[Ред.]Мова і свідомість

Мова — це не тільки засіб спілкування, а також засіб формування та експлікування думки. Для того, щоб точніше визначити роль мови в процесі мислення, необхідно насамперед уточнити поняття мовленнєвого мислення у його відношенні до свідомості. У мозку індивіда свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам'яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою таким чином, що діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мови, виливаючись у єдиний реченнєвомисленнєвий процес. Діяльність свідомості виражається в процесах мислення. Свідомість складається з таких основних аспектів: 1) пізнання (пізнавальний аспект); 2) розподілу (розподільчий аспект); 3) обміну (аспект взаємного обміну); 4) користування (аспект практичного користування).

Процес породження мовлення тісно переплітається з процесом породження думки, утворюючи єдиний реченнєвомисленнєвий процес, який здійснюється за допомогою механізмів мовленнєвого мислення. Необхідною передумовою процесів мисленнєвої діяльності є мислення, різнобічна діяльність свідомості, за допомогою мови й механізмів мовлення. У процесі породження мовлення можна виділити три етапи: семантичний, лексико-морфологічний, фонологічний.

Реченнєвомисленнєві й універсально-мовні основи традиційних частин мови Морфологічні ознаки самі по собі не можуть бути відправною точкою для побудови універсальної теорії граматичних класів. У реченнєвомисленнєвому плані фундаментальне значення для граматичної класифікації слів має протилежність предметних призначеннєвих значень. Під предметними значеннями розуміються лексичні значення, що відображають матеріальні предмети, фізичні тіла тощо Традиційна граматика до числа предметів зараховує все те, що виражається іменниками (події, просторові й часові відношення — «поверхня», «канікули» тощо). Основні синтаксичні функції і синтаксичні відношення, що ними передбачаються, утворюють основу для розподілу лексичних значень за їх граматичними класами. На цій основі здійснюється поділ всіх лексичних значень (крім «подійних») на субстанційні та несубстанційні. Подальший поділ лексичних значень на дрібніші класи зумовлений спеціалізацією основних синтаксичних функцій.

[ред.]Мова і суспільство

[ред.]Відомі люди про мову

Гумбольдт:

[ред.]Див. також

• Писемність

• Вимова

• Культура спілкування

• Список мов

• Список загрожених мов

• Список мов за кількістю носіїв

[ред.]Література

Гляньте мова у Вікісловнику, вільному словнику.

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Мова

• Основи мовленнєвої діяльності. Автори — А. П. Загнітко, І. Р. Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2001. — Донецьк, Український культурологічний центр, 2001. — 56 с. ISBN 966-7517-14-4.

• Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. — Л., 1972.

• Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. — К., 1998.

Мова виникла в суспільстві, вона обслуговує суспільство, її існування поза суспільством неможливе. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що

1)На відміну від минулих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство.

2)Мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів, здійснення процесу освіти і виховання, розвитку художньої літератури, науки.

3) Мова ,насамперед, відображує суспільну свідомість – ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

Розуміння природи мови передбачає відповідь на питання, чи потрібно вважати мову явищем біологічним, психічним або соціальним.Одні вчені (Шлейхер, Мюллер) вважали мову явищем біологічним, інші(Гумбольдт, Потебня) явищем психічним. У сучасному мовознавстві домінує думка про мову яу суспільне явище. Говорячи про мову як про суспільне явище, треба зауважити, що в мові є також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Це стосується насамперед того аспекту, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Деякі вчені стверджують, що людина має мовний ген, на відміну від високоорганізованих тварин. Щодо психічних явищ, то мову з ними поєднує те, що в індивідуальному мовленні відображаються психічні особливості мовця, а в національній мові − психічний склад усієї нації.

Про те, що мова є суспільним явищем свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення та дію. Найголовніші:

-комунікативна(засіб спілкування)

-когнітивна(засіб мислення і пізнання)

-емотивна(засіб вираження почуттів та емоцій);

-метамовна(засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).Є так звані, суспільні функції мови. Це – сфера використання мови в суспільстві: мовиз обмеженим обсягом суспільних функцій( одно аульні мови; мови, що функціонують лише в усно-розмовній формі тощо) і мови з максимальним обсягом функцій (мови міжнародного і міжнаціонального спілкування).

З основними функціями мови співвідносяться і похідні( вторинні). Так, зокрема з комунікативною функцією пов’язані фатична(засіб встановлення контакту), конативна(засвоєння), волюнтативна(волевиявлення, впливу) і кумулятивна, або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері).

