ekologichne otvet

більшості актів екологічного законодавства. Практичній реалізації принципу збалансованого поєднання економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування сприяє запровадження відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічного механізму природокористування та охорони навколиш­нього середовища, що постійно вдосконалюється і поглиблюється. Велика увага приділяється інституційному та організаційнометодичному забезпеченню збалансованого, сталого розвитку України.

Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів як основу для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для забезпечення соціальноекономічного розвитку населених пунктів.

Багатоаспектний характер і спрямованість на довгострокову пер­спективу в контексті забезпечення збалансованості економічних, соціальних і екологічних чинників сталого розвитку України характеризують Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634.

Водночас слід зазначити, що принцип сталого розвитку ще не повною мірою реалізується в правовому забезпеченні природокористу­вання в Україні. До цього часу не затверджено Стратегію сталого розвитку України, хоча необхідність такого документа продиктована як міжнародними зобов'язаннями України, так і планами законотворчих робіт кількох років поспіль. Неналежним на сьогодні є й організаційно-інституційне забезпечення відповідної сфери. Так, у вересні 2003 р. було ліквідовано Національну комісію сталого розвит­ку України при Кабінеті Міністрів України, яка проіснувала 6 років для забезпечення узгодженого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього природного середови­ща і раціонального використання природних ресурсів в Україні. А в лютому 2007 р. було ліквідовано Національну раду зі сталого розвитку - дорадчо-консультативний орган при Президентові України, що був створений в травні 2003 року.

Концепція сталого розвитку активно розробляється вченими на рівні Національної академії наук України. Можливо, що саме ця Концепція стане основою загальнодержавної Стратегії сталого розвитку України.

Принцип екосистемного підходу до природи як цілісного організму, не-спричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іишим має основоположне значения як для права природокористування, так і екологічного права в цілому. Поява цього принципу в праві пов'язана з усвідомленням взаємозв'язку природних процесів і явищ, їх впливу на загальний стан екосистем. Так, хімічне забруднення атмосфери внаслідок осідання забруднюючих речовин призводить до забруднення грунтів, надр, зміни стану водойм і всього різноманіття біологічних ресурсів як рослинного, так і тваринного походження. Причому внаслідок залежності природних процесів від метеорологічних умов перенесения забруднень може здійснюватися на великі відстані і негативно впливати на природні ресурси далеко за межами їх виникнення. Невипадково в цьому зв'язку, що навіть атмосфера над Антарктидою не позбавлена негативних забруднень, джерела виникнення яких — господарська діяльність в місцях, значно віддалених від цього материка.

Екологічне право України послідовно втілює принцип екосистем­ного підходу до природи в процесі природокористування. Базисні за­сади цього підходу було закладено Законом «Про охорону навколиш­нього природного середовища». Навколишнє природне середовище розглядається Законом як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів (ст. 5). Слід зазначити, що до цього в

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 71

законодавстві домінував поресурсний принцип диференційованого регулювання земельних, водних, лісових, гірничих, атмосфероохоронних та інших відносин. Останнє десятиріччя право природокори­стування позначене поєднанням традиційного диференційованого підходу до регулювання з інтегрованим, комплексним підходом до природокористування. Найбільш послідовне втілення це знаходить в розвитку інституту екологічної експертизи, в результаті якої комплексній оцінці і прогнозуванню піддається запланована госпо дарська та інша діяльність з точки зору її можливого впливу не на якийсь окремо взятий природний ресурс, а на навколишнє природне середовище в цілому. Вдосконаленню піддаються критерії якості навколишнього природного середовища, починається поступовий перехід від диференційованих критеріїв якості (ГДК забруднюючих речовин в елементах природного середовища/ГДР фізичних впливів на нього) до комплексних критеріїв, певних індексів якості середовища. На принципі екосистемного підходу до природи як цілісного організму базувалось і реформування органів управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, пов'язане із зосередженням управлінських, у тому числі контрольних, функцій у сфері природокористування в межах единого органу. На сьогодні це Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Непорушність в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природнихресурсів є принципом не ли­ше права природокористування, а й загальним принципом цивільно-правових відносин у правовій державі. До правової системи України він потрапив із західноєвропейського права. Його перші прояви ми знаходимо вже в Цивільному кодексі Франції 1804 р. (більш відомому як Кодекс Наполеона). Єдині обмеження, які Кодекс допускає до відносин власності, пов'язані з порушенням прав власника-сусіда. I хоча в першій редакції Кодексу не було прямої вказівки на застосування цього принципу в процесі природокористування, вважається, що саме цей Кодекс заклав підвалини подальшого розвитку принци­пу непорушення прав та інтересів інших власників і користувачів у процесі природокористування. Уже в другій половині XIX ст. прин­цип нестворення в процесі природокористування перепон до здійснення права власності природокористувачем-сусідом знаходить безпосереднє втілення в західноєвропейському законодавстві. Так, Сільський кодекс Бельгії, чинний і сьогодні, закріпив норму, що жодне дерево будь-якого виду не може бути посаджене без дотримання відстані від межі власності. Якщо спеціально не встановлено інше, то це дистанція в 2 метри. Порушення цього правила, що спричиняє пе­репони в здійсненні права власності і природокористування сусідом, тягне за собою санкцію у вигляді знищення відповідного дерева. Інша норма того ж Кодексу вимагає посадки будь-яких сільськогосподарських культур на відстані 6 метрів від межі власності. Питания неспричинення в процесі природокористування перепон у здійсненні прав та інтересів інших власників природних ресурсів і природокористувачів було об'єктом регулювання й ряду інших законодавчих актів західноєвропейських країн, зокрема з питань полювання.

