Екологічний менеджмент Досвід запровадження концепції екологічного менеджменту в Україні та світі

1. Сучасна екологічна ситуація в Україні

Серед сучасних глобальних світових проблем людства екологічні проблеми посідають чи не найголовніше місце. Охороні навколишнього середовища та раціональному використанню природних ресурсів нині приділяють особливу увагу урядові структури і міжнародна громадськість. На порядок денний виносять питання екологічної безпеки держави.

Термін "екологія" вперше запропонував у 1866 р. німецький науковець Е. Геккель. Він визначив екологію як біологічну науку, що вивчає взаємовідносини організмів з довколишнім середовищем. Екологія, постійно збільшуючи набір чинників зовнішнього середовища, вивчає їх вплив на живу і неживу природу, і, зокрема, на людину, її господарську діяльність. Вплив екологічних факторів (абіотичних - факторів неживої природи, біотичних - пов’язаних із впливом живих істот, антропогенних) формують екологічну ситуацію. екологічна ситуація – це зафіксований на певний момент часу сукупний екологічний стан компонентів навколишнього середовища відносно певного суб’єкта оцінки на конкретній території.

На сьогодні екологічна ситуація характеризується такими головними ознаками: забрудненням атмосфери з утворенням кислотних опадів, високотоксичних речовин в результаті хімічних і фотохімічних реакцій; забрудненням вод суші, у тому числі річкових, що слугують для питного водопостачання, високотоксичними речовинами, включаючи двооксиди, важкі метали, феноли; деградацією ґрунтового шару, зменшенням площі родючих земель, придатних для сільського господарства; радіоактивним забрудненням практично всієї території держави; техногенними аваріями і т.п.; нагромадженням на поверхні суші побутового сміття і промислових відходів, особливо пластмас, які практично не розкладаються; скороченням площ лісів, що веде до дисбалансу газів атмосфери та ерозії ґрунтів; забрудненням підземного простору, включаючи підземні води, що робить їх непридатними для водопостачання; погіршенням життєвого середовища, насамперед урбанізованих зонах; виснаженням запасів природних ресурсів тощо. Однак до основної екологічної проблеми України слід віднести накопичення промислових відходів. На сьогодні 70% валового продукту промисловості виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, причому лише 10-12% відходів цих підприємств використовується як вторинні матеріальні ресурси. Таким чином, досягнення економічного пожвавлення в Україні відбувається переважно за рахунок екологічно шкідливих галузей промисловості, а відтак екологічний фактор може стати визначальним у погіршенні стану довкілля та здоров’я населення країни.

Дослідження та практика останніх часів виявляють наступні основні причини складної екологічної ситуації в Україні:

значна зношеність виробничих фондів і, в тому числі, систем очищення промислових викидів;

відсутність ефективного управління в галузі покращення екологічних показників при проектуванні та експлуатації промислових об’єктів;

неспроможність чинних органів державного контролю вчасно виявити та виконати належний контроль відповідності діяльності підприємств вимогам природоохоронного законодавства;

недостатність використання важелів економічного регулювання відносин в галузі охорони навколишнього середовища;

недостатня кваліфікація управлінського персоналу підприємств з проблем екології і особливо управління екологічною діяльністю.

Отже, процес реформування екологічної політики нашої держави відповідно до реалій економіки перехідного періоду неприпустимо затягнувся, що спричинює обсяг середньорічних втрат ВВП до рівня близько 10-15% , які є одними з найбільших у світі. На жаль, в Україні ідеї переходу до стійкого екологічно безпечного розвитку і до цього часу не стали загальнодержавним пріоритетом. Одна з головних причин такого положення є низька ефективність використання механізмів екологічного управління.

2. Суть екологічного менеджменту

Глобалізація проблем вимагає глибокої перебудови у свідомості та світосприйнятті. Це стосується всіх сфер нашого життя, і в першу чергу – системи „економіка-екологія”. Пошук нових шляхів вирішення проблем екологічного характеру примусив звернутися до розробки систем екологічного менеджменту.