За такого неоднозначного підходу до визначення мовних функцій можна стверджувати, що мовні функції мають суспільний характер, через що їх називають суспільними функціями мови.

В основному серед базових називають 2 функції: комунікативні та когнітивну( мисле формувальну, гносеологічну, пізнавальну), але тут немає єдності щодо їх важливості. М. Жинкін, Р. Пазухін найголовнішою вважають комунікативну, О. Реформатський та В. Панфілов оцінюють комунікативну і когнітивні функції як рівноправні.

Питання № 12. Мова і культура.

Ці 2 поняття дуже взаємопов’язані. Культурні процеси впливають на мову, і мови впливає на культуру. Е. Сепір зазначав, що культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, я к думають. Можна впевнено стверджувати, що культура визначає план змісту знакової системи мови. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться 1) до відмінностей у лексиці та фразеології;2)до відмінностей у лексичних фонах слів х тотожним денотативним значенням;3) до типологічних особливостей літературних мов; 4) до своєрідності самого процесу спілкування в різних мовних культурах. Вплив культури позначається на своєрідності лексико- фразеологічниз засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету. У кожній мові наявна без еквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають специфічні явища культури і не мають однослваного перекладу на іншу мову. При перекладі вони передаються описово чи запозичуються. Такі слова як стерлінг, біг-бен, шилінг, крикет пов’язані з англійською матеріальною і духовною культурою. До відмінностей у лексичних фонах: такі слова можуть мати різні асоціативні зв’язки.Наприклад: укр.. хата і рос. изба ( різна форма та оздоблення), укр.. призьба і рос. зава линка. Зрідка такі відмінності зумовлені відмінностями і в самих реаліях, як у цьому прикладі. Щодо літературної мови: культурою зумовлена форма літературної мови, її зв’язок з народно-розмовною мовою. Очевидним є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів( історія писемності, літератури, школи, народного світогляду). Цей вплив не так помітний, як у лексичній системі, він призований, але має значно глибший характер. Наприклад, досить виразною є відмінність укар. Та рос.мов у стилістичній маркованості спільних зща походженням слів. Оскільки на рос. літературну мову значни й вплив мала строслов’янська мова, а укр.. мова сформувалась на народній основі, то відповідно в рос. мові словами високого стилю є старослов’янізми, а в укр..− одне із синонімічних народних слів. Старослов’янізмів в укр.. моів дуже мало, часто використовуються як засіб комічного, смішного.

Щодо мовного етикету: мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чоловіка і дружини тощо. Напвіть в укр.. та рос. мова є відмінності у мовному етикеті. Скажімо, в Україні діти звертаються до батьків на Ви, а в 3 –ій особі, коли йшлося про батьків чи старших поважаних людей, вживали форму множини( батько пішли, вони(мама) казали).

Питання № 41. Синтаксична система мови.

Якщо фонетична система мови, це система звукових засобів, за допомогою яких утворюються мовні знаки, то синтаксична система – це система засобів зв’язку і взаєморозташування словесних мовних знаків, за допомогою яких утворюється сполучення слів-семантем, використовуваних у спілкуванні для передачі семантики повідомлення..

Синтаксична система мови – система засобів сполучення і розташування слів у знаковому тексті.

Одиниці синтаксичної системи слід було б назвати синтаксемами.Це абстрактний синтаксичний елемент функціонального характеру.. Можна ще її назвати мінімальною, неподільною семантико-синтаксичною одиницею мови, що виступає водночас як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складніших побудов.

Модальність та предикативністьпредикативность

Выражение языковыми средствами отношения содержания высказываемого к действительности как основа предложения. Грамматическими, средствами выражения предикативности являются категория времени (все явления действии дельности происходят во времени, и содержание высказывания осознается в каком-либо временном плане,категория лица (высказывание, как правило, соотносит действие с одним из трех лиц) и категория модальности (высказывание говорящего сопровождается выражением его отношения к содержанию высказываемого). Предикативность и интонация сообщения являются общими характерными признаками предложения.

