13. Політичні проблеми у політичній рекламі

Українському суспільству притаманне нині дедалі глибше впровадження реклами в політичне життя, що свідчить про активну «комерціалізацію» політики та «політизацію» реклами. Це «перемикає» увагу електорату з політичних програм, стратегічних соціальних цілей на привабливе «політичне дійство». Водночас рекламна ідея завжди спрямована на «болюче місце» споживача, вона є рекламним креативом, тобто варіацією на задану тему.

На сьогоднішній день найважливішими політичними проблемами, які постійно висвітлюютья у рекламі політичного характера є:

• Економічна нестабільність ( затримка, або взагалі невиплата мізерної заробітної плати, стипендії, пенсій);

• Безробіття;

• Наркоманія і алкоголізм;

• Корупція;

• Неспроможність влади до серйозних дій, спрямованих на покращення життя людей;

• Євроінтеграція.

Всі ці теми не одноразово піднімалися і досі піднімаються у рекламнх кампаніях бішості депутатів або партій. Як правило, висвітлюється весь жах ситуації, створений цеми проблемами, виконується звинувачення сучасної влади, дається обіцянка виправити покращети стан країни та життя її мешканців країни.

При проведені подібних рекламних компаній велеку роль відіграє використання наступних ознак:   емоційність,   образність,  повторюваність,   виразність, лаконізмю. За допомогою них реклама стає ще більш близькою та зрозумілою народу, що допомагає юдям повірити у того чи іншого кандидати (партію) і проголосувати за нього.

14. Політ. Проблеми у комерційній рекламі.

Головною схожістю між комерційною та політичною рекламою є принципова схожість в рекламному продукті - в політичній рекламі таким продуктом є людина (якщо бути точніше то імідж кандидата). При просуванні «товару» на ринок комерційна реклама намагається наблизитися якомога ближче до ідеалу; рекламований ж кандидат (політик чи партія в цілому) має залишатися «людиною з його вадами та недоліками» - це ріднить його з виборцями, що є неодмінною умовою успішної передвиборної компанії. Подібності також спостерігаються в завданнях, які ставить перед собою реклама. У політичній рекламі метою є популярність (виборність) кандидата, комерційна реклама впроваджує популярності «товару». Перша зацікавлена у перемозі на виборах, друга ж - у майбутнього прибутку. В реалізації комерційної реклами беруть участь «професіонали управлінського персоналу», в реалізацію політичної реклами професіонали - психологи, журналісти, політологи, піарщики, соціологи, агітатори і так далі. Комерційна реклама за обсягом і проникненням у повсякдення та свідомість сучасної людини в більшості суспільств (і українське – яскравий приклад цього) посідає найвагоміше місце порівняно з іншими типами прямої реклами. Причини цього доволі прозорі – політична рекламна комунікація хоча й залучає дуже великі кошти та ресурси, але активізується циклічно, у вигляді пов’язаних із передвиборчими процесами сплесків; соціальна ж, піднімаючи суспільно значущі проблеми і маючи об’єктивно вагомі завдання, при тому не передбачає конкретної прагматичної мети для певного рекламодавця, тож і не характеризується постійною рівномірною наявністю в медіа-просторі та стабільним вкладенням коштів. Так, пряма політична реклама здатна досягти навіть тих реципієнтів, які свідомо чи з огляду на певні обставини уникають передвиборчої політичної інформації та пропаганди, не цікавляться політикою, є несприйнятливими до інших видів політичної агітації, – і таких, котрі дуже важко залучаються до політичної комунікації.

15. Політ. проблеми у соц. рекламі. Термін «соціальна реклама» по суті є дослівним перекладом з англійської public advertising. Як правило, на Заході йому відповідають поняття некомерційної та суспільної реклами. Некомерційна реклама передбачає оплачені суспільними некомерційними інститутами або в їхніх інтересах рекламні заходи щодо стимулювання пожертвувань; заклики голосувати на чиюсь користь або надати громадську підтримку; привернути увагу до проблем суспільства тощо. Суспільна ж реклама спрямовується на пропаганду позитивних для суспільства явищ і, як правило, розміщується у ЗМІ безоплатно. В Україні відповідно до Закону «Про рекламу» соціальною рекламою є «інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку» (ст. 1 Закону). Закон не обмежує коло суб’єктів, що можуть бути рекламодавцями соціальної реклами і визначає ряд суттєвих преференцій щодо розвитку соціальної реклами, які наводяться у ст. 12 Закону, а саме: 

