115.Історичні форми спільності людей

Соціальні спільності виникають природно-історичним шляхом, тобто під впливом об'єктивної необхідності, незалежно від волі та свідомості людей. Історично першими спільностями людей були рід, плем'я, сім'я, громада. Згодом, на руїнах родоплемінного суспільст­ва з'явилися класи та народності, а пізніше соціальна структура суспільства поповнилась ще одним елементом - нацією.1) Сім 'я існує з найдавніших часів до наших днів. Стійкість цього об'єднання грунтується на споконвічній потребі людини у безпосередньому відтворенні життя, вихованні дітей, догляді за старими членами. Це група кровних родичів, члени якої зв'язані між собою спільністю побуту, взаємодопомогою та відповідальністю. Історично сім'я змінює свою форму. Спочатку вона постає як об'єднання людей (чоловіків та жінок), між якими існують статеві контакти. Пізніше ство­рюється групова сім'я, нарешті - така, що зберігається і в наш час.2) Група кровних родичів, що ведуть своє походження по одній лінії (мате­ринській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного предка (ре­ального або міфічного), мають спільне родове ім'я, утворюють таке об'єднання, як рід. Рід виник з первісного людського стада, мабуть, на зламі нижнього й верхнього палеоліту як осередок суспільного співжиття та регуляції шлюбних стосунків. Для родових стосунків характерні рівність всіх членів роду; відсутність майнових від­носин між родичами; суворе дотримання екзогамії. Саме ці риси забезпечили, з одного боку, збереження пережитків цієї форми спілкування людей до наших днів, з другого - розвиток у більш широке об'єднання - плем'я.3) Плем'я охоплює декілька родів, проте не вичерпується їхньою кількісною характеристикою, а визначається спільністю території, економічною характе­ристикою, відносинами одноплемінників, єдиною племінною мовою, культурою, самосвідомістю й традиціями. Рід, як відомо, не мав майнових відносин. Плем'я вже не могло без них обійтися.4) Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої спільності лю­дей, що формувалась під впливом їхнього проживання на одній території, в єдино­му соціокультурному середовищі, спілкування однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв та рис характеру. Приватна власність руй­нувала цю єдність. Вона розводила людей по різних соціальних полюсах. Проте люди не бажали втрачати надбання історично сформованої єдності. Перша потреба зумовила формування й розквіт класу, друга - народності.Народність - це історична спільність людей, що утворюється з племен і пере­дує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації - проживання на спіль­ній території, одна мова, спільні особ­ливості культурного розвитку та побуту. Проте для народності є характерною слабкість внутрішніх економічних зв'язків.Розвиток виробництва, зростання продук­тивності праці, удосконалення техніки й технології руйнують натуральне господарство. На руїнах народності виникає така спільність, як нація. Нація є соціальною спільністю людей. Проте вона не зводиться лише до соці­ального, а включає природне, етнічне, і психологічне. Цим зумовлена супе­речливість природи нації, специфіка національних відносин, характер та спря­мованість національних конфліктів та засобів їх вирішення. Наприклад, в нації не можна не враховувати природне (біологічне). Разом з тим воно «живе» не тільки в нації, а й поза її межами. Іншими словами, термін «нація» охоплює не всю біологію людини, а лише її певну частину. Друга ж частина біологічного, що соціалізується в процесі взаємної життєдіяльності людей у суспільстві опису­ється поняттям «раса».Разом з тим нація і раса - поняття не тотожні. У першому більше соціально­го, у другому - природно-біологічного. Расові ознаки - колір шкіри, волосяного покриву та очей, довжина тіла та його пропорції, форма носа, губ, обличчя та голови - не впливають на функціонуван­ня людини як людини, не відіграють ніякої ролі в психічній діяльності, не мають відношення до сутності людини

116, Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.