• Предикативность — (Перенаправлено с Предикативное отношение) Текущая версия (не проверялась) Предикативность  синтаксическая категория, определяющая функциональную специфику основной единицы синтаксиса  предложения. Определение Предикативность … …   Википедия

• ПРЕДИКАТИВНОСТЬ — синтаксическая категория, формирующая предложение; относит содержание предложения к действительности и тем самым делает его единицей сообщения …   Большой Энциклопедический словарь

• ПРЕДИКАТИВНОСТЬ — ПРЕДИКАТИВНОСТЬ, предикативности, мн. нет, жен. (филос. и грам.). отвлеч. сущ. к предикативный. Толковый словарь Ушакова. Д.Н. Ушаков. 1935 1940 …   Толковый словарь Ушакова

• ПРЕДИКАТИВНОСТЬ — ПРЕДИКАТИВНОСТЬ, и, жен. В грамматике: категория, к рая целым комплексом формальных синтаксических средств соотносит сообщение с тем или иным временным планом действительности. Толковый словарь Ожегова. С.И. Ожегов, Н.Ю. Шведова. 1949 1992 …   Толковый словарь Ожегова

• предикативность — и; ж. Лог., лингв. Наличие предиката. Категория предикативности. Способы выражения предикативности. Большой толковый словарь русского языка. 1 е изд е: СПб.: Норинт. С. А. Кузнецов. 1998 …   Толковый словарь русского языка Кузнецова

• предикативность — характеристика речи внутренней, выражаемая отсутствием в этой речи слов, представляющих субъект (подлежащее), но наличие лишь слов, относящихся к предикату (сказуемому). Словарь практического психолога. М.: АСТ, Харвест. С. Ю. Головин. 1998 …   Большая психологическая энциклопедия

• предикативность — синтаксическая категория, формирующая предложение; относит содержание предложения к действительности и тем самым делает его единицей сообщения. * * * ПРЕДИКАТИВНОСТЬ ПРЕДИКАТИВНОСТЬ, синтаксическая категория, формирующая предложение; относит… …   Энциклопедический словарь

• Предикативность —         синтаксическая категория, формирующая предложение; относит содержание предложения к действительности и тем самым делает его единицей сообщения (высказывания). П. представляет собой единство двух синтаксических категорий времени… …

• Слід зупинитися на питанні предмету синтаксису:1) предметом синтаксису є словосполучення; 2) є речення; 3) є речення і словоспосполучення.Очевидно, краще зазначити, що предмет синтаксису як вивчення синтаксичної системи мови, її одиниць та структурної організації. Предикативність на думку В. Виноградова це віднесеність висловлюваного змісту до реальної дійсності, яка проявляється в сукупності таких граматичних категорій, котрі визначають та встановлюють природу речення як основної і разом з тим первинної граматично організованої одиниці мовного спілкування, що виражає відношення мовця до дійсності. Можна вважати. Окремою категорією модальність.Це не окремий вияв чи компонент предикативності, а безпосереднє її продовження. Модальність вважають основним засобом реалізації предикативності. Вона виражає і відношення змісту висловлювання до дійсності, і ставлення мовця до цього змісту.

• Синтаксична система мови складається не з окремих дискретних величин, а із схем (моделей) сполучення, роз’єднання, протиставлення і взаємного розташування величин семантичної системи.У синтаксисі виділяють 2 основних типи зв’язку: між членами простого речення та між реченнями в складному реченні ( сурядний та підрядний).

• Синтаксис складається з 2-х розділів( синтаксису частин мови і синтаксису речення). Речення є одним з поняить синтаксису. На відміну від слова і словосполучення речення характеризують комунікативність( що сприяє передачі конкретного змісту в логічно зрозумілих формах), відносна самостійність ( кожне речення виражає закінчену думку), структурна цілісність( кожне речення будується за певним структурним зразком.)

• Досить важливими є критерії розмежування понять реченнч і висловлення, де перше є абстрактною віртуальною мовною одиницею без урахування її лексичного наповнення., а другим є конкретна.

• мовленнєва одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної моделі, комунікативною націленістю, інтонаційним оформленням і ситуативним значенням. Звичайно, що ці 2 поняття не збігаються за обсягом. Однак термін висловлення поки що не знайшов широкого практичного застосування!

В українській мові зв’язок у словосполученнях, утворених на основі підрядності, здійснюється за допомогою узгодження, керування та прилягання.Між членами словосполучення визначають відношення атрибутивні, , об’єктні та інформативного поповненняСи́нтаксис украї́нської мо́ви (грец. σύνταξις — «розкладання по полицях») — частина граматики української мови, яка вивчаєсловосполучення та речення, їхню будову, типи та об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) вимірах.

Зміст  [сховати] 1 Історія досліджень синтаксису української мови 2 Словосполучення 3 Речення 4 Просте речення 5 Головні та другорядні члени речення 6 Неповне речення 7 Складне речення 8 Чужа мова 9 Примітки