- •61. Система філософії та її структурні складові
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Картина світу. Філософська картина світу.
- •64 Проблема визначення предмету філософії.
- •65. Основні функції філософії.
- •66 Буття та його основні форми.
- •67. Матерія та її основні форми руху.
- •68. Простір і час (основні характеристики).
- •69. Рух (основні форми та властивості).
- •70. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71.Основні принципи та категорії діалектики.
- •72. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •73. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •74. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •75. Альтернативи діалектики.
- •76. Основні принципи гносеології.
- •77. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •78. Критерії істини.
- •79. Істина як процес.
- •80. Чуттєве пізнання та його форми.
- •81. Раціональне пізнання та його форми.
- •82. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •83. Емпіричні методи пізнання.
- •84. Теоретичні методи пізнання.
- •85. Інтуїція у процесі пізнання.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Сутність людини та сенс її життя.*
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •89. Проблема людської свободи та відповідальності.
- •90. Особистість і суспільство.
- •91. Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •92. Взаємодія природи та суспільства.
- •93. Проблема свідомості у філософії.
- •94. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •95. Суспільна свідомість та її структура.
- •96. Правова та моральна свідомість.
- •97. Політична свідомість.
- •98. Естетична свідомість.
- •99. Мораль і політика.
- •100.Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •101. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •102. Поняття соціально-історичної практики.
- •103 Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •105 Проблема історичного прогресу.
- •106 Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •107 Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •108 Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •109 Ціннісні орієнтації особистості.
- •110 Філософія культури.
- •111 Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія).
- •112 Поняття “наука” (класифікація наук).
- •113 Етичні проблеми науки.
- •114 Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •115 Принцип плюралізму в історії філософії.
- •116 Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •117. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
75. Альтернативи діалектики.
Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Розвиток — це закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів, яка має незворотний і спрямований характер Розвиток — це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна є розвитком. В процесі розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення. Саморух і саморозвиток — важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток "генетично" виростає з саморуху як невід'ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних.
Рух — це будь-яка зміна, це внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Тому розвиток можна вважати вищою формою руху.
Якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і “негативна” діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативами є софістика і еклектика. Якщо ж розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають догматизм і релятивізм.
Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.
“Негативна” діалектика – це однобічна, суб’єктивістська концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення. “Негативна” діалектика – це, по суті, антидіалектика.
Софістика (з грецьк. – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип’ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо.
Еклектика (з грецької – вибираю) – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей; на суб’єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, концепцій.
Релятивізм (з грецької – релятивний, відносний) – теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання.
76. Основні принципи гносеології.
.Гносеологія — теорія пізнання, розділ філософії. Основні принципи:Принцип об’єктивності – визнання самостійного існування предметів, явищ, процесів як об’єкта пізнання, їх незалежності від волі та свідомості суб’єкта пізнання.Принцип пізнавальності – визнання можливості пізнання, пізнанню людини немає меж, хоча на кожному конкретно-історичному етапі пізнання воно обмежене рівнем розвитку людської практики.Принцип активності – визнання того, що процес пізнання є творчим актом відображення навколишнього світу в свідомості людини.Принцип діалектики визнає необхідність застосування до процесу пізнання основних законів, категорій і принципів діалектики.Принцип практики виходить з того, що практика як діяльність людини з перетворення довколишнього світу та самої себе ж основною рушійною силою, метою пізнання.Принцип історизму вимагає досліджувати всі предмети та явища навколишнього світу в контексті їх історичного розвитку (що було, що є, та що буде).Принцип конкретності орієнтує дослідника на пошук індивідуальності, достовірності знання залежно від конкретних умов його отримання.
Догматизм – це визначальна характеристика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людської думки, її тимчасову засліпленість, нездатність до саморуху.