Трифазні системи

Лікарські засоби-суспензії, що знаходяться під тиском – це гетерогенні дисперсні системи, які характеризуються пристуністю твердої фази, нерозчинної в рідкому аерозольному концентраті. В таких засобах пропелент може бути включений в дисперсну фазу або в дисперсійне середовище. В будь-якому випадку ЛР диспергована в нелеткому розчиннику.

В засоби-суспензії, як правило, вводять речовини інертні в хімічному відношенні, що зводить до мінімуму процеси взаємодії і підвищує стійкість при зберіганні. Деякі аерозолі-суспензії можуть зберігатися довший час і не поступаються тривалості зберігання активної речовини в сухому вигляді.

Як переваги цієї групи препаратів можна назвати:

• можливість використання речовин як розчинних, так і не розчинних в данному середовищі;

• лікарські речовини мають виражений пролонгований ефект;

тривалість їх дії можна регулювати шляхом зміни величини частинок.

Основним недоліком аерозолів-суспензій є термодинамічна нестабільність.

З метою підвищення агрегативної і кінетичної стабільності суспензій застосовують різні технологічні прийоми і методи. Найбільш ефективний метод – зниження поверхневої напруги на межі утворюючих суспензію фаз шляхом додавання ПАР. Як ПАР найчастіше додають спирти жирного ряду, деякі складні ефіри, які перешкоджають злипанню частинок і одночасно змащують клапанну систему. Іноді застосовують і співрозчинники для пропеленту – мінеральні олії, неіонні ПАР, гліколі.

Для аерозолів-суспензій регламентується розмір частинок – повинен бути не більше 40-50 мкм, а для інгаляційних аерозолів найкращий ефект спостерігається при розмірі частинок -5-10 мкм. При цьому концентрація порошку повинна бути не більше 10%. Порошок не повинен бути гідрофобним, оскільки з часом частинки будуть збільшуватися у розмірах.

На даний час суспензійні аерозолі використовуються в медичній практиці дуже широко. Наприклад, аерозолі “Оксициклозоль”, “Алудрин”, “Оксикорт”, “Астмопент”, “Алупент” і ін.

Суміші, які видаються з контейнерів у вигляді пін

Значна кількість лікарських засобів, що знаходяться під тиском, являє собою емульсійні системи і видаються у вигляді пін. Вони складаються, в основному, із водної фази, яка містить ПАР і заемульгованого пропеденту. Концентрація пропеленту в таких ситемах становить від 3,5 до 89%, а для більшості з них – 10-20%.

Для одержання піноутворювальних аерозолів потрібні ефективні піноутворювачі, які в малих концентраціях забезпечують утворення пишної стабільної піни.

Стабільність піни залежить від багатьох чинників, основними із яких є:

• концентрація піноутворювача;

• наявність електроліту;

• рН середовища;

• в’язкість розчину;

• концентрація і тип пропеленту;

• наявність допоміжних речовин.

Піни поділяють на три класи:

• водні;

• водно-спиртові;

• неводні, які містять органічну рідину типу гліколіз або мінеральні олії.

Водні піни. Водні піни являють саму велику групу препаратів в аерозольних упаковках. Вони складаються з водної фази, що містить ПАР і заемульгований пропелент. При видачі рідкий пропелент бурно закипає і утворює піну. Концентрація пропеленту у водних пінах може бути від 3,5 до 89% і залежить від типу пропелента. Найбільш часто застосовують хладон-114, хладон-12, їх суміші ( 40:60 ), рідше хладон-142,-152. Хладон-11 у водних аерозольних системах не застосовується у зв’язку з тим, що він легкою гідролізується в присутності води.

Водноспиртові піни – це клас пін, що являють собою систему, яка складається із води, етилового спирту, піноутворювача і пропеленту в таких співвідношеннях, в яких вони взаєморозчинні. При приготуванні водноспиртових пін піноутворювач повинен бути частково розчинним в системі вода-спирт і повністю в системі вода-спирт-пропелент.

Неводні піни. Цей клас пін дозволяє вводити до складу інгредієнти, що чутливі до вологи. Властивості їх можна змінювати в залежності від типу і концентрації ПАР, пропеленту і неводної фази.

Піни, які отримують із аерозольних балонів, оцінюють за наступними показниками:

• зовнішній вигляд піни;

• тип видачі її із упаковки (плавний, переривчастий, шумний);

• стабільність і час життя;

• пружні властивості;

• висушуваємість у відсотках в часі;

• змочуючи властивості;

• густину;

• в’язкість;

• дисперсність.

Способи наповнення аерозольних балонів пропелентом

Приготування сумішей зріджених пропелентів і їх подача на лінію наповнення оцінюються як складні і специфічні операції для виробництва, які вимагають особливих умов і обладнання, що працює під тиском.

Застосовують різні методи заповнення аерозольних балонів пропелентами:

1. наповнення під тиском;

2. низькотемпературний спосіб або “холодне наповнення”;

3. метод наповнення стиснутими газами;

4. метод наповнення розчинними стиснутими газами.

Найчастіше застосовують метод наповнення під тиском. Принцип його заключається в тому, що в заповнені продуктом і герметизовані клапаном балони нагнітається під тиском пропелент.

Для наповнення аерозольних балонів є велика кількість різних автоматичних установок і ліній, продуктивність котрих може бути від 2 до 20 млн аерозолей на рік.