Функціональними критеріями педагогічної майстерності тренера і викладача є:

1. володіння основами конкретного виду спорту;

2. володіння засобами, формами і методами навчання спортивних умінь;

3. система виховної роботи;

4. система контролю за діяльністю вихованців, уміння визначати особливості функціонального стану організму й у зв’язку з цим дозувати навантаження;

5. уміння виділяти особливості індивідуальної підготовки, здібності і схильність до конкретних вправ, амплуа в команді;

6. систематичний аналіз власної діяльності, врахування по­милок, перебудова діяльності в напрямку удосконалювання.

Виходячи з психологічних і функціональних критеріїв, уче­ні виділяють три рівні майстерності тренера (Деркач, Исаев, 1982).

Тренери високого рівня майстерності:

• характерна певна система в роботі; ясно уявляють мету роботи;

• розуміють і вирішують комплексно освітні, оздоровчі і виховні завдання;

• враховують особливості віку, статі, стану здоров'я, фізич­ного розвитку і підготовленості;

• формують у дітей стійкий інтерес до спорту; уміють яскраво й захоплююче розкрити перспективи, переносити на тренування з юними спортсменами принципи технічної і так­тичної підготовки сучасного спорту;

• формують суспільну активність підлітків, правильні моти­ви поведінки; виховна робота завжди в центрі уваги;

• самокритично оцінюють результати своєї роботи;

• постійно в курсі нових досліджень у галузі теорії і мето­дики фізичного виховання і спорту, психології, педагогіки;

• мають тісний контакт із батьками; яскраво виявлені орга­нізаторські вміння;

• вирізняються високою вимогливістю до спортсменів і до себе, у команді створюють невимушену обстановку, сприяють розвитку ініціативи і самостійності.

Тренери середнього рівня майстерності:

• розуміють завдання, але мають труднощі в їх практич­ному вирішенні; використовують випадкові, не систематичні прийоми і способи діяльності;

• їм подобається живе спілкування з дітьми;

• вони захоплені справою, але ігнорують не цікаві, але не­обхідні ділянки роботи;

• зазнають труднощів у пошуках нових прийомів активіза­ції діяльності юних спортсменів; формально використовують прийоми педагогічного впливу з розвитку самостійності й іні­ціативи;

• у діяльності переважає мотив утвердження своєї пере­ваги над іншими.

Тренери низького рівня майстерності:

• мета роботи чітко не визначена, в основі діяльності лише, тактичні, і короткочасні завдання, вони не ставлять ні перед собою ні перед учнями далеких перспектив, уся їхня робота складається із сукупності близьких і середніх перспектив, тому результат залежить від цілого ряду випадкових факторів;

• не досить уважно ставляться до виховання в юних спортсменів почуття обов'язку, відповідальності, учні часто не приховують недоброзичливе ставлення до тренера, допускають репліки його адресу; актив команди діє формально;

• методами навчально-виховної роботи володіють слабко, не вміють встановлювати контакт з окремими спортсменами і створювати обстановку невимушеності і довіри.

Хоча ці тренери мають зрілі моральні переконання, але недостатньо дієві через обмеженість спортивних і педагогічних здібностей і умінь, слабко знають реакцію вихованців на свої дії, повільно реагують на зміну обстановки, застосовують одноманітні прийоми.

Спортсмени позбавлені можливості виявити свою актив­ність через вимоги беззаперечного підпорядкування. У такій ситуації нерідко значне місце займають примусові заходи.