Євген Гребінка (1812 — 1848)

Балада «Лимерівна»

«Українська мелодія» - Євген Гребінка (1840)

Ой пила-пила та Лимериха на меду

Та й пропила свою Дочку Молоду

- Ой хто купить цебер меду і вина

Того буде Лимерівна Молода -

Обізвався та Шкандибенко на меду

- Ой я ж куплю Лимерівну Молоду

Ой я куплю цебер меду і вина

Нехай буде Лимерівна вже моя...

У неділю ранесенько до сонця

Та й плакала Лимерівна в віконця

- Ой загину моя матінко загину

Бо не люблю Шкандибенка покину

Наступає моя матінко темна ніч

Ой не люблю Шкандибенка піду пріч

- Ой коли любиш Моя Донечко - вінчайся

А не любиш Дитя Моє - цурайся -

Ой побігла Лимерівна горою

А за нею Шкандибенко в погоню

Ой догнав він Лимерівну та й не б'є

Тільки ж Її словечками картає

- Ой чого ж Ти Лимерівно пішки йдеш

Та чи в мене вороних коней не маєш

- Ой хоч же є вороні коні то твої

Та і сам молод не до мислоньки ти мені

- Ой чого ж Ти Лимерівно боса йдеш

Десь Ти в мене черевичків не маєш

Ой хоч же є черевички то твої

Та й сам молод не до мислоньки ти мені

Ой чого ж Ти Лимерівно в свиті йдеш

Та чи в мене дорогих суконь не маєш

Ой хоч є дорогі сукні то твої

Та й сам молод не до мислоньки ти мені

Ой побігла Лимерівна тернами

А за нею Шкандибенко конями

Ой дай мені Шкандибенко гострий ніж

Повиймати чорний терен з Білих Ніг

Не влучила Лимерівна в Ніженьку

Та влучила Лимерівна в Серденько

- Кипи-кипи Моє Серденько на ножі

Аніж в того Шкандибенка на дворі -

Ой як узяв тую Лимерівну до двора

- Ой одчиняй моя матінко ворота

Ой одчиняй моя матінко ворота

Я везу тобі невісточку п'яненьку

- Ой од чого мій синочку впилася

Ой од чого моє дитя впилася

- Ой упилась моя матінко од ножа

А заснула моя матінко край коня

- Ой не вези у двір Її не вези

Та вези Її мій синочку до тещі

- Ой одчиняй моя тещенько ворота

Я везу тобі Дочку твою п'яненьку

- Ой од чого мій зятеньку впилася

Ой од чого дитя моє впилася

- Ой упилась моя тещенько од ножа

А заснула моя тещенько край коня

"Ні, мамо, не можна нелюба любить: Нещасная доля із нелюбом жить. Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти! Хай лучче я буду весь вік дівувати!" "Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна сиротою!" А в світі якеє життя сироті? І горе, і нужду терпітимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу. Стогнать під землею, як горлиця стану". "О мамо, голубко, не плач, не ридай, Готуй рушники і хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!" Ген там, на могилі, хрест божий стоїть. Під ним рано й вечір матуся квилить: "О боже мій милий! Що я наробила! Дочку, як схотіла, із світу згубила!".