1.3. Створення надзвичайних органів на Україні

На Україні, де склався загрозливий стан, також були вжиті надзвичайні заходи. У зв’язку з вторгненням австро-німецьких військ Центральний Виконавчий Комітет Рад України 22 лютого створив у Києві Комітет Народного Секретаріату для “керівництва всіма заходами по обороні революції від західних імперіалістів” і надав йому надзвичайні повноваження. У Комітет увійшли: Юрій Коцюбинський (син класика української літератури М.М.Коцюбинського), Микола Скрипник, Сергій Бакинський, Яків Март’янов і Віталій Примаков.

_______________

* Голинков Д. Л. Правда о врагах народа. — М.: Алгоритм, 2006. — 448 с. — (Оклеветанная Русь).

Комітет став називатися Надзвичайною комісією Народного Секретаріату для захисту країни і революції. Один з членів Комітету – командир червоного козацтва М.Примаков був призначений комісаром Народного Секретаріату боротьби з контрреволюцією. Йому були надані широкі повноваження зі здійснення обшуків, арештів і тому подібних дій для придушення контрреволюції. У день свого створеня Комісія оголосила в Києві і його околицях особливий стан і попередила, що “всі винні в контрреволюційній діяльності будуть нещадно покарані”. В одному зі звернень до всіх Рад, революційних штабів і комендантів Надзвичайна комісія пропонувала: “Будьте рішучі, не зупиняйтеся заходами впливу на буржуазію, з якої робітники і селяни України і всієї Росії ведуть останню рішучу боротьбу, знайте, що буржуазія нещадна по відношенню до робітників і селян”.

У Харкові, де в лютому 1918 р. утворилася Донецько-Криворізька Радянська Республіка зі своїм Раднаркомом, був створений “Головний штаб Донецької республіки по боротьбі з контрреволюцією”, якому були підпорядковані “всі збройні сили... борються з контрреволюцією на території Донецької республіки”. Він займався як військовими справами, так і боротьбою з контрреволюцією в тилу.

У ніч на 4 березня на загальних зборах всіх військово-революційних організацій в Харкові був утворений Надзвичайний штаб для керівництва військово-оперативними діями проти контрреволюції, яка насувалась ззовні, і для підтримки революційного порядку в Донецькому і Криворізькому басейнах. При штабі створили відділ по боротьбі з контрреволюцією, який замінив Головний штаб. З 6 годин вечора 5 березня Надзвичайний штаб оголосив у Харкові воєнний стан і призначив комендантом міста П.А.Кіна. У зверненні Донецького Раднаркому до робітників Донбасу від 5 березня говорилося: “Користуйтеся найширшим правом реквізиції, організувавши для місцевої охорони загони... Контрреволюціонерів заарештовуйте, при опорі розстрілюйте”.

Надзвичайні органи боротьби з контрреволюцією створювалися і в інших містах України. В Одесі була cтворена “Вища автономна колегія по боротьбі з румунською та української контрреволюцією”. У Полтаві при Військово-революційному комітеті діяла Надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією та спекуляцією. У Катеринославі 23 березня був створений Надзвичайний штаб для “організації оборони Катеринослава проти наступаючих білогвардійців, боротьби з контрреволюцією і всякого роду грабіжниками і хуліганами”.

2 березня 1918 р. народний комісаріат юстиції Донецько-Криворізької республіки зажадав від всіх комісарів юстиції і революційних трибуналів посилити санкції відносно контрреволюціонерів. “Загальноросійські умови, що викликають необхідність нещадної і неухильної боротьби з контрреволюціонерами і саботажниками, в межах Донецької республіки ускладнюються... – говорилося в цьому документі. Революційними трибуналами, створеними для боротьби з контрреволюцією і саботажем, мародерством, спекуляцією і іншим, проводиться недостатньо рішуча боротьба. Члени революційних трибуналів, слідчі та інші виявляють зайву жалість по відношенню до контрреволюціонерів; іноді внаслідок недостатньої революційної чуйності та нещадності, невміння відрізнити вовків від овець, підроблених почуттів і слів від щирих, піддаються сльозам контрреволюціонерів... Наказую революційним трибуналам ні на хвилину не забувати про те, що ми живемо зараз в епоху запеклої класової боротьби... Ніякої пощади, ніякого послаблення не повинно бути по відношенню до контрреволюціонерів... Всяке потурання і послаблення... рівносильно превеликому злочину перед робітничим класом усього світу...”*.

Після того, як ВНК почала застосовувати міру позасудової репресії – розстріл на місці, вона стала органом не тільки розшуку та дізнання, але і безпосередньої розправи з найбільш небезпечними злочинцями.

Таким чином, розстріл на місці і страта без суду розглядалися більшовиками і Радянським урядом як виняткові заходи, викликані різкою активізацією ворожої діяльності антирадянщини. Широта їх застосування залежала від політичної обстановки в країні. Відомий діяч, член колегії ВНК М.Я.Лаціс вказував, що за першу половину 1918 р. було розстріляно 22 злочинця, а у подальшому широка хвиля змов і неприборканий антирадянський терор вимагають посилення каральних заходів по відношенню до контрреволюційної буржуазії**.

Громадянська війна приймала все більш запеклий, кривавий характер. Бунтівні білогвардійські генерали, офіцери, кулаки і іноземні агресори застосовували масовий терор проти радянських активістів і представників робочого класу. Всюди – на Україні, в Прибалтиці, у Поволжі та Сибіру, в Туркестанському краї, де тимчасово перемагали внутрішня антирадянщина і інтервенти, – “рікою проливалась” кров робітників і селян.

_______________

* Голинков Д. Л. Правда о врагах народа. — М.: Алгоритм, 2006. — 448 с. — (Оклеветанная Русь).

** Там же.