Колонізація

У 1608 році Самюель де Шамплен засновує місто Квебек. Це стало початком колонії Нова Франція.

Оскільки колоністів було мало, вони мали підтримувати добрі відносини з індіанцями. Шамплен встановив дружні відносини з гуронами, які у ті часи вели війну з ірокезами. Він вступив у цю війну на боці нових союзників. Але, попри французьку допомогу, ірокези перемогли. Значну частину гуронів було фізично винищено, а решта оселилася на територіях, контрольованих французами, під їхнім захистом. Щодо Нової Франції — молода колонія нажила собі сильного і войовничого ворога — ірокезів. Війни з ірокезами тривали до 1701 року, коли було укладено Великий монреальський мир між французами та індіанцями. Після цього ірокези стали союзниками французів та канадців — і підтримували їх у війнах з англійцями.

17 травня 1642 року Поль Шомеді де Мезонньовь заснував Віль-Марі́ (сучасний Монреаль).

Значну роль у житті Нової Франції (а пізніше — Квебеку) відігравала католицька церква. Спочатку в колонії дозволяли селитися тільки католикам. Церква та адміністрація Канади приділяли велику увагу хрещеню індіанців. Монахи та монахині відкривали школи та лікарні. А у 1663 церква заснувала найстарший у Канаді вищий навчальний заклад — який тепер носить назву Університет Лаваль (фр. Université Laval).

Під час Семирічної війни Нова Франція була загарблена Великою Британією. У 1759 році, після поразки французів, канадців та індіанців у битві на Полях Абраама, англійці входять до міста Квебек. У наступному році захоплено Монреаль.

За Паризьким мирним договором від 1763 року Канада відходить до Англії, а південь Нової Франції (з містом Новий Орлеан) — до Іспанії.

Британське панування (1763-1867)

Більшість захоплених територій Англія включає до новоутвореної Провінції Квебек (1774). Проте, після визнання незалежності Сполучених Штатів Америки, частина Провінції Квебек визнається територією цієї нової держави. До Канади іммігрують тисячі лоялістів, які оселяються, переважно, на берегах Великих Озер та на захід від річки Оттава.

Новоприбулі хотіли зберігати англійську мову, протестантську віру, дотримуватися британських законів та мати зничну для себе організацію суспільства і землевласності. Натомість, у Провінції Квебек продовжували діяти французькі закони та сеньоріальна система. Тому за Конституційним Актом 1791 року провінція Квебек була поділена на Нижню Канаду і Верхню Канаду, кожна з яких мала власний парламент (законодавчу асамблею).

На практиці, законодавчі асамблеї кожної з двох Канад не мали реальної влади. Майже всі серйозні питання вирішувала британська колоніальна адміністрація.

Тому у 1837 році відбулося Повстання Патріотів у франкомовній Нижній Канаді (Квебек) та повстання Мекензі у англомовній Верхній Канаді (Онтаріо). Повстанці вимагали створення власного відповідального уряду та реального самоврядування. Оскільки колоніальна влада відкидала такі вимоги, було проголошено незалежність як Нижньої, так i Верхньої Канади. Проте, обидва повстання зазнали поразки. У Квебеку повстання мало ще й національно-визвольний характер.

У відповідь на повстання, колоніальна влада прийняла в 1839 р. так званий Акт про Стан Справ в Британській Америці інакше відомий як Доклад Даргема (англ. Durham Report), за яким обидві частини Канади були з'єднані в єдину напівфедеральну британську колонію Сполучена Провінція Канади.

Пізніше, у 1867 році, була створена Канадська конфедерація (сучасна Канада), яка згодом об'єднала усі британські колонії Північної Америки. Квебек увійшов до Конфедерації на правах окремої провінції. Слід зазначити, що значна частина квебекського суспільства виступала проти входження провінції до Канади — частково з економічних, але переважно — з національних міркувань.

Квебек у складі Канади