![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Походження, виникнення держави і права.
- •2. Теорії походження держави.
- •3. Поняття та ознаки держави.
- •Держава
- •Форма держави.
- •5. Поняття та ознаки правової держави.
- •1. Історичні типи держави.
- •2. Функції держави.
- •3. Поняття механізму та апарату держави.
- •4. Поняття та ознаки громадянського суспільства і його співвідношення з правовою державою.
5. Поняття та ознаки правової держави.
Одним з головних засновників теорії правової держави вважають І. Канта, який проголосив: «Держава—це об'єднання багатьох людей, підлеглих правовим законам». Сам термін «правова держава» утвердився в німецькій юридичній літературі у першій половині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. Моля та ін.
Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєвими рисами (ознаками) (їх іще називають принципами правової держави):
1. Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади. Виключно народові належить право визначати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя, створювати й ліквідовувати інститути державної влади.
Одне з основних прав людини —ставити над собою ту владу, яка забезпечує реалізацію її інтересів. Наявність гарантій, які дають можливість у будь-який час змінити антинародну владу,—свідчення існування правової держави.
2. Панування права в управлінні державними справами. Це означає, що влада здійснюється не шляхом суто наказних методів чи інших командно-адміністративних засобів, а шляхом права, у визначених правом формах і методах.
3. Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин. По-перше, у сферах суспільного життя, що підлягають правовому регулюванню, мають панувати закони, а не підзаконні акти (накази, інструкції та ін.), тому що закон найповніше відображає інтереси суспільства, чого не скажеш про підзаконні акти, які нерідко відображають відомчі інтереси, перекручуючи при цьому закони. По-друге, у разі суперечності між законом і підзаконним нормативним актом безсумнівно має діяти закон. По-третє, закон не може бути відмінений, замінений чи зупинений підзаконним актом. І, нарешті, підзаконні акти повинні відповідати законам.
4. Наявність законодавчих органів і процедур, за допомогою яких створюються ефективні закони. Для того, щоб правильно відобразити інтереси суспільства в законах, необхідне існування демократичної системи виборів законодавчих органів. Ця система має бути такою, щоб обирались інтелектуально розвинені, юридичне підготовлені, масштабно мислячі представники всіх соціальних верств суспільства. Процедура підготовки закону має бути гласною, з участю максимальної кількості спеціалістів. Процес прийняття закону має виключати можливість внесення некомпетентних змін у нього й водночас бути вільним, демократичним.
5. Пріоритет прав і свобод особи. Кожна людина має невід'ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканність тощо. Ці права і свободи не даються жодною державою, жодним законом, і отже, не можуть бути взяті ними. Держава лише за допомогою права, у певних невеликих межах може регулювати процес їх реалізації. Важливо наголосити, що у правовій державі категорично недопустиме нехтування правами і свободами особи не лише заради егоїстичних групових чи партійних інтересів, а навіть і з посиланням на «високі» державні або національні інтереси. Тобто цим правам і свободам надається перевага (пріоритет) порівняно з будь-якими іншими інтересами.
6. Зв'язаність правом діяльності держави і її органів. Для законодавчих органів це означає, що формулювати законодавчі норми вони повинні, виходячи із загальносоціального права, тобто існуючих у даному суспільстві категорій добра, справедливості, свободи, гуманізму. Після видання норм законодавець має дотримуватися класичного юридичного принципу: «Закони зв'язують тих, хто їх пропонує». Ця риса означає, що виконавчі органи керуються передусім законами, а не відомчими нормами. Судові органи (за римською юридичною аксіомою: «Що пропущено законом, не пропустить добросовісність судді») мають реалізовувати правові закони, враховуючи загальносоціальні права. Це означає також закріплення за допомогою закону правового статусу і процедури роботи всіх державних органів.
7. Наявність ефективної правоохоронної системи. Під цим мається на увазі відповідна структурі суспільних потреб організація, правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, міліції та інших органів, які охороняють права громадян. Особливо важливим серед них є суд, компетенція якого поширюється на всі правові спори, у тому числі й на питання відповідності рішень вищих органів влади Конституції України.
