18.Ієрархія норм конст права зк на прикладі Франції та Італії

На першому місці розташовані норми, які закріплені в самій конституції цих країн. Наприклад: «Уряд Республіки складається з Голови Ради і з міністрів, які разом утворюють Раду міністрів. Президент Республіки призначає Голову Ради міністрів і, за його пропозицією, міністрів» (ст. 92 Конституції Італії 1947 р.); «Крім випадків, коли Парламент збирається по праву, позачергові сесії відкриваються і закриваються декретом Президента Республіки» (ст. 30 Конституції Франції 1958 р.). Окрім того не слід забувати, що до складу діючої Конституції Франції входять також Преамбула Конституції 1946 р., а також Декларація прав людини і громадянина 1789 р., положення яких прирівнюються за своєю силою до конституційних.

Друге місце посідають принципи міжнародного права та норми міжнародно-правових договорів. Зокрема, ст. 55 Конституції Франції встановлює: «Договори або угоди, належним чином схвалені або ратифіковані, з моменту з публікації мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, за умови застосування такого договору або угоди іншою стороною». Ст 10 Конституції Італії: «Правопорядок Італії узгоджується з загальновизнаними нормами міжнародного права».

Третє місце – конституційні закони. В Італії конституційними визнаються закони, що змінюють саму конституцію, ухвалюють статути областей спеціальної автономії або змінюють територію областей, регулюють діяльність конституційного суду і ті, які розширюють коло суб’єктів законодавчої ініціативи. У Франції – ті, що вносять зміни до Конституції.

Четверте місце посідають органічні закони: «Органічний закон встановлює умови, згідно з якими проводиться заміщення власників парламентського мандата, посади або посади» (ст. 23 КФ), «Органічний закон встановлює тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, одержувану ними винагороду, умови обираності, режим невиборності і несумісності» (ст. 25 КФ);

Пяте місце – звичайні закони. Наприклад, закон Франції про надання виборчого права громадянам, які досягли 18 р. (1974 р.); Закон Італії про відміну обов’язкового призову та створення професійної армії.

Шосте місце - нормативні акти, які мають силу закону. Згідно з КІ: «Здійснення законодавчої функції може бути делеговане Уряду не інакше як з вказівкою керівних принципів та критеріїв такої делегації і лише на обмежений час і з певного кола питань» (ст. 76), «Уряд не може без делегації палат видавати декрети, які мали б силу звичайного закону» (ст. 77). У Франції уряд може звернутися до парламенту з проханням дати йому дозвіл шляхом прийняття спеціальних актів (ордонансів) здійснити заходи, віднесені до сфери законодавчої влади.

Сьоме місце – рішення органів виконавчої влади, акти президента.

Далі йдуть статути, рішення органів місцевого самоврядування.

Досить невизначене місце посідають рішення Конституційного суду цих країн (Конституційної ради Франції), а також Європейського суду з прав людини, адже це акти прецедентного права. Регламент роботи парламенту деякі дослідники визначають як органічний закон, а деякі як окремий вид у ієрархії законів.