Наголосимо, що поняття “екологічний менеджмент” та “екологічне управління” не є тотожними.

Екологічне управління – це діяльність державних органів і економічних суб’єктів, головним чином спрямована на дотримання обов’язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку та реалізацію відповідних цілей, проектів і програм.

Екологічний менеджмент – ініціативна та результативна діяльність економічних суб’єктів, спрямована на досягнення їх власних екологічних цілей, проектів та програм, розроблених на основі принципів екоефективності і екосправедливості. Екологічний менеджмент можна трактувати як екологічно безпечне управління виробництвом, при якому досягається оптимальне співвідношення між екологічними та економічними показниками.

Таким чином, ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма зацікавленими в його діяльності сторонами. Саме в цьому полягає основна перевага екологічного менеджменту в порівнянні з традиційним формальним екологічним управлінням. Істотні розбіжності в трактуванні даних понять наведено у таблиці .

Таблиця .

Відмінності	Екологічне управління	Екологічний менеджмент
Наявність нових функцій	відсутні	екологічне планування, екологічний інжиніринг, екологічний облік і аудит, екологічний маркетинг, екологічне опо­дат­кування, екологічна освіта і культура
В інструментах екополітики	переважно адміністративно-командні і, додатково, економічні	економічні, в т.ч. ринкового характеру з елементами адміністративно-командного стилю
У мотивах	обов’язкова у своїй основі діяльність	свідомо добровільна та ініціативна діяльність
У рівнях централізації	здійснюється органами дер­жав­ної влади й економічними суб’єктами націо­наль­ного і регіонального рівнів	здійснення економічними суб’єктами на базі державного регулювання
Заохочувальні стимули	відсутні	присутні

Екологічний менеджмент ґрунтується на наступних принципах:

• опора на економічне мотивування;

• своєчасність вирішення проблем;

• відповідальність за екологічні наслідки, що виникають в результаті прийняття управлінських рішень будь-якого рівня;

• пріоритетність вирішення екологічних проблем.

До завдань екологічного менеджменту відносяться:

• налагодження екологічно безпечних виробничих процесів (таких, що передбачають відсутність забруднюючих речовин, ефективне ресурсоспоживання, низькі показники енергоємності тощо);

• забезпечення екологічного сумісництва усіх підрозділів підприємства;

• досягнення оптимальних еколого-економічних співвідношень;

• попередження негативної антропогенної дії на природу в процесі виробництва, споживання чи утилізації продукції, яка виготовляється;

• перетворення екологічних обмежень в нові можливості зростання виробничої діяльності (утилізація відходів, упровадження маловідходних технологій тощо);

• оновлення продукції, виходячи із соціальної відповідальності перед споживачами;

• створення “зеленого” іміджу в очах громадськості (вибір постачальників з урахуванням їх ставлення до оточуючого середовища, передбачуваність у відношенні ресурсів, що постачаються та інше);

• стимулювання природоохоронних ініціатив, що вивільняють додаткові фінансові засоби внаслідок зниження витрат (за рахунок зменшення обсягів споживання енергії, природних ресурсів, ліквідації відходів) та зростання доходів (за рахунок продажу поліпшених чи більш дорогих “зелених” товарів та створення принципово нової продукції).

Основу методів екологічного менеджменту складають: екологічний баланс, екологічний контролінг, екологічний облік та екологічний аудит, а також управління якістю навколишнього природного середовища.

У країнах західної Європи відповідно до проекту міжнародного стандарту ISO 14010 останнім часом здобула визнання така галузь діяльності, як екологічний аудит, що є одним з найбільш ефективних інструментів економіко-екологічного контролю в процесі становлення ринкової економіки. Екологічний аудит – це різновид аудиторської діяльності, що здійснюється в інтересах суб’єктів господарювання і держави і пов’язаний з перевіркою діяльності господарюючих суб’єктів з метою встановлення відповідності їхньої роботи вимогам екобезпеки, забезпечення раціонального використання і поновлення природних ресурсів, одержання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкта аудита і формування на її основі аудиторських висновків. Екологічний аудит виступає як інструмент управління та забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства України. До функцій екологічного аудиту має входити розробка стратегічних планів покращення екологічних показників виробництва. Зіставлення отримуваних результатів аудиту з вимогами нормативних документів дозволить виробити план дій для корегування технологічних процесів та переналагодження обладнання.

Плани екологічного менеджменту повинні включати наступні заходи, спрямовані на поліпшення еколого-економічних показників виробництва:

• зниження ресурсоємності та енергоємності технологічних процесів;

• зниження токсичності сировини, що використовується;

• підвищення ефективності діючих та впровадження сучасних систем очищення викидів шкідливих речовин в атмосферу та скидів стічних вод у водні об’єкти;

• утилізація та переробка виробничих відходів;

• організація та проведення поточного контролю джерел та обсягів надходження шкідливих речовин в навколишнє середовище;

• впровадження сучасних “екологічно чистих” технологій та технологічного обладнання.

Впровадженням на українських підприємствах системи екологічного менеджменту тісно пов’язана з реалізацією концепції екоефективності. Термін “екоефективність” введено Всесвітньою радою підприємців з питань сталого розвитку – World Business Council for Sustainable Development ( WBCSD), і означає поєднання екологічної та економічної ефективності. Екоефективність підприємства досягається наданням конкурентоспроможних за ціною товарів та послуг, які задовольняють потреби людини та підвищують якість життя, сприяють зменшенню навантаження на навколишнє середовище та інтенсивності використання ресурсів протягом усього життєвого циклу товару чи послуги. Спрощено дане визначення можна сформулювати як збільшення обсягів виробництва із зменшенням впливу на довкілля. Екоефективність є філософією управління, яка спонукає керівництво підприємства до пошуку шляхів покращення якості навколишнього середовища з одночасним отриманням економічної вигоди. Вона є важливою складовою для будь-якої діяльності як всередині підприємства, так і за його межами, і стосується кожного етапу створення вартості товару та його використання чи споживання, а також утилізації.

Концепція екоефективності полягає у вирішенні трьох завдань:

• зменшенні використання ресурсів, що стосується виявлення можливостей економії енергії, матеріальних, водних, земельних ресурсів, вдосконаленні процесу повторного використання та збільшення довговічності товару;

• зменшенні навантаження на довкілля, що означає зменшення викидів у навколишнє середовище, перевитрат природних ресурсів, видалення токсичних речовин, збільшення використання відновлених ресурсів;

• збільшенні споживчої цінності товару, яка полягає у наданні більших вигод споживачеві завдяки тривалішому функціонуванню товару, безпечності його використання та споживання.

Підприємства активно діятимуть у природно-охоронній сфері, коли буде розроблено й широко впроваджено механізм стимулювання, за якого дотримується така нерівність:

З_вид< (Р_ут+П_п +К_п + Ц_н), (1)

З_вип< (П_пн.в+П_пн.з +П_с.р.+Ш+ Д_н), (2)

де З_вид - видатки підприємства на природоохоронну діяльність;

Р_ут - прибуток від утилізації відходів;

П_п - пільги оподаткування;

К_п - кредитні пільги;

Ц_н - надбавка до ціни;

П_пн.в - плата за понаднормативне використання ресурсів природи;

П_пн.з - плата за понаднормативне забруднення навколишнього середовища;

П_с.р. - плата за розташування відходів у навколишньому середовищі;

Ш - штрафи;

Д_{н -} додаткове оподаткування.

Елементи формули (1) мають збільшувати прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи формули (2) – знижувати його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.