У праві природокористування України відповідний принцип найбільш послідовно реалізується в земельному (статті 91, 96, 103-109 ЗК України), водному (п. 5 ст. 44 ВК України), лісовому (п. 8 ч.2 ст. 19, п. 6 ч. 2 ст. 20, п. 4 ч. 2 ст. 21, ст. 23 ЛК України) законодавстві і законодавстві про тваринний світ (ст. 20 Закону України «Про тваринний світ»). Згідно зі ст. 103 ЗК України, зокрема, власники та користувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Земельний кодекс забороняє власникам та землекористувачам земельних ділянок використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Землевласники та землекористувачі також зобов'язуються співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 72

прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Земельний кодекс надає власникам і користувачам земельних ділянок право вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше. У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право підрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні зе­мельної ділянки за цільовим призначенням (статті 104—105).

В інтересах як найповнішого задоволення прав власників та користувачів сусідніх (суміжних) ділянок вперше в земельному, а згодом і й лісовому законодавстві України було запроваджено інститут земель­них і лісових сервітутів, тобто встановлено сукупність правомочностей на обмежене платне або безоплатне користування чужою земель­ною ділянкою (в тому числі земельною лісовою ділянкою) (глава 16 5 К України, ст. 23 ЛК України).

Є й цілий ряд інших норм, які захищають права власників природних ділянок від порушення їх землевласниками чи землекористувачами-сусідами.

Безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів як принцип права природокористування закріплений п. «в» ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». За радянських часів усі види природокористування здійснювалися на засадах безплатності, що сприяло виробленню ставлення до природних ресурсів як до нескінченно поновлюваних, невичерпних, таких, що не мають реальної вартості. Усе це не сприя­ло дбайливому, раціональному ставленню до використання природ­них багатств. Підтвердивши безоплатність всіх форм загального природокористування, метою якого є задоволення життєво необхідних потреб людей, законодавство про охорону навколишньо­го природного середовища запровадило механізм платності практич­но всіх видів спеціального природокористування, що здійснюється в господарських цілях, як правило, для отримання прибутку. Законо­давство України встановлює:

—плату за землю у вигляді земельного податку та орендної плати (Закон України «Про плату за землю»);

—плату за воду — у вигляді плати за спеціальне водокористування, користування водами для потреб гідроенергетики і водного транс­порту (глава 7 ВК України, постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 p. № 836 «Про затвердження нормативів збору за спеціальне водокористування», з наступними змінами);

—збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу (мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тва­рин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі; викорис­тання об'єктів тваринного світу в наукових, культурноосвітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середо­вища з метою отримання прибутку) (ст. 18 Закону України «Про тваринний світ»);

—збір за спеціальне використання лісових ресурсів (ст. 77 ЛК України);

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 73

—плату за користування надрами у вигляді платежів за користу­вання надрами, відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій), акцизного збору (статті 28-29 Кодексу України про надра);

—збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів (статті 12—13 Закону «Про рослинний світ»).

