- •1.Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •3. Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень
- •6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень.
- •8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24. Сократ про державу та право.
- •25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27. Платон про державу та право.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.
- •30. Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини хх ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).
- •33. Епікур про державу та право.
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ..
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./. 44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.
- •48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.
- •49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.
- •51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.
- •56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі) .
- •58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
- •59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст..
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово "Про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона.
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха.
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/. Загальна характеристика
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди. 82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Яков Козельський про суспільний договір.
- •85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").
- •90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
З точки зору історичної перспективи, можна встановити три різко відособлених суспільно-історичних світогляди, а отже і три періоди в історії політичних та правових вчень: античний, середньовічний і сучасний.
Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і суспільство, право і мораль.
Для середньовіччя характерним є прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами.
Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за свою свободу, за свої права: починаючи від боротьби за свободу совісті, через політичні права до соціально-економічних прав і, врешті, до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній Хартії прав людини.
Розвиток українських політичних і правових вчень співпадає з цією періодизацією, з тою тільки різницею, що античний період в Україні практично не представлений.
84. Яков Козельський про суспільний договір.
Я.Козельський виходить з теорії суспільного договору, відповідно до якої природне право в результаті "справедливої" згоди поступається місцем державі. Завдяки суспільному договору людина здо¬буває громадянську волю і власність, а замість натуральної рівності — "рівність моральну, і на підставі закону і буду¬чи не рівною силою і розумом іншому, робиться йому рівною по договору і по праву". Його теорія суспільного договору містить ідеї рівності всіх громадян перед законом і взаємної відповідальності влади і громадян за виконання договору. Як рівноправна сторона члени суспільства мають право розірвати договір чи укласти новий. Головну надію Щодо зміни суспільного порядку Я.Козельський покладав на урядові реформи, застосування законодавства, що зале¬жить від розширення виховання і освіти, на мирний розви¬ток суспільства.Рівність і безправність перед особою абсолютного монарха прагнув замінити рівністю перед законом. У цьому полягала суть теорії суспільного договору.
85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
Прибічники цього напрямку не визнавали теорій природного права і стверджували, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване у прийнятих державою правових нормах. У той час, як у філософії в другій половині XIX ст. домінуючим напрямом стає позитивізм, у правовій науці панівним напрямом стає тісно пов’язаний з ним правовий позитивізм. Це зумовлюється насамперед усвідомленням ідеї права як фактору стабілізації суспільства, гарантії порядку і розвитку він проголосив докорінний розрив з усякою метафізикою і спекуляцією, яка в юриспруденції, на його думку, знайшла притулок у теорії природничого права. Бергбом висував вимогу обмеження досліджень реальними предметами, а також виступав за виключне застосування експериментального методу дослідження державно-правових явищ. Основною працею К.Бергбома є "Юриспруденція і філософія права". Бергбом підкреслював, що лише правовий позитивізм виведе правову науку із сфери метафізики на шлях реалізму і емпіризму, акцентуючи увагу на "дійсності реального правового явища". Він писав: "Право, яке дійсно функціонує як право, вільне саме по собі від суперечностей і прогалин і становить основу будь-якого устрою відносин між людьми. Природниче, розумне і будь-яке інше непозитивне право також саме по собі досконале, але оскільки воно являє собою не більш ніж припущення, то і є джерелом помилок і тягне за собою, якщо його сприймати серйозно, як явище правового порядку, руйнування правопорядку і анархію.
Пауль Лабанд дотримувався такої ж думки а також зводив державотворення до коментування діючих конституцій і практики їх відтворення.
Ліберальний позитивізм. Характерним представником цього напрямку був французький державознавець Адемар Есмен (1848-1913). Есмен - представник юридичної школи державознавства, суть якої зводиться до виведення держави з конституції формально-правовими способами, до ототожнення держави з правопорядком, з системою державно-правових норм, до принципового відриву державознавства від соціології. У книзі “Загальні основи конституційного права” (1895 р.) Есмен стверджував, що конституційне право і соціологія мають різні галузі знання, у кожної з них є свій предмет і свої методи дослідження. Відповідно до цього Есмен дає абстрактне визначення держави: “Держава є юридична уособлення нації; воно є суб’єктом і втіленням суспільної влади”. Звертаючи увагу на формально-правову сторону, Есмен стверджував, що сучасна представницька держава, де проголошена рівність усіх перед законом, є не будь-якій одному класу або стану, а всієї громади: “Національний суверенітет - це, в правовому сенсі, заперечення будь-якої класової системи “.
По теорії поділу влади Есмен писав про відповідальність виконавчої влади перед парламентом.