Тема 7. Становлення і розвиток менеджменту як науки

1. Історія виникнення менеджменту

2. Еволюція менеджменту як науки

3. Наукові підходи до управління

Самостійно: Доповіді про внесок у розвиток науки управління основних представників різних шкіл менеджменту

1. Історія виникнення менеджменту

Поняття бізнесу зародилося разом з поняттям товарно-грошових відносин, на общинному етапі розвитку людства. Коли основною формою «торгівлі» між людьми був натуральний обмін, з'явилися міняли-кочівники, що кочували з однієї громади в іншу й вимінювали різні товари з вигодою для себе. Це й можна вважати одним з перших проявів духу підприємництва.

Поступово з розвитком товарно-грошових відносин розвивався й бізнес. У часи рабовласництва процвітала торгівля; пізніше, у часи феодалізму й процвітання натурального господарства роль торгівлі в поселеннях зменшилося, але з розвитком міст

і ремесла вона знову набула свого первісного значення. У часи становлення капіталізму й нагромадження капіталу процвітало фінансове підприємництво, а пізніше - промислове. У середині ХІХ століття бізнес набув нових форм. Якщо до цього одноосібним керівником був хазяїн, то в часи бурхливого промислового росту структура значно змінилася.

Саме на цьому етапі й почав розвиватися менеджмент у тому розумінні, у якому ми звикли сприймати його сьогодні. Не можна сказати, що він з'явився раптово саме з розвитком капіталізму, він існував і раніше. У часи рабовласництва були керуючі на плантаціях, які стежили за правильністю виконання робіт, але це вірніше було б назвати наглядом, ніж керуванням. У часи феодалізму й процвітання натурального господарства, також існували керуючі, помічники хазяїна, це, напевно, можна вважати одним з перших проявів саме керування, а не тільки нагляду за працюючими, оскільки у керуючого була можливість вибору: він міг замінити вид робіт у вигляді заохочення або покарання селян, міг знизити податок (правда, лише за рахунок підвищення податку для інших). Але по-справжньому менеджмент почав розвиватися тільки з розвитком капіталізму, саме тоді з'явилася потреба в талановитих керівниках, що могли б виробити свою стратегію управління підприємством й розвитку бізнесу й привести його до успіху, або в крайньому випадку, урятувати від банкрутства.

Яскравим прикладом є Америка кінця 19 ст.: безліч фірм, що працюють у різних сферах. Кожна з них має свою управлінську структуру, де крім президента (хазяїна) є ще

и и 1 • и • и • 1 • гр •

и керуючий, фінансисти и аналітики, що займаються розробкою політики фірми. Ті з них, чиї фахівці виявилися найбільш талановитими, досвідченими й грамотними вижили в морі дикої конкуренції. Всі найзнаменитіші американські бізнесмени: Генрі Форд, Рокфеллер і інші починали з малого, але швидко зорієнтувавшись у ситуації на ринку, вони змогли набрати команду й зробити свою роботу максимально ефективної; працюючи швидше й краще за інших, вони змогли стати лідерами у своїй сфері.

Основна мета існування будь-якого бізнесу й створення будь-якого підприємства

• привести його до вершини Успіху, закріпити там і дати йому можливість сміливо дивитися в майбутнє, бачачи там нові перспективи розвитку. Сутність бізнесу полягає в постійному вдосконалюванні самої системи, її стратегії й тактики в боротьбі за місце на ринку, у прагненні до досконалості. Збільшення капіталу, одержання прибутку й розвиток справи, надія на майбутнє - це ті складові, без яких бізнес неможливий. Так само він неможливий без талановитих менеджерів, які можуть повести за собою людей і реалізувати все задумане.

Історія виникнення і розвитку менеджменту нараховує близько семи тисячоліть і п’ять управлінських еволюцій. За початок відліку в літературі приймають зародження писемності в древньому Шумері в п'ятому тисячолітті до нашої ери. Вважають, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливої групи «жреців-бізнесменів». Тому, в літературі по менеджменту це перша управлінська революція, яка характеризується, як «релігійно-комерційна».