- поширення пільг, передбачених для благодійної діяльності на осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу або передають свої майно і кошти для її виробництва і розповсюдження;

- 5-відсоткову квоту рекламних площ або ефірного часу у державних та комунальних ЗМІ для безоплатного розміщення соціальної реклами органів державної влади, місцевого самоврядування і громадських організацій;

- пільги на розміщення соціальної реклами у державних та комунальних ЗМІ бюджетними закладами освіти, культури, охорони здоров'я, а також благодійними організаціями.

При цьому єдиним законодавчим обмеженням змісту соціальної реклами є заборона містити посилання «на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами» (ч. 2 ст. 12 Закону). До березня 2008 року ця заборона стосувалася всіх рекламодавців. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реклами» від 18.03.2008 р. було зроблено виключення для випадків, коли рекламодавцем є громадська організація. Соціальна реклама є дуже складним і тонким інструментом впливу на суспільство. Особливо актуальними у зв’язку з цим постають питання етики і відповідальності її замовників та виконавців. Зокрема, для України, як і для інших країн молодої демократії, найгострішим моментом в цьому плані є чітке розмежування соціальної реклами від політичної та комерційної реклами. Нажаль, законодавчі преференції соціальної реклами створюють передумови її недобросовісного використання в якості елементу прихованої пропаганди або прихованої комерційної реклами.

Зокрема, ще за часів президентства Леоніда Кучми стало своєрідною модою розміщення під виглядом соціальної реклами привітань зі святами від посадових осіб всіх рівнів. При цьому використання прізвищ та посад де-факто повністю нівелює головну мету соціальної реклами – досягнення суспільно корисних цілей та популяризацію загальнолюдських цінностей. Отже нецільове використання соціальної реклами залишається в Україні серйозною проблемою. Її використання у політичних або комерційних цілях за великим рахунком дискредитує саму ідею такої реклами, несе в собі загрозу для розвитку в Україні громадянського відкритого суспільства. Нажаль, останні законодавчі зміни не вирішують проблему, а навпаки, створюють додаткові умови для недобросовісних «рекламодавців». Це, зокрема, стосується дозволу розміщувати у соціальній рекламі посилання на рекламодавця – громадську організацію. Добрі наміри такої ідеї зрозумілі – надати можливості громадським організаціям популяризувати свою діяльність, розміщуючи суспільно-корисні рекламні матеріали. Але на практиці такі «добрі наміри» виявляться хибним шляхом, оскільки не визначеними залишаються питання статусу, форм діяльності, назв відповідних громадські організацій тощо. Це відкриває шлях до масової появи на біг-бордах так званої «соціальної» реклами із підписами, наприклад, різноманітних іменних фондів. При чому зовсім «випадково» очільниками цих фондів можуть виявитися відомі політичні діячі.  Останнім часом активно використовують соціальну рекламу не тільки з метою вирішення гострих соціальних проблем, але й з конкретною користю задоволення інтересів політичних верхів. Бо саме під виглядом соціальної реклами проводять декотрі передвиборчі кампанії.

Соціальна реклама – найважливіший інструмент інформаційної політики. Існують три категорії соціальної реклами. Перша – політичні кампанії, друга – соціальна реклама, створена за замовленням різного роду неурядових і некомерційних структур типу «Грінпіс» та ЮНЕСКО. І, нарешті, третя категорія це соціальна реклама, замовником якої є безпосередньо держава.

Соціальна реклама може слугувати наступним цілям: Створювати якесь емоційне поле на якому проходить непряма політична проблематизація, формуючи відповідний емоційний і розумовий настрій (відношення). Сприяти формуванню соціальної бази реформ. Закріплювати імідж політичних сил, впроваджувати в повсякденне життя населення їхньої програми й гасла.

Соціальна реклама, виступаючи як політична технологія, не стільки коригує, скільки формує та маніпулює політичну свідомість мас.