9.5 Роль трудових спілок на ринку праці

У реальному житті абсолютна більшість ринків праці є недосконало конкурентними. Розпочнемо їхній аналіз з ситуації, коли певний вид послуг праці на ринку пропонують не незалежні один від одного працівники, а їхні об'єднання - трудові спілки. Тобто на ринку праці конкретного виду трудова спілка є єдиним продавцем послуг праці - своєрідним монополістом. Основним завданням трудових спілок є підвищення ставок заробітної плати. Для досягнення цієї мети використовують різні шляхи.

1 Збільшення попиту на працю. Як видно з рис. 9.4, а, до найбажаніших наслідків призводить збільшення попиту на працю: зростає і ставка заробітної плати, і зайнятість (кількість працівників, що отримали можливість працювати).

а) збільшення попиту на працю

б) зменшення пропозиції праці

в) контроль над ставкою заробітної плати

Рисунок 9.4 - Вплив трудових спілок на ринку праці

Для збільшення попиту на працю трудові спілки:

1) сприяють зростанню попиту на продукцію галузі (допомога у проведенні рекламних кампаній, політичне лобіювання для отримання вигідних контрактів, підтримка протекціоністських заходів для обмеження конкуренції з боку іноземних виробників);

2) сприяють заходам підприємців, спрямованим на підвищення продуктивності праці;

3) намагаються вплинути на ціни споріднених товарів (вигідним є підвищення цін товарів-замінників і зниження цін взаємодоповнюваних товарів).

Водночас усі згадані методи не особливо ефективні і на практиці часто зводяться не до збільшення попиту на працю, а до запобігання його зниженню. Дещо ширші можливості трудових спілок пов'язані з обмеженням пропозиції послуг праці.

2 Обмеження пропозиції праці. Зменшення пропозиції праці також сприяє підвищенню ставки заробітної плати (рис. 9.4, б). Історично трудові спілки підтримували законодавство, яке обмежувало імміграцію, підтримувало обов'язковий вихід на пенсію, скорочувало тривалість робочого тижня. Обмеження кількості членів трудових спілок, що об'єднують представників деяких фахів, призводить до зростання заробітної плати коштом тієї частини працівників, які опинилися поза ринком праці. Ще один метод обмеження пропозиції послуг праці - обов'язковість ліцензування деяких професій, яке часто сягає далі свого первинного завдання - захисту споживача від некомпетентних фахівців.

3 Контроль над ставкою заробітної плати. Більшість трудових спілок не обмежують кількість своїх членів, а навпаки, прагнуть об'єднати усіх потенційних працівників. Це дає їм змогу чинити прямий тиск на роботодавців під час переговорів щодо рівня заробітної плати. Часто для уникнення загрози страйку фірми змушені йти на поступки і погоджуватися на ставку заробітної плати, яка перевищує рівноважну (рис.9.4, в). Загалом більшого успіху трудові спілки досягають у галузях, де еластичність попиту на працю невисока.

Отже, трудові спілки намагаються збільшити попит на працю, обмежити її пропозицію або контролювати ставку заробітної плати.

9.6 Монопсонія та двобічна монополія на ринку праці

Розглянемо тепер випадок монопсонії на ринку праці, коли у ролі роботодавця виступає єдина фірма, а роль трудових спілок незначна. Монопсонічна влада можлива на ринку праці фахівців вузької спеціалізації або у невеликих населених пунктах, економіка яких залежить від одного великого підприємства (наприклад, шахти чи цукрового заводу). Тенденція узгоджено діяти на ринку праці часто простежується і за олігополії.

За монопсонії кривою пропозиції праці для фірми є крива пропозиції галузі. Це означає, що для залучення кожного нового працівника фірма змушена платити вищу ставку заробітної плати. Але водночас їй доводиться підвищувати до аналогічного рівня заробітну плату усім раніше найнятим працівникам! Тобто крива граничних витрат монопсоніста на ресурс праці лежить вище кривої пропозиції праці (рис. 9.5).

Рисунок 9.5 - Монопсонія на ринку праці

Щоб максимізувати прибуток, фірма найматиме додаткових працівників доти, поки граничний продукт праці у грошовому виразі не зрівняється з граничними витратами на працю (точка E_m). При цьому монопсоніст платитиме їм заробітну плату (W_m), яка відповідає цій кількості зайнятих на кривій пропозиції праці. Таким чином, за інших однакових умов за монопсонії на ринку праці фірма максимізує прибуток, наймаючи меншу кількість працівників, ніж на конкурентному ринку, і платить їм нижчу за конкурентну ставку заробітної плати.

Отже, за інших однакових умов монопсоніст наймає менше працівників і платить їм нижчу ставку заробітної плати, ніж на конкурентному ринку.

Рисунок 9.6 - Двобічна монополія на ринку праці

Якщо на ринку праці єдина фірма-покупець послуг праці (монопсоніст) зустрічається з монополістом-продавцем послуг праці (трудова спілка), то виникає двобічна монополія. Рівень заробітної плати у цій ситуації складно спрогнозувати. Очевидно, що ставка заробітної плати змінюватиметься у межах між W_m і W*(рис. 9.6). Залежно від сили сторін та ефективності їхніх стратегій на переговорах результат буде ближчим до бажаного для однієї з них. Зауважмо, що монополія з одного боку ринку може, по суті, частково нейтралізувати монополію з протилежного боку, і кінцевий результат буде ближчим до конкурентного (тобто більш оптимальним для суспільства), ніж за однобічної монополії.

Отже, наслідки двобічної монополії на ринку праці можуть бути оптимальнішими для суспільства, ніж монопсонії чи монополії трудових спілок.

Розглянута у попередніх моделях рівноважна ставка заробітної плати є доволі абстрактним показником. Реально ставки заробітної плати є значно диференційованими. Це зумовлено взаємодією сил попиту та пропозиції конкретних видів праці, відмінностями у здібностях, освіті та кваліфікації працівників, вирівнювальними відмінностями в оплаті праці (компенсація непривабливості чи небезпечності деяких видів праці), порушеннями конкурентності ринку праці унаслідок географічного чи соціального обмеження її мобільності, іноді дискримінацією за тими чи іншими ознаками тощо.