![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •2. Філософія і світогляд
- •3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- •4.Історичні типи світогляду та їх характеристика.
- •5. Специфіка міфологічного та релегійного світогляду
- •6.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •7,8 Основні функції філософії:
- •9. Основне питання філософії
- •10. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •11. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •12.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- •13.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- •14. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- •15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •16.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- •17. Класична німецька філософія
- •18.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- •19.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- •20. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- •21. Про марксизм
- •22.Позитивізм та його історичні форми.
- •23. „Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- •25. Герменевтика, як метод філософії.
- •26. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •27. Релігійна філософія. Неотомізм.
- •28. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- •29.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- •30, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- •31. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії.
- •33.Рух як спосіб існування матерії, його форми.
- •34.Проблема свідомості у філософії
- •35,36Структура свідомості, її рівні, функції
- •37. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •39.Філософський зміст поняття «закон»
- •40. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •41.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •42. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- •43. Категорії діалектики як універсальні форми мислення
- •45.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- •46. Суб»єкт і об»єкт пізнання, особливості їх взаємодії
- •47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- •48,49.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині.
- •50. Проблема критеріїв істини
- •51.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- •52.Основні методи нанкового пізнання.
- •53 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- •54.Поняття методу та методології.
- •55.Специфіка соціального пізнання
- •56. Поняття суспільства. Розвиток суспільства як природно-історичний процес.
- •57. Природа як передумова розвитку людини і суспільства.
- •58. Поняття «географічне середовище»
- •59. Сутність історчичного процесу.
- •60.Проблема сенсу історії та її цінностей
- •61. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу.
- •62. Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- •63.Соціальна структура суспільства.
- •64. Соціальні спільності людей.
- •65. Нація як соціальний феномен.
- •66.Концепція соц.Стратифікації і соц. Мобільності
- •67. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- •69.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- •71. Проблема періодизації соціальної історії: «формаційний» і «цивілізаційний» підходи.
- •72. Особистість як продукт сусп. Розвитку
- •73. Спосіб виробництва матеріальних благ та його структура
- •74. Продуктивні сили і виробничі відносини, їх сутність та структура
- •75. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •76. Політика як явище суспільного життя.
- •77. Політична система суспільства, її структура і функції.
- •78. Держава її походження і сутність.
- •79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст
- •80. Поняття ідеології, її роль в суспільстві.
- •81.Співвідношення соціальної психології і ідеології.
- •82,85. Сутність духовного життя суспільства
- •83,84.Форми суспільної свідомості.
- •87. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •88.Основні концепції походження культури
- •89. Культура і цивілізація.
- •90. Культура та Антикульткра.
53 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєвого та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності І спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: ]) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Ідея одночасно є і формою осягнення в мисленні явищ об'єктивної дійсності, і включає в себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу. Ідея не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але і її розвиток в можливості, в тенденції, вона фіксує не лише суще, але і належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності.
Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації. Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми — це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. #к пошуковий метод проблема включає в себе нове знання, але воно має характер припущення і поряд з істинними положеннями містить також і оману. Проблема — це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, і в якому істинне переплітається з неістинним, об'єктивний зміст не відділений від суб'єктивного. Це також початковий етап становлення наукової теорії. В такому разі проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її використання для вирішення практичних завдань, а також визначення меж її застосування і, тим самим, виявлення її обмеженості. Розвиток пізнання можна уявити як перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та подальшого вирішення їх.
Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза перетворюється в наукову теорію або замінюється новою гіпотезою. Висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки попередньої, навіть тоді, коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, зрештою, стає необхідним історичним і логічним етапом становлення нової.
На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії. Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.
Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об'єктивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними функціями. Теорія дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних
фактів і може передбачити нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії — пояснення та передбачення.
Усі форми наукового пізнання (ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія) діалектично взаємопов'язані, і взаємообумовлюють одна одну.