Розділ 3 Проблеми і перспективи та іноземний досвід

3.1. Основні проблеми розвитку підприємництва в Україні

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими державними органами державної влади і управлінських нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у неспрямованому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 10 %, тоді як у країнах ринкової економіки 50-60 % [22].

Таблиця 4

Стан розвитку малого підприємництва в деяких країнах світу

Показники	США	Японія	Велико-британія	Італія	Німеч-чина	Франція	Україна
Кількість МП, тис.	19300	6540	2630	3920	2290	1980	164
Кількість МП на 1 тис.осіб населення	74,2	49,6	46	68	37	35	3
Зайняті на МП, млн.чол.	70,2	39,5	13,6	16,8	18,5	15,2	1,3
Частка МП у кількості зайнятих,%	54	78	49	73	46	54	8
Частина МП у ВВП	50-55	53-55	50-53	57-60	50-54	55-62	10

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є:

• неоправдованість законодавства як з питань розвитку малого бізнесу, так і підприємства в цілому;

• високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого бізнесу йти в тіньову економіку;

• недостатня державна фінансово-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;

• відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;

• недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;

• обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

• недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

• відсутність стимулів для інвестицій;

• психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

3.2. Перспективи державного регулювання малого підприємництва

На наш погляд, основними напрямами дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій прспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних атів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямах господарської діяльності; забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу як лізинг.

Прийняття Закону України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. створило стартові умови для розвитку лізингових відносин у народному господарстві, використання його переваг для малих підприємств, які потребують переоснащення своїх виробництв, придбання сучасного дорогого устаткування. Світовий досвід показує, що лізинг як форма інвестування бізнесу забезпечує економію коштів, зменшує ступінь підприємницького ризику, стимулює технологічне оновлення виробництва. Суб’єктам малого підприємництва (лізингоодержувачам), які мають фінансові труднощі при купівлі необхідного устаткування; надається реальна можливість отримати його шляхом лізингу на вигідних умовах. Фінансове забезпечення розвитку малого підприємництва може здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб’єктів малого підприємництва державним структурам; доцільно використати можливості залучення коштів Світового Банку, Європейського Банку реконструкції і розвитку, інших міжнародних фінансових організацій.[15]

Одним із значущих напрямів розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає: розробку та впровадження механізму передачі малим підприємтвам виробничих площ і виробничих потужностей, у тому числі тих, що вивільняються у процесі ліквідації або реорганізації підприємств-банкрутів; формування розвинутого ринку нерухомості; розробку механізму передачі малим підприємствам нових технологій, а також обладнання, необхідного для здійснення бізнесу, на пільгових умовах; розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур. Необхідними також є: використання можливостей фінансового забезпечення малих підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, впроваджують нові технології та інноваційні проекти за рахунок Державного інноваційного фонду; сприяння створенню регіональних інноваційних фондів; надання допомоги у проведенні наукових досліджень та впровадженні прогресивних технологій; сприяння у пошуку замовників та виконавців інноваційних проектів для суб’єктів малого підприємництва; надання консультативних послуг у сфері інноваційних технологій.

Мале підприємництво не може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, підприємств з проведення маркетингових досліджень, бізнес-інкубаторів, технопарків, регіональних інформаційно-аналітичних центрів. Головними Завданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути: забезпечення доступу підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової, науково-технологічної, комерційної) як у процесі створення, так і функціонування підприємств; надання консультативних послуг з питань стану товарного ринку, кон’юктурного аналізу, управління підприємством, підготовки кадрів; складання інформації для органів державної влади про стан справ у сфері малого підприємництва та тенденції його розвитку.[1]

Такі регіональні інформаційно-аналітичні центри надалі інтегруються в єдину, інформаційну систему. При використанні зазначених організаційних структур має бути диференційований підхід в інформаційному обслуговуванні суб’єктів малого підприємництва залежно від їх фінансових можливостей, технічного забезпечення тощо.

Державна політика щодо кадрового забезпечення розвитку малого підприємництва передбачає: організацію підготовки кадрів через мережу центрів перепідготовки, курсів підвищення кваліфікації, стажування, організацію навчання основам підприємництва у сфері державної освіти, сприяння розробленню навчальних планів, програм, методичних посібників з підприємницької діяльності, диференційованих за рівнем підготовки та термінами навчання, стимулювання організації проведення наукових досліджень, пов’язаних з проблемами розвитку малого підприємництва; розширення можливостей використання державних телерадіоканалів для навчання широких верств населення з питань теорії та практики підприємництва, системи оподаткування; формування культури підприємництва.[2]

Систему підготовки і перепідготовки кадрів для роботи у сфері малого бізнесу доцільно здійснювати шляхом налагодження ділових контактів з навчальними закладами, використання можливостей залучення міжнародних організацій та фондів з урахуванням передового досвіду іноземних держав у питаннях розвитку підприємництва.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державна політика спрямовується на підвищення їх експортних можливостей, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних, інформаційних відносин з іноземними партнерами по бізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій у вітчизняний бізнес.

Малі підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, слід стимулювати. Шляхом створення механізму пільгового кредитування експортних операцій, надання допомоги для участі у міжнародних виставках, ярмарках та презентаціях, організації системи страхування кредитів для експортної діяльності. Державні структури мають надавати необхідну інформацію про зовнішні ринки, тенденції їх розвитку, потенціальних іноземних партнерів для укладання з ними контрактів, а також проведення конференцій, семінарів, консультацій для суб’єктів малого підприємництва, які бажають вийти з своєю продукцією на зовнішні ринки.[3]