3.1.2.2. Мезозона

Мезозоні відповідають області земної кори, у межах котрих дислокаційні перетворення відбуваються в Р-Т умовах зеленосланцевої та епідот-амфіболітової фації метаморфізму, або в супроводі низько- та середньотемпературного метасоматозу. Їй відповідають температури приблизно від 100–150 (існують й інші погляди ) до 550–600. У породах, які містять вільний кварц (кварцити, граніти та ін.), нижня температурна межа цієї зони відповідає межі --переходу кварцу – 573, вище котрої різко зростає текучість цього мінералу. Провідним реологічним механізмом цієї структурно-реологічної обстановки є динамометаморфічна кліважна течія.

Від нижчерозташованої катазони цю структурно-реологічну обстановку відділяє фронт кристалізаційного розсланцювання, тектонічного розгнейсування та інших реологічних механізмів в'язкої течії гірських порід при високих температурах. Але перехід по вертикалі від кліважу до такого розсланцювання дуже поступовий. Тому у складі мезозони виділяють перехідну підзону – нижню мезозону (чи субкатазону), у межах котрих розвинені комбіновані кліважні та кристалізаційно-сланцюваті, гнейсуваті дислокаційні структури.

Мезозона, як і розглянута вище епізона, може бути первинною та вторинною. До первинної відносять ту, яка накладається на дислокаційні структури епізони, а до вторинної – ту, яка порушує дислокаційні структури катазони.

3.1.2.3. Катазона

Катазона охоплює області, у межах котрих дислокаційні перетворення відбуваються в Р-Т умовах, що відповідають амфіболітовій та гранулітовій фаціям метаморфізму, а також умовах роговикової фації й високотемпературного метасоматозу.

У складі катазони з урахуванням спроможності порід до деформації за тим чи іншим реологічним механізмом є сенс виділяти верхню ("амфіболітову"), нижню ("гранулітову") та локальну катазону.

Верхня ("амфіболітова") катазона. Ця частина катазони охоплює ділянки розповсюдження метаморфічних та ультраметаморфічних порід амфіболітової фації та продуктів гранітизації, які зазнали дислокаційні перетворення за допомогою кристалізаційно-сланцюватої, трансляційно-сланцюватої, гнейсуватої та мігматичної течії.

Відзначені механізми найефективніше проявляються в метаморфічних породах, складених мінералами, кристалографічні особливості яких зумовлюють відносно мінімальний опір зсувній деформації. До таких мінералів (їх називають стрес-мінералами), як відомо, належать слюди, амфіболи, дистен, кіаніт та інші, що складають метаморфічні породи амфіболітової фації.

Крім відзначених реологічних механізмів, у верхній катазоні в незначних обсягах проявляються механізми в'язкої несланцюватої течії.

Місце прояву кожного з перерахованих механізмів визначається конкретними умовами та літологічними факторами. Наприклад, кристалізаційна сланцювата течія характерна для ділянок тієї частини катазони, де деформації протікають синхронно з регіональним метаморфізмом, а мігматична течія панує на ділянках прояву ультраметаморфізму (мігматизації) та гранітизації.

Нижня ("гранулітова") катазона. Ця частина катазони охоплює ділянки розповсюдження метаморфічних порід гранулітової фації, у межах котрих дислокаційні перетворення відбувалися в Р-Т умовах гранулітової фації за допомогою грануляційних механізмів за другорядної ролі кристалізаційного розсланцювання та тектонічного розгнейсування. Незначна роль останніх, мабуть, зумовлена відсутністю або незначною присутністю зазначених стрес-мінералів і відповідним превалюванням антистрес-мінералів (піроксенів, польових шпатів тощо).

Керівним структурним елементом дислокаційної тектоніки цієї частини катазони є грануляційна смугастість і меншою мірою гнейсуватість, кристалізаційна та трансляційна сланцюватість.

Локальна катазона. Подібна катазона являє собою відносно невеличкі ділянки прояву катазональних дислокаційних форм на фоні дислокаційної тектоніки мезозони. Наприклад, їй відповідають пластично деформовані в кліважному середовищі (мезозона) за допомогою тектонічного розгнейсування інтрузивні тіла, котрі до сфери дислокаційних перетворень потрапили у більш гарячому стані, ніж вмісні породи.