Сукупність політичних Інститутів та установ, які взаємодіють між собою з метою впровадження в життя певних політичних ідей, норм, установ, назива­ється політичною організацією суспільства. В цілому політична організація виконує такі функції: визначення цілей і завдань розвит­ку суспільства; мобілізація ресурсів (матеріальних, фінансових, людських, ду­ховних); інтеграція всіх елементів суспільства як цілісної системиервісна людина не знала ніякої пол­ітичної організації, соціальні відносини регулювалися традиціями, мораллю, ре­лігією тощо. З появою приватної власності і класів з'являються держава і право. Про політичну організацію соціуму можна говорити лише з моменту виникнен­ня держави. Держава - це соціально-політичний механізм, що виникає в класовому сус­пільстві з метою регуляції суперечливих відносин між класами і соціальними групами, вирішення конфліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня со­ціальної стабільності системи і є головним елементом політичної організації . Політичні партії відіграють роль посередників між громадськістю й органа­ми державної влади. Саме вони акумулюють і висловлюють у ідейно-політич­них установах інтереси тих чи інших соціальних верств і класів, переносять у сферу політики обговорення та вирішення питань, що випливають Із їхніх полі­тичних інтересів. Профспілки - найбільш масова організація трудящих. Сьогодні в усьому світі профспілки об'єднують близько 300млн чоловік. З 1945р. існує Всесвітня орга­нізація профспілок. Вони відстоюють інтереси трудящих щодо робочого дня, відпусток, фінансової політики, організації виробництва та соцкультпобуту. Молодіжні організації є важливим елементом політичної системи суспільст­ва. Вони інтегрують молодь на виконання певних соціальних завдань, мобілізу­ють молодіжні структури та ресурси, ведуть виховну роботу. Наприклад, у США існують Молоді демократи Америки, Американська рада молоді, В нашій країні нині відбу­вається реформація молодіжних рухів і організацій. Міцніють незалежні студентські рухиСпортивні товариства не виконують прямої політичної функції, проте можуть підтримувати чи бойкотувати ту чи іншу політичну акцію, чим і підтверджують свій суспільний статус як елемент політичної структури суспільства.Творчі спілки, громадські організації, селянські союзи - надзвичайно впливові інститути політичної системи суспільства. Так, організація ветеранів війни створювалась як інститут захисту їхніх прав, проте в серпні 1991р. підтримала ГКЧП. Кожний структурний підрозділ виконує певну роль і посідає певне місце в політичній системі суспільства, відбиває інтереси певної соціальної групи, має певні цілі та засоби їх реалізації. Аналіз політичної системи суспільства був би неповним без вивчення питання про так звані тіньові політичні структури. Напри­клад, у США активно діє Більдерберський клуб, членами якого є такі відомі фінан­сові магнати, як Рокфеллери й Ротшільди В їхньому арсеналі - шантаж, підкупи «дійових осіб» - впливо­вих громадських організацій, політичні вбивства тощо. Згадаймо вбивство прези­дента Дж.Кеннеді

117. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.