Особливості встановлення всіх цих видів плати (зборів) і здійснення платежів будуть розглянуті в особливій частині підручника, при розгляді специфіки права користування кожним природним ресур­сом. Буде також проаналізовано зміст права земле-, водо-, лісо-, надрокористування, користування об'єктами тваринного та рослинного світу.

Виділені вище принципи права природокористування є основними. Звичайно, можна виділити й інші принципи права природокористування. Так, М. М. Бринчук наголошує на принципі пріоритету охорони життя та здоров'я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для його життя, праці та відпочинку; принципі дотримання вимог законодавства, невідворотності відповідальності за його порушення та деяких інших. Н. Р. Кобецька виділяє принципи похідного характеру права природокористування від права власності; комплексного природокористування; стабільності і стійкості права природокористування.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 74

40. Особливості орендних правовідносин права природокористування

Природні ресурси (об'єкти) можуть надаватися в тимчасове користування на правах оренди. Земельні ділянки передаються у тим­часове користування виключно на правах оренди. Це стосується і зе­мельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду.

Так, відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведения лісового господарства.

А земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведения науково-дослідних робіт тощо громадянам та юридичним особам. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства дозволяється здійснювати за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами (ст. 59 ЗК України). Орендні відносини щодо землі порівняно з відповідними відносинами щодо інших природних ресурсів більш детально регламентовані.

Особливості права оренди земельних ділянок регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (від 6 жовтня 1998 р., в редакції Закону від 2 жовтня 2003, із наступними змінами), іншими актами законодавства України.

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону «Про оренду землі» оренда земельної ділянки визначається як засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Отже, ознаками права оренди земельних ділянок є:

1)правовою підставою виникнення цього права є договір оренди землі, тобто угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користу­вання земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону «Про оренду землі»);

2)договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону);

3)договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації (ст. 18 Закону);

4)орендодавцями за договором оренди землі виступають власники земельної ділянки або уповноважені ними особи: громадянин або юридична особа — щодо земель приватної власності, сільська, селищна, міська рада — щодо земель комунальної власності, районні, обласна ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим — щодо земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, органи державної влади — щодо земель державної власності (ст. 4 Закону);

5)орендарями земельних ділянок можуть виступати: районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АРК та Кабінет Міністрів України; сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без і ромадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави (ст. 5 Закону);

6)орендована земельна ділянка або її частина може передаватись орендарем у суборенду, якщо це право не обмежене законом або дого­вором на підставі п. 1 «б» ст. 111 ЗК України. Такі обмеження на пере­дачу земельних ділянок у суборенду передбачені, зокрема, ст. 8 Зако­ну України «Про оренду

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 75

землі»: а) не дозволяється зміна цільового иризначення землі; б) умовою суборенди є закріплення відповідного положения в договорі оренди або письмова згода орендодавця (якщо протягом місяця останній не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її части­на може бути передана в суборенду); в) строк суборенди не повинен перевищувати строку дії договору оренди; г) умови договору суборен­ди не повинні виходити за межі договору оренди; д) на ділянці, що передається в суборенду, не повинні бути розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально;

7)передача земельної ділянки в оренду в певних випадках можлива із зміною її цільового призначення (ч. 3 ст. 124 ЗК України), крім земель сільськогосподарського призначення;

8)законодавство передбачає можливість переходу права на оренду земельної ділянки після смерті громадянина-орендаря (до спадкоємців, а в разі їх відмові чи відсутності таких — до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендаря­ми), а також у разі засудження фізичної особи-орендаря до позбавлення волі або обмеження його дієздатності (до одного із членів сім'ї за його бажанням, а в разі їх відсутності або відмови — до осіб, які використовували цю ділянку разом з орендарем за їх згодою) (ст. 7 Закону);

7)орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а у разі продажу на конкурсі (аукціоні) — якшо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками конкурсу (аукціону) (ст. 9 Закону);

8)оренда земель завжди передбачає плату за користування земель­ною ділянкою (орендну плату) (ст. 21 Закону «Про оренду землі»), така плата може справлятись у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах, або шляхом поєднання різних форм (ст. 22 Закону). Орендна плата за земельні ділянки дер­жавної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди. Орендна плата за земельні ділянки, шо перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (ст. 23 Закону).

