Розшарованості земної кори у складчастих областях: ез – епізона, мз – мезозона, кз – катазона

3.1.2.1. Епізона

Епізона являє собою структурно-реологічну обстановку, що охоплює відносно холодну верхню частину (область) земної кори, у межах котрої дислокаційні перетворення відбуваються в умовах нульового метаморфізму, а в осадових чохлах, крім того, на фоні літифікації осадових порід. Температури розігріву порід у цій обстановці не перевищують кінематичного порогу метаморфічних реакцій, який за А.Міясіро (1976) становить 100–150, а за думкою інших дослідників, може досягати 300–350.

Ця обстановка надзвичайно контрастна у відношенні в'язкості порід, тому що до її сфери впливу потрапляють як дуже в'язкі породи типу вулканічних, інтрузивних, метаморфічних та мета- і катагенізованих осадових, так і малов'язкі консистентні осадки та слабодіагенізовані осадові породи.

У зв'язку із зазначеним епізону поділяють на первинну та вторинну.

Первинна епізона. Цій структурно-реологічній обстановці відповідають ділянки верхньої частини земної кори, котрі складені осадовими тілами в седиментогенетичному та діагенетичному стані, і в межах котрих дислокаційні структури утворюються безпосередньо по первинних формах залягання цих тіл. У сучасних умовах до епізони можна віднести: 1) басейни седиментогенезу і літифікації порід, де відбуваються певні гравітаційніта сейсмічні явища, 2) чохли платформ, охоплені слабкими складчастими та розривними дислокаціями, 3) ділянки пухких осадових порід на суходолі, які порушуються крихкорозломною неотектонікою або охоплені схиловими явищами.

Ця структурно-реологічна обстановка відзначається значною в'язкісною контрастністю осадових порід і по латералі, і по вертикалі. Подібна контрастність у першу чергу пов'язана зі зміною ступенів літифікації порід по вертикалі.

Механізми та форми прояву природних деформацій у первинній епізоні так само різноманітні, як і відмічені зміни літогенетичних станів осадових тіл, і також змінюються по вертикалі. У цьому відношенні первинна епізона поділяється на підзони: 1) верхню – ту, яка безпосередньо контактує з повітряною або з водною оболонками і складена консистентними осадками та пухкими, а також дуже слабодіагенезованими осадовими породами, 2) середню (проміжну), складену діагенезованими осадовими породами, і нарешті, 3) нижню, складену осадовими породами, що досягли стадії катагенезу та метагенезу. Остання частина епізони за всіма своїми реологічними властивостями відповідає розглянутій нижче вторинній епізоні.

У верхній підзоні в субаквальних умовах дислокаційні структури утворюються за допомогою гідропластичного механізму течії осадків та слабодіагенезованих осадових порід, а в субаеральних умовах – переважно за допомогою пухкої в'зкоподібної течії матеріалу за способом зсувів, обвалів, каменепадів тощо.

Середня підзона відзначається пластичним та крихко-пластичним вигином шарів гірських порід та механічним розсланцюванням або пошаровим крихким кліважуванням останніх.

Що ж стосується нижньої підзони, то вона за механізмами дислокаційних перетворень ідентична вторинній епізоні, яка розглядається нижче.

Вторинна епізона. До цієї структурно-реологічної обстановки відносяться верхні холодні (з умовами нульового метаморфізму) частини земної кори, у межах яких дислокаційні перетворення накладаються на дислокаційні структури, які раніше сформувалися в мезозоні чи катазоні, а також на магматичні тіла будь-яких (і в тому числі первинних) форм залягання. Ця обстановка порівняно однорідна у в'язкісному відношенні. Практично всі гірські породи, як свідчать статистичні дані з в'язкості кристалічних порід при низьких температурах, у ній мають в'язкість порядку 10¹⁷-10²³ Пас. Тому в цій структурно-реологічній обстановці домінують крихкі деформації й у тому числі: 1) відрив та сколювання, 2) катакластична течія і в незначних масштабах 3) крихко-пластичний вигин. В її нижній, перехідній до мезозони, частині (субмезозона) набирає чинності механізм крихкокліважної течії.