8. Висока правова культура суспільства та особи —одна з важливих рис правової держави. «Для того, щоб жити в праві,—писав дореволюційний юрист О. С. Алексєєв,— необхідно насамперед, щоб це право жило в нас». Висока правова культура суспільства — це розвинутість усіх його правових інститутів: законодавства, правотворчої та право-реалізуючої діяльності, правового захисту особи. Правова культура особи містить знання права, повагу до нього, уміння правильно реалізувати правові знання на практиці, безумовне виконання громадянами правових заборон та обов'язків.
9. Відповідальність держави перед суспільством. Це означає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну і юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству. Цей принцип часто формулюється і як взаємна відповідальність держави та особи. Мається на увазі, що особа практично у будь-якій державі буде нести відповідальність за суспільне шкідливі дії, але зворотний процес, коли й могутня держава відповідає перед окремою людиною за заподіяну їй шкоду, притаманний саме правовій державі.
10. Наявність поділу державної влади. Більшість сучасних дослідників вважають, що поділ влади на різних рівнях з метою запобігання її узурпації або надмірної концентрації в одних руках є важливою рисою правової держави, яка не допускає наявності якої-небудь абсолютної влади, у тому числі й державної. Це необхідно для того, щоб влада не перетворювалась у ніким не обмежену силу, яка придушує суспільство.
Розподіл єдиної за своєю суттю державної влади можна розглядати у трьох аспектах: а) розподіл законодавчої, судової, виконавчої діяльності шляхом створення трьох відповідних видів органів держави, які функціонують не втручаючись у компетенцію один одного; б) розподіл влади (повноважень) між соціальними верствами, групами шляхом їх пропорційного представництва в законодавчих органах; в) розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї й тієї само гілки влади. За допомогою цього забезпечується правова автономність державних органів, підкорених закону, а не наказу вищого керівництва.
Для сучасної цивілізованої держави, а тим паче такої, що претендує на означення правової, має бути притаманним і чітке розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Отже, правова держава — це така держава, яка характеризується всіма вищезазначеними рисами. Якщо ж вибрати лише найголовніші ознаки, то можна запропонувати таке визначення.
Правова держава — це держава, яка складається із громадян, які мають високу правову культуру і формують державну владу, яка є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, що за допомогою ефективних законів забезпечує реалізацію суверенних прав і свобод громадян.
Основні напрямки формування правової держави в Україні:
а) перебудова структури державних органів відповідно до принципу поділу влади;
б) забезпечення політичного плюралізму;
в) активна правотворча діяльність;
г) зміцнення законності та посилення охорони правопорядку;
д) широка правова освіта та правове виховання.
Розбудова правової держави в Україні означає набуття нею таких рис: належність всієї влади народові, верховенство закону, повага гідності особи, непорушність її прав, свобод, інтересів, забезпечення постійного контролю за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів органами народного представництва.
Ознаки правової держави |
Положення Конституції України, юсі визначають Україну як правову державу |
|
|
Джерелом державної влади повинен бути народ |
Ст. 5, п. 2: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” |
|
Верховенство права в управлінні державними справами |
Ст. 8, п.1: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". |
|
Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин |
Ст. 6, п.2: "Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України". |
|
Наявність законодавчих органів і процедур, які сприяють створенню ефективних законів |
Ст. 70, п. 1: "Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягни на день їх проведення вісімнадцяти років". Ст. 71: "Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення". Ст. 75: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". |
|
Пріоритет прав і свобод людини |
Ст. З, п.1: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". |
|
Зв'язаність правом держави |
Ст. б, п.2: "Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України". |
|
Відповідальність держави перед суспільством |
Ст. З, п.2: "Права і свободи людини та й гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". |
|
Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову |
Ст. б, п.1: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". |
Самостійна робота: