89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").

Міфологічні уявлення людей про всесвіт, державу й порядок заступили погляди, в яких основна роль у їх створенні відводилася богам, а надто Зевсові, що знайшло відображення в багатьох літературних пам'ятках тогочасної Греції.

Зокрема, у VIII ст. до н- е. у творах знаменитого Гомера "Іліада" та "Одіссея" верховним заступником справедливості є Зевс.у творах "Іліада" та "Одіссея", викладено погляди про справедливість, правду, законність і необхідність карати кривду.

Гомер наголошував, що основним принципом поведінки є справедливість, якої мусять дотримуватися як боги, так і люди. Право, власне, має бути конкретизацією вічної справедливості.

Навіть більше, в тогочасному суспільстві боги представляли різні морально-правові принципи. Про це красномовно свідчив Гесіод (VII ст. до н. е.) у творі "Теогонія". Тут, зокрема, йшлося про те, що в Зевса, який уособлював всебічну досконалість, і Феміди, яка персоніфікувала вічний природний порядок, народилися дві дочки: Діке та Евномія. Перша з них охороняла справедливість і карала кривду, а друга являла собою божественний характер початку законності в суспільному устрої. Використовуючи категорію справедливості, автор спробував проаналізувати тодішні суспільний устрій, порядок і закон.

Зевс у морально-правовій площині виступає, як верховний заступник загальної справедливості (діке), який суворо карає тих, хто творить насильство і неправий суд. Порушення справедливості (діке) — не просто антигромадський, але, перш за все, антибожественний акт, за який неминуче наступає божа кара. Власне, закріплення у вказаних поемах суспільно-політичної ситуації та ідеології тієї доби дає уявлення про праворозуміння того періоду. Цей період (кінець II – початок I тисячоліття до н.е.), який називають "гомерівською Грецією", характерний відсутністю держави і, відповідно, права у значенні державного законодавства, але воно знає право у вигляді звичаю і справедливості (теміс), знає принцип політичної та правової справедливості (діке). Вже в цей період право і справедливість в уявленні греків, хоча і тісно пов'язані між собою, але розрізняються навіть термінологічно.

Ідея права і справедливого суспільно-політичного устрою набуває ще більшого значення в поемах Гесіода, VII ст. до н.е., "Теогонія" ("Походження богів") і "Роботи і дні". У гесіодівській інтерпретації, боги виступають носіями морально-правових принципів і сил. За Гесіодом, правління Зевса знаменується встановленням основ справедливості, законності і суспільного добробуту.

Справедливість (діке) у Гесіода, як і Гомера, протиставляється силі і насильству. В Гесіода вперше зустрічається зародження двох понять, які проходять через всю давньогрецьку політичну та правову думку, — поняття про право по природі, або природне право (фєсеї) і поняття про право, встановлене людьми (номо), або поняття про природне і позитивне право.

90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.

Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — український письменник, член Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846—1847 pp.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму.

Т. Шевченко був противником абсолютної монархії. Державний устрій тогочасної України він уважав продовженням необмеженої влади монарха Росії, яка реалізувалася за допомогою гетьманів, а потім панів. Т. Шевченко писав, що українські пани хіба що базікають про неньку Україну, про волю, а в житті укладають вигідні для себе соціально-політичні угоди, прагнуть мундирів дворянських, а з селян деруть шкуру.

Поет схилявся до ідеї буржуазної республіки, оскільки там не було одновладдя, функціонував представницький орган, громадяни мали рівні права. Гарантом від сваволі, вважав він, повинен бути "праведний закон", що розглядається як синонім правди і справедливості. Але закон, який діє в державі, де існує нерівність, не може бути праведним.

Взагалі Т. Шевченко прагнув утворення незалежної демократичної Української держави з колегіальною формою реалізації політичної влади на засадах участі в управлінні державою широких верств населення. Однією з важливих умов побудови такої держави була правова реформа після насильницької зміни форми державного устрою.