16. Відтворення трагізму доби в циклі «Замість сонетів і октав» п. Тичини

Автор збірки “Замість сонетів і октав” кидає виклик агітковій культурі: “Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне “Христос воскрес”. Дух поетики Павла Тичини – наскрізь духовний. Мати Пречиста скорбна мати, Храм душі, Майсен, Месія, Учні Сина, Тінь його розп’ята, Ленін – антихрист явився – це не якась зовнішня символіка часу, а структурні форми поетики, і за ними стоїть суть. Довго і важко виношувався і народжувався цей твір на декілька сторінок – і не міг народитись! Так і достався – “уривок з поеми…”.

Довго і трудно, цілих сім років, ішов поет до прийняття революції, але “контрреволюція форми” глушила деклароване ним прийняття. Глухою і відчуженою була його “творча правда” аж до кінця 20-х років. “В космічному оркестрі” (1921) наче видуло холодними вітрами. Вже не чується ні звуків арфи, ні сонячних кларнетів – тут “ходить сонце в шлях”, а універсальний принцип – “підвладно все одній руці” – заспокоює всіх. Звичайно, поет був фатально залучений, разом з народами, до цієї оркестри, але йому ще визвався Свідомість жорстоко розкривала очі, називала речі своїми іменами і фіксувала непоправне. І попри це все поет змушує себе прийняти нову музику часу: як неминучість, як нову мову, і як “голод-революції язви”.

Пропала сковородинська єдність трьох світів - макрокосму, мікрокосму і Біблії (світу слів – символів), що єднає людину з космосом і надає сенсу всьому. Залишився макрокосмос… А за ним стояло море загальних слів… Страшний суд пройшов через розстрілені серця всіх сучасників кривавої доби. Вчорашні цінності зблякли, і засвистана Мадонна втратила ореол в очах юрби. Покоління блудних синів приймає долю свинопасів. Найрізкіший біль утрати Павло Тичина відчув в зраді ідеалу.

Він був носієм і виразником української релігійної традиції. В ньому вона голосно заговорила в переломну добу нашої історії і в ньому найясніше засяяла – після Шевченка. В ньому вона і перегоріла… Якщо говорити про зраду поетом себе, то вона проходила на полі Духу, що малів і танув на печальних мілинах матеріалізму. Голосні декларативні вірші його читаються як спроба перекричати голос душі. душу

17. Онтологічна проблематика літературної дискусії 1925-1928 рр.

Двадцяті роки XX століття - це бурхливі роки, коли з минулим боролись, коли масово ліквідували життєві негаразди. Тоді ж і почали масово закликати молодь до літератури.

1925 року М. Хвильовий пише "Листи до молодої молоді", де порушує питання мистецтва, стверджуючи, що масовість у літературі - це дуже низький рівень. З цього і почалась літературна дискусія. Літературна дискусія 1925-1928 років.

Пошуки митцями слова шляхів розвитку літератури XX століття породили різноманітні стильові течії у зображенні нової доби, а також об'єднали близьких за поглядами письменників у літературні організації: "Плуг", "Гарт", "Аспанфуг", ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та інші. Пристрасні полеміки про погляди на творчу особистість та її твори вирували в літературному житті України. Яким має бути мистецтво, про що і як писати, на що орієнтуватись. На ці питання, що були предметом літературної дискусії 1925-1928 років, шукали відповіді літератори.

М. Хвильовий у циклі памфлетів "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "Україна чи Малоросія?" висловив свої думки щодо розвитку української літератури XX століття. Один із основних літературних принципів - це високий рівень художньої майстерності, фахова підготовка письменника, бо без цього "політична правильність - ніщо". М. Хвильовий виступав за орієнтацію на кращі зразки європейського мистецтва, науки, філософської думки і застерігав від російського культурного впливу, що спонукає українських письменників до копіювання. М. Хвильовий запропонував назву нового творчого методу 20-х років - "романтика вітаїзму", тобто життєстверджуючий романтизм