населення, забезпечення його їжею й одягом, а також виховання громадян. Галузями (галузями) влади керують три правителі, іменовані відповідно: Міць, Мудрість, Любов. Їм безпосередньо підлеглі три начальники, кожний з яких, у свою чергу, розпоряджається трьома посадовими особами.
Вінчає управлінську піраміду верховний правитель — Метафізик, що перевершує всіх співгромадян ученістю, талантами, досвідом, умінням. Він глава як світської, так і духовної влади, йому належить право остаточного рішення із всіх питань і спорам. На пості верховного правителя Метафізик перебуває аж ніяк не довічно, а лише доти, поки серед соляріїв не з'явиться людина, що перевершує його в знаннях, наукових успіхах, у здатностях управляти державою. Як тільки така людина з'явилася, Метафізик сам зобов'язаний відмовитися від влади на його користь. Метафизик здійснює верховну владу, опираючись на трьох вищих своїх радників, правителів: Міць, Мудрість, Любов. Вони теж мають неабиякий розум, що видаються організаторськими здібностями, високими моральними якостями. Ці четверо - єдині з магістратів, які не можуть бути зміщені з волі народу й на взаємини яких між собою народ не робить впливу. Інші начальники й посадові особи, перш ніж потрапити на той або інший офіційний пост, проходять процедуру обрання.
В «Місті Сонця», де немає більше приватної власності, землеробство, ремесла є справою спільної праці соляріїв, яким відають правителі з підлеглими їм посадовими особами - фахівцями. Спільно зроблене розподіляється справедливо, по мірках необхідності.
15. Погляди на державу і право Михайла Грушевського. Основою політико-правової концепції М. Грушев-ського (1866—1934) було українське питання. Він уважав, що основою входження України в Росію була автономія, але цим принципом знехтували. Можливість вирішення цієї проблеми він бачив у випадку децентралізації влади в Росії та утворенні федерації, під якою розумів об'єднання в одній державі декількох.
Розмірковуючи про федеративний державний устрій, М. Грушевський припускав два варіанти його утворення: процес, який іде знизу (декілька держав утворюють одну і передають їй частину своїх суверенних прав), і процес, який іде зверху (унітарна держава ділиться суверенітетом із своїми провінціями і в такий спосіб стає федерацією). Важливим моментом у концепції федерації було те, що її суб'єкти не лише зберігали свою державність, а й мали можливість виходити з 'й складу. У федерації, яку пропонував М. Грушевський, центральні органи повинні були формувати загальні основи державного й суспільного ладу, розпоряджатися ресурсами, необхідними для утримання органів центрального і загальнодержавного управління, відати питаннями війни і миру, міжнародними відносинами, збройними силами, встановлювати митні правила, нагляд за поштою, телеграфом і залізницями. Передбачалися єдина грошова система і система мір і ваги. Федерація наділялася повноваженнями узгоджувати цивільне і кримінальне законодавство, законодавство з питань охорони прав національних меншин тощо. Решта питань устрою та нормування мали вирішуватися на місцевому рівні. Пропонувалося, що в Україні як суб'єкті федерації законодавча влада повинна бути сконцентрована в сеймі, а виконавча — в Раді міністрів.
Автор політико-правової концепції пропонував установити демократичну виборчу систему, яка передбачала б участь у виборах усіх соціальних груп.
На місцевому рівні планувалося мати три різновиди органів самоуправління: самоуправління громад; виборні управи волостей та управи повітів; обласні сейми й центральний парламент, утворюваний ними.
Важливим кроком на шляху до такої федерації М. Грушевський вважав ухвалення закону про мови, який регламентував би статус національних мов і гарантував їх вільний розвиток.
Автономію України автор концепції розглядав як "самозаконність" — право встановлювати свої закони і керуватися ними в житті. Україна у складі федерації повинна бути демократичною республікою, в якій гарантувалися б політичні свободи: свобода слова, зборів, громадських організацій, совісті, рівне виборче право за таємного голосування. Реалі-зуючи свою автономію, Україна мала бути вільною у вирішенні політичних, економічних, культурних питань, самостійно розпоряджатися своїми багатствами й ресурсами.
Автономній Україні належало мати свою адміністрацію та судову систему, свою армію, де було б створено такі умови, за яких проходження служби відбувалося б у безпосередній близькості від місця проживання військовослужбовців.
На відміну від попередників, М. Грушевському випало на долю реалізовувати на практиці свою державно-правову концепцію. Цей процес розпочався 17 березня 1917 р. зі створенням Центральної Ради і знайшов утілення в її Універсалах. Автор політико-правової концепції пропонував установити демократичну виборчу систему, яка передбачала б участь у виборах усіх соціальних груп. На місцевому рівні планувалося мати три різновиди органів самоуправління: самоуправління громад; виборні управи волостей та управи повітів; обласні сейми й центральний парламент, утворюваний ними. Важливим кроком на шляху до такої федерації М. Грушевський вважав ухвалення закону про мови, який регламентував би статус національних мов і гарантував їх вільний розвиток. Автономію України автор концепції розглядав як "самозаконність" — право встановлювати свої закони і керуватися ними в житті. Україна у складі федерації повинна бути демократичною республікою, в якій гарантувалися б політичні свободи: свобода слова, зборів, громадських організацій, совісті, рівне виборче право за таємного голосування. Реалі-зуючи свою автономію, Україна мала бути вільною у вирішенні політичних, економічних, культурних питань, самостійно розпоряджатися своїми багатствами й ресурсами. Автономній Україні належало мати свою адміністрацію та судову систему, свою армію, де було б створено такі умови, за яких проходження служби відбувалося б у безпосередній близькості від місця проживання військовослужбовців. На відміну від попередників, М. Грушевському випало на долю реалізовувати на практиці свою державно-правову концепцію. Цей процес розпочався 17 березня 1917 р. зі створенням Центральної Ради і знайшов утілення в її Універсалах.