Антибіотик асоційована діарея та механізми її розвитку

Діарея – відносно частий (близько 7% від загального числа) побічний ефект дії ліків. Описано більше 700 препаратів, здатних провокувати послаблення випорожнення; найбільш високий ризик розвитку діареї при прийомі антибактеріальних препаратів, магнійвмісних антацидів, препаратів, що містять лактозу і сорбітол, нестероїдних протизапальних засобів, препаратів простагландинів, колхіцину, протипухлинних засобів, антиаритмічних, інгібіторів ліпази і холінергичних засобів [10, 11, 12].

Антибактеріальні засоби «винні» в чверті випадків діареї, що індукується ліками. Антибіотик асоційована діарея (ААД) варіює від субклітинної, що протікає в легкій формі, до тяжких випадків у формі псевдомембранозного коліту.

Патогенетичні механізми порушення випорожнення при діареї викликаній ліками включають осмотичний (внаслідок накопичення в просвіті кишечника вуглеводів, що не піддалися повноцінному метаболізму), секреторний, дискінетичній (прискорення кишкового транзиту), ексудативний. Часто в основі розвитку діареї лежать два чи більше патогенетичних чинники. При тяжкому протіканні може розвиватися ентеропатія з втратою протеїнів, а також синдром мальабсорбції [13, 14, 15, 16].

За клінічними проявами виділяють гостру, таку, що розвивається в перші декілька днів вживання препарату, і хронічну – тривалістю 3–4 тижні і більше. Остання може з'явитися через відносно тривалий період після початку вживання медикаменту, інколи навіть через декілька місяців і років, у такому разі встановити зв'язок з лікуванням, що проводилось, буває вельми важко. Як гостра, так і хронічна діарея можуть мати різну тяжкість протікання [17].

Розвиток ААД пов'язують з порушенням концентраці КЛЖК. При прийомі антибактеріальних засобів гине частина представників нормальної мікрофлори, що має основне значення для метаболізму вуглеводів і утворення жирних кислот. У ряді випадків наростання популяції умовно–патогенних мікробів, таких як Clostridium perfringens, також є причиною у появу діареї. Як правило, розвиток діареї провокують антибіотики широкого спектру дії, що володіють здатністю пригнічувати ріст анаеробної флори.

Вірогідність розвитку ААД на фоні лікування різними антибіотиками варіює від 5 до 25%. ААД розділяють на: 1) - просту (ідіопатичну) обумовлену порушенням метаболізму КЛЖК і активацією Clostridium рerfringens. Проста ААД протікає відносно легко, без ознак системного запалення; 2) зумовлену інфекцією Clostridium difficile, цей тип ААД часто ускладнюється псевдомембранозним колітом, і частими рецидивами. Серед всіх випадків ААД частота псевдомембранозного коліту, обумовленого інфекцією Clostridium difficile, може досягати 10–20% (найбільш високий ризик спостерігається у пацієнтів, що знаходяться у важкому стані. КЛЖК є кінцевими продуктами ферментації вуглеводів анаеробними бактеріями. Вони утворюються переважно в товстій кишці, і їх регуляція– одна з найважливіших функцій цього відділу травного тракту. КЛЖК у людини представлені переважно ацетатом, пропіонатом і бутиратом. Ці три органічні кислоти складають приблизно 80% аніонів в просвіті товстої кишки і виробляються у відносно постійному молярному співвідношенні – 60:25:15. КЛЖК легко абсорбуються слизовою оболонкою кишечнику, слугують найважливішим джерелом енергії для кишкового епітелію, а також стимулюють абсорбцію натрію і води. Причини розвитку простої ААД отримали пояснення ще в початку 1990–х рр. Але якщо раніше цей процес імовірно пов'язували з наростанням популяції кандід і інших умовно – патогенних мікробів, то згодом з'ясувалося, що основну роль грає порушення переробки вуглеводів бактеріями – представниками основної популяції. Особливості ферментації вуглеводів в товстій кишці вивчалися у пацієнтів, що приймали антибіотики; при цьому проводилося порівняння підгрупи з розвинутою ААД з підгрупою без порушень випорожнення і групою контролю, що не приймали ліків. У хворих з розвинутою ААД відзначалось істотне зниження продукції КЛЖК [18-22].

ААД діарею найчастіше викликають лінкоміцин, ампіцилін, кліндаміцин, бензилпеніциллін, цефалоспорини, тетрациклін, еритроміцин. Спосіб введення антибіотика не має великого значення. При вживанні окрім ерадикації мікроорганізмів антибіотик впливає на слизову оболонку тонкої кишки. При парентеральному введенні антибіотики впливають на біоценоз кишечнику, виділяючись із слиною, жовчю, секретами тонкої і товстої кишок. Симптоми ААД у більшості хворих зазвичай з'являються під час лікування, а в 30% — в межах 7–10 днів після його припинення.