Держава - це соціально-політичний механізм, що виникає в класовому суспільстві з метою регуляції суперечливих відносин між класами і соціальними групами, вирішення конфліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня со­ціальної стабільності системи.Платон і Аристотель будували Д. на засадах приватної власності і поділу суспільства на класи. Аквінський обґрунтував її зумовленість божественними законами. Гоббс –Д.-це звір, що підкоряє всі існуючі структури. Гегель –Д. –найвищий розвиток об’єктивного духу, де знімаються суперечності між громадянами. Конфуцій перший сформував концепцію держави. Ознаки Д. : наявність публічної влади, права, поділ населення за ознакою території, в межах якої Д. здійснює свою владу і суверенітет. Історично Д. постійно змінювала свою форму. Вона з’являється в рабовласницькому су.-ві і була охарактеризована мислителями: Аристотелем, Платоном, Полібієм. У серії книг “Політія” було описано 159 грецьких і варварських держав. Ще раніше Платон охарактеризував такі форми влади, як монархія, аристократія, демократія та їхні деформовані прояви: атропія, олігархія, анархію. Суть держави залишається незмінною: вона завжди була механізмом здійснення політ. влади. Різноманітні типи держави неоднаково враховують інтереси народних мас. Задоволення потреб народу можливе через входження його пред­ставників в апарат державної влади або шляхом завоювання влади тими чи інши­ми суспільними класами - революцій. Досвід показує, що рево­люції поляризують і поглиблюють протистояння мас. Представницька участь народу у механізмах державної влади є, мабуть, оптимальним варіантом забез­печення суспільної злагоди, прогресивного розвитку суспільства, досягнення со­ціальної справедливості.Форми державного устрою: поняття, яке виражає поділ держави на складові частини та взаємостосунки між нею та її складовими частинами.:1 Унітарна Д.-складові частини якої виступають адміністративно-територіальними одиницями, що не мають жодних ознак суверенітету і правовий статус у цих частин визначається законодавчими актами центральної влади.2-Федерація-це єдина держава, яка складається з кількох держ. утворень, об”єднаних для вирішення центральною владою спільних для всієї Федерації завдань. Частини Ф. Мають деяки атрибути суверенітету ( символіку, конституцію, вищі органи держ. влади.).3 Конфедерація –форма слабо централізованого державного устрою за якого ознаками держ. утворення володіють як держава в цілому так і її складові частини, але сфера компетенції центральних органів є дуже обмеженою, а основні повноваження належать вищім органам суб”єктів конфедерації. Про тоталітаризм як форму державності йдеться в середині ХХ ст. В Німеччині(Гітлер), Італія (Муссоліні), Росії(Сталін). Ознаки тоталітаризму: авторитаризм, однопартійність, контроль партійно-державною елітою економічної сфери життя, монополія на інформаціію, застосування терору, мілітаризація суспільства.

118. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ.19. СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС. ЙОГО КРИТЕРІЇПитання про суспільний прогрес, його сутність і роль у житті суспільства цікавило мислителів багатьох поколінь. Проте переважна більшість з них, залишаючись загалом на ідеалістичних позиціях, дійсно не могла дати наукове висвітлення цієї проблеми. Тільки з відкриттям матеріаліс­тичного (розуміння історії виникла можливість розкрити сутність суспільного прогресу, джерело розвитку суспіль­ства, його рушійні сили і критерії.

Суспільний прогрес слід розглядати І під кутом зору сутності самого історичного процесу, під кутом зору розвитку і зміни конкретно-істирнчимх форм суспіль­ної організації. Основою аналізу змісту суспільного про­гресу, його загальної спрямованості і тічідсиціи с розкриття сутності людини. У зв'язку з цим можнії ('тмит, що су­спільний прогрес здійснюється в діалектиці. Саме в цій діалектиці суспільний прогрес як процес становлення і розвитку сутності людини, І як про­цес сходження від нижчих до вищих, досконаліших комкрптно-історичних форм суспільної організації.

Дослідження проблеми суспільного прогресу, його сут­ності і тенденцій тісно пов'язане з проблемою його крите­ріїв.

Отже, проблему суспільного прогресу і його критеріїв необхідно розглядати як в її всезагальній, абстрактній по­становці, так і у відповідності з тим, у рамках якого аспек­ту дослідження суспільного прогресу цей критерій засто­совується. Тут важливо враховувати, що критерій суспіль­ного прогресу, який застосовується для розкриття його сутності, може бути недостатнім для визначення рівня су­спільного прогресу при порівнянні історично послідовних ступенів розвитку суспільства, а також при порівнянні сту­пенів розвитку різних країн в межах певного історичного етапу. Тому доцільно враховувати специфіку критеріїв су­спільного прогресу насамперед з точки зору: а) його сут­ності як процесу становлення і розвитку людської сутності; б) характеристики і порівняння конкретно-історичних форм його реалізації в поступальному розвитку суспільства; в) ха­рактеристики і порівняння ступенів розвитку різних країн в межах одного і того ж історичного етапу розвитку суспіль­ства.