Об'єктом тимчасового природокористування на умовах оренди може бути не тільки земля, а й інші природні ресурси: водні об'єкти, ділянки лісу, мисливські угіддя. Підставою виникнення орендних правовідносин шодо цих природних ресурсів також є договір оренди, тобто угода, згідно з якою одна сторона (орендодавець) тимчасово на заздалегідь обумовлений строк передає іншій стороні (орендарю) конкретний природний об'єкт (його частину), а орендар зобов'язується добросовісно користуватись об'єктом оренди відповідно до умов договору, вчасно вносити орендну плату, а також виконувати інші умови договору. Орендний договір шодо природних ресурсів мо­же бути як короткостроковим, так і довгостроковим. Конкретний строк оренди природних ресурсів передбачається договором. Договір оренди водних, лісових ресурсів, мисливських угідь, на відміну від до­говору оренди землі:

—може стосуватися лише природних ресурсів місцевого значения;

—за загальним правилом не дозволяється зміна цільового призначення природного об'єкта, в орендному договорі чітко визначається цільове призначення, за яким має здійснюватися використання при­родного об'єкта, що передається в оренду (наприклад, водні об'єкти можуть передаватися в оренду

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 76

для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, лікувальних, оздоровчих та деяких інших цілей);

—переуступка права ореди, крім землі, природних об'єктів чи їх (суборенда), як правило, забороняться..

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 77

41. Зміст права природокористування

Зміст природокористування – це сукупність повноважень користувачів природних ресурсів, їх прав та обов’язків, які визначені в природо ресурс зак-стві або ж підтвердж угодою.

Андрейцев: поділяє ці права \ обов’язки на:

•У гал ефект природн рес: пр. використ прир рес згідно з їх цільовим призначенням, використ природні корисні властивості, передавати у вторинне користування, отрим дод прир рес під заставу тощо\ вносити плату за спец викорсит

•У гал охор прир рес: одержувати компенсацію за погірш якості прир ресурсів, поліпшення, покращення прир рес тощо.\здійсн комплекс заходів щодо використ, дотримуватись правил екол безп

•У сф реалізації ін. майнових та немайнових прав: розміщувати будь-які споруди, реаліз отриману в процесі природокористування продукцію, оскаржувати рішення, дії, бездіяльність посадових осіб, пр. на звернення до суд орг. на усунення перешкод у реаліз природокорист тощо.\непоруш права осіб, підтримувати в налужному стані засоби використ прир рес, не чинити перешкод природокорист ін. осіб

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 78

42. Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування

Підстави виникнення, зміни та припинення – це юр значимі обставини, якими ЗУ пов’язує момент виникнення пр. природокорист:

•Юр факти – норми ЗУ чи законодавства

•Юр склади: видача дозволів на спец використ прир рес; надання прир ресурсів у користування.

Підстави виникнення права природокористування — юридично значимі обставини, з якими пов'язується виникнення повноважень користувачів природних ресурсів

> Юридичний склад - Видача дозволу на спеціальне природокористування

1)Подання клопотання (матеріалів)

2)Погодження: а) з місцевою Радою народних депутатів, органами державної виконавчої влади б) виконкомом (постійним користувачем) в) органами державного управління і контролю

3)Розгляд, підготовка, винесення рішення і видача офіційного документа (дозволу)

>Юридичний факт - Прийняття правової норми (заг гальне природокористування). Укладання угоди . на користування (тимчасово, постійно). Укладання угоди на оренду природних ресурсів.

>Надання природних ресурсів у користування

1)Подання клопотання

2)Погодження

3)Підготовка проекту виділення (надання)

4)Погодження, експертиза

5)Прийняття рішення

6)Визначення природного ресурсу в натурі

7)Видача уповноважуючого документа (укладання договору)

8)Реєстрація державних актів (договорів)

> Надання інших уповноважуючих документів (ордерів, квитків тощо)

1)Клопотання (заяви)

2)Обгрунтування матеріалів їх погодження, експертиза

3)Розгляд матеріалів і винесення рішення

4)Відведення природного ресурсу на місці (в натурі)

5)Надання управомочуючого документу і реєстрація Суб”єкти і об”єкти права природокористування

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