18. Неокласична версія Саломеї (м. Зеров «Саломея», м. Драй-Хмара (Київ», п. Пилипович «Саломея»)

Європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: «На теми, що нові, античний вірш складаймо!» Це стало нормою для французьких неокласиків XIX ст., які відомі більше під назвою «парнаської школи» (Ш. Леконт де Ліль, T. де Бонвіль, Л. Дьєрке, Ф. Сюллі-Прюдом та інші).

Визначальні риси неокласицизму:

- використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;

- проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;

- оспівування земних насолод;

- прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;

- віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Юрія Клена (О. Бургардта), М. Рильського. Окрім того, В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру.

Микола Зеров - представник українського неоклассицизму, перекладач, лiтературознавець - бачив культурно-iсторичну пiсню українського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейської культури.

Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри", "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш".

Нi "чистого мистецтва", нi олiмпiйської байдужости до проблем сьогоднiшнього дня в Зерова не знайдеш. В його поезiї особливо серйозно звучать мотиви громадянського виховання, народньої самоповаги й гiдности. В суворiй класичнiй формi вони набувають переконливої сили непорушних законiв людського життя. Є щось вiчне, неминуще в тих рiзьблених формах, у тому зеровському монолiтi, де не знайдеш жадної фальшивої чи легковажної лiнiї. Як у вiчному мотивi протиставлення чистоти й любови -- мстивости й ненависти – вираженому у «Саломеи».

Навсікая для Зерова - втіленням гармонії краси. Двічі цей образ виринає у рядках його поезій - у сонетах «Навсікая» та «Саломея». Якщо у першому випадку автор подає цей образ, йдучи за Гомером, у сцені зустрічі феацької царівни з Одіссеєм, то в другому Навсікая - символ перемоги духовного над тілесним - протиставляється біблійній героїні Саломеї. В обох сонетах характеристика Навсікаї підсилюється зоровими образами - «струнка, мов промінь, чиста Навсікая» («Саломея») і «як промінь сонця на піску морськім», «ясна, зцілюща, мов жива роса» («Навсікая»).

Персонажі біблійних переказів і міфології (Саломея, Ной, Хам, Сим, Гефсимаиський сад) найчастіше виступають тематичною антитезою образам античної міфології. Світ біблійних переказів, на думку Зерова, жорстокий, кривавий, позбавлений гармонії. Так, у сонеті «Саломея» головна героїня уособлює руйнівне начало й перемогу плоті над душею: « Там диким цвітом процвіла любов, і все в крові - шоломи і тіари».

Сонет Зерова "Саломея" становить безпосередню вiдповiдь на однойменний сонет Филиповича. Саме в сонетах Филиповича стилiстичний (а радше — композицiйний) вплив Зерова здається явним, хоча сонет не є характеристичною для Филиповича формою; крiм "Саломеї". Стилiстика Филиповича є переважно класицистична — де в чому навiть класицистичнiша, нiж у Зерова — i стиль його належить у цiлому до київського неокласицизму.