Друга управлінська революція пов'язана з діяльністю вавилонського царя Хаммураппі (1792-1750 рр. до н.е.), який видав збірник законів управління державою для регулювання всіх взаємостосунків між різними соціальними групами населення. Через закони вводився світський стиль, а революція отримала назву «світсько-адміністративної».

Третя управлінська революція відома, як «виробничо-будівельна», і вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва. Сталась вона під час правління Новохудоносора II (605-562 рр. до н.е.).

Зародження капіталізму і початок індустріального прогресу європейської цивілізації - головні фактори четвертої управлінської революції - «індустріальної», ХУІІ-ХУШ ст. ЇЇ результатом стало відділення менеджменту від власності (капіталу) і зародження професійного управління.

П'ята управлінська революція (кінець XIX початок XX ст.) відома під назвою "бюрократична". У XX ст. наукові розробки в галузі управління розвивались по напрямах, що вказані в таблиці 1.

Табл

ця 1.

Еволн

зція управ

ління

Підходи до управління

1885

1920

1930

1940

1950

1960

1970

1980

1990

ХХІ

Наукове управління

хххх

хххх

Адміністративний підхід

хххх

хххх

хххх

хххх

Підхід з т/з люд­ських відносин

хххх

хххх

хххх

Підхід з т/з науки про поведінку

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

Системний підхід

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

Процесний підхід

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

Ситуаційний підхід							хххх	хххх	хххх	хххх
Сучасні підходи								хххх	хххх	хххх

2. Еволюція розвитку управління як науки

У першій половиш XX ст. розвивалися чотири різні школи управлінської думки: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології та людських стосунків і школа науки управління (або кількісна школа). Прихильники кожного з цих напрямів вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого досягнення цілей організації. Дослідження, що здійснювалися потім, та наукові спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці свідчать, що багато відповідей на запитання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. Проте кожна зі шкіл зробила значний внесок у галузь управління.

Наукове управління (1885—1920) найтісніше пов'язане з працями Ф.У. Тейлора, Френка та Лілії Гілберт і Г. Ганта. Вони вважали, що, застосовуючи спостереження, дослідження, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх ефективнішого виконання; вивчали робочі операції з метою вилучення зайвих, непродуктивних рухів та, використовуючи стандартні процедури й обладнання, прагнули підвищити ефективність роботи.

Важливе значення цієї школи в тому, що відбувалося систематичне стимулювання з метою зацікавити робітників у поліпшенні продуктивності та збільшенні обсягів виробництва; передбачалися також короткі перерви для відпочинку під час праці у виробництві. Отже, термін, який давали на виконання певних завдань, був реалістичним і справедливо встановленим. Це давало змогу керівництву визначити норми виробництва і плани тим, хто перевищував установлений мінімум. Працівники, котрі виготовляли більше, отримували відповідно більшу винагороду. Представники школи наукового управління визнавали також значущість відбору людей, які фізично й інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі. Особливу увагу звертали на велике значення навчання. Школа наукового управління також виступала на захист відокремлення управлінських функцій обмірковування та планування від фактич­ного виконання роботи.

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950). Автори праць про наукове управління в основному досліджували процес управління виробництвом. Вони займалися підвищенням ефективності на рівні, нижчому ніж управлінський. Після виникнення адміністративної школи спеціалісти почали розвивати підходи до вдосконалення управління організацією загалом.

Класики намагалися визначити загальні характеристики та закономірності організацій. Мета класичної школи полягала у створенні універсальних принципів

управління. При цьому вона випливала з ідеї, що дотримання таких принципів сприятиме тому, що організація досягне успіху.

Виникнення класичної (адміністративної) школи пов'язують з ім'ям

А. Файоля, який запропонував перші принципи управління:

• поділ праці; — винагородження персоналу;

• повноваження та відповідальність; — централізація;

• дисципліна; — скалярний ланцюг;

• єдиноначальність; — порядок;

• єдність напряму; — справедливість;

• підпорядкованість особистих інтересів — стабільність робочого місця та персоналу; загальним; — ініціатива; — корпоративний дух.

Головний внесок Файоля в теорію управління полягає в тому, що він дослідив управління як універсальний процес, що складається з таких взаємопов'язаних функцій, як планування, організація та контроль.

Школа людських стосунків (1930—1950). М.П. Фоллет, Е. Мейо та А. Маслоу — найбільші авторитети в розвитку школи людських стосунків в управлінні. Дослідники цієї школи вважали: якщо керівництво турбується про своїх працівників, то й рівень їх задовільності має збільшитись, що сприятиме підвищенню продуктивності праці. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими стосунками, сутність яких полягала в ефективнішому впливові безпосередніх начальників, проведенні консультацій з працівниками та наданні їм більших можливостей спілкування на роботі. Доведено, що мотивами вчинків людей є, в основному, не економічні чинники, а різні потреби, що можуть бути лише частково задоволенні за допомогою грошей. Ця школа, також вперше розглянула організацію як соціальну систему, в якій поряд із формальною системою існує і неформальна система.

Науки про поведінку (1950р. —донині). Основною метою школи наук про поведінку було поліпшення ефективності організації шляхом підвищення ефективності її людських ресурсів. Головний постулат школи — правильне за­стосування науки про поведінку завжди сприятиме збільшенню ефективності як окремого працівника, так і організації загалом. Представниками періоду розвитку біхевіористського напряму були Р. Лайкерт, Д. Мак-Грегор і Ф. Герцберг. Найбільш відомою була теорія МакГ регора, заснована на теорії Х - застосування методів примусу та винагороди («батога і пряника»), і теорія У - створення умов, що сприяють стимулюванню працівників, наданню їм можливостей для максимального вияву ініціативи, винахідливості та самостійності при досягненні цілей організації. Подібно до інших цей підхід відстоював «єдиний найкращий шлях» вирішення управлінських проблем. Але, незважаючи на позитивні результати, біхевіористський підхід іноді виявлявся недієвим у ситуаціях, що відрізнялися від тих, які досліджувалися його прихильниками.

Таблиця 2. Внесок в сучасну науку управління різних шкіл і

підходів

Школи менеджменту	Основні представники	Вклад у розвиток менеджменту
Школа наукового менеджменту 1885-1920 рр.	Ф.Тейлор, Френк і Ліліан Гілберти, Г.Гант, Г.Форд	Науковий підхід до управління. Дослідження виробничих процесів: використання хронометражу, стандартизації і нормування праці.

		Основа мотивації - матеріальна винагорода. Мета - розробка наукового підходу до менеджменту.
Класична школа управління (адміністративного управлння) 1930-1950 рр.	А.Файоль, Л.Урвик, Д.Муні, А.Слоун, А.Рейлі, М.Вебер, Г.Емерсон	Виокремлення функцій управління. Розробка принципів управління. Розробка основних видів організаційних структур. Обґрунтування необхідності контролю. Введення поняття «бюрократія». Мета - створення універсальних принципів управління.
Школа людських відносин (неокласична школа) 1930-1950 рр.	Елтон Мейо, М.П.Фоллет, А.Маслоу, В.Скот	Дослідження людських відносин (комунікацій) і їх впливу на продуктивність праці. Розробка системи мотивування, на основі потреб. Використання нематеріального стимулювання. Введення поняття «психологія управління». Мета - обґрунтувати важливість комунікацій і їх вплив на ефективність роботи організації.
Школа поведінських наук 1950- дотепер	Д.МакГрегор, Р.Лайкерт Д.МакКлелланд, У.Оучі, Ф.Герцберг,	Дослідження поведінки людини в організації. Вивчення групової динаміки, лідерства, форм влади і впливу в організації. Введення поняття «стиль управління». Мета - підвищення продуктивності трудових ресурсів.

3. Наукові підходи до управління

На сьогоднішній день виокремлюють чотири основні наукові підходи до управління (табл. 3).

Підхід з позиції виокремлення різних шкіл в управлінні містить у собі чотири різні напрямки, що виділилися у самостійні школи - це школа наукового й адміністративного управління, людських відносин, науки про поведінку ат з точки зору кількісних методів.

Кількісний підхід (Нова школа управління, 1950 р. — до сьогодні). Кількісні методи було згруповано під загальною назвою Дослідження операцій. Це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після виникнення проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє вирішення цього питання. Як правило, модель спрощує реальність або відображає її абстрактно. Моделі полегшують розуміння труднощів реальності. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення, що дає змогу об'єктивно порівняти й охарактеризувати кожну змінну та зв'язки між ними. Ключовою властивістю науки управління є заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.

Системний підхід є найвагомішим внеском у вивчення управління. Організація представлена як відкрита система, що є сукупністю взаємозалежних елементів, таких як люди, структури, завдання і технології, орієнтовані на досягнення цілей в умовах змінного зовнішнього середовища. Системний підхід орієнтований на досягнення цілей системи шляхом вибору і реалізації рішень, що базуються на врахуванні й аналізі всієї сукупності чинників, їхніх взаємозв'язків і взаємодій, які так чи інакше впливають на розв'язувану проблему.

Процесний підхід розглядає управління як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій. У цьому підході виявляється функціональний погляд на процес управління, у якому реалізуються чотири функції управління, планування, організація, мотивацій і контроль. Функції є основою для розподілу управлінської праці, організації

процесів управління, формування організаційних структур і, в остаточному підсумку, створення функціональних видів менеджменту.

Ситуаційний підхід базується на тому припущенні, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Організація у своїй діяльності постійно перебуває у таких ситуаціях, на які необхідно реагувати. Оскільки таких ситуацій надзвичайно багато, то не існує єдиного "найкращого" способу управління організацією. Тому найефективнішим є той метод, що відповідає наявній ситуації. Управлінська поведінка у кожній конкретній ситуації залежить від її обставин.

Таблиця 3. Класичні підходи до науки менеджменту

№	Підхід	Сутність
1 .	Підхід з позиції виділення різних шкіл	Включає в себе школу наукового управління, адміністративного управління, людських взаємостосунків і поведінських наук, кількісні методи.
2.	Кількісний підхід (Дослідження операцій)	Дозволяє застосовувати методи наукового дослідження до операційних проблем організації Ключовою властивістю науки управління є можливість заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.
3.	Процесний підхід	Дозволяє розглядати управління як серію взаємопов'язаних управлінських функцій.
4.	Системний підхід	Представляє організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів(персонал, структура, задачі, технологія), орієнтованих на досягнення цілей в умовах зовнішнього середовища, що змінюється.
5.	Ситуаційний підхід	Передбачає можливість використання різних методів управління залежно від ситуації.

З ростом індустріалізації і спеціалізації необхідність конкретного використання управління стала це більш очевиднішою. Гарольд Кунц розробив сучасні підходи до менеджменту, виходячи з позицій ефективного менеджера (табл. 4).

Таблиця 4. Сучасні підходи до менеджменту

№	Підходи	Сутність
1 .	Емпіричний підхід	Ефективний управляючий - це той, хто оволодіває знаннями, необхідними для координації зусиль.
2.	Підхід з точки зору поведінки людини	Ефективний управляючий постійно навчається.
3.	Підхід з точки зору соціальної системи	Ефективний управляючий повинен знати не тільки аспекти індивідуальної поведінки працівників, але і розуміти динаміку роботи групи.

4.	Підхід з точки зору теорії прийняття рішень	Кожна управлінська дія є дією по прийняттю рішень і кожен управлінський фактор може бути прорахований і скоординований.
5.	Математичний підхід	Необхідність давати визначення і характеристику, застосовувати функціональні символи для забезпечення посадових обов'язків.
6.	Операційний підхід	Необхідність оцінки управлінської ситуації і використання будь-якої інформації або знань, що дадуть найбільший ефект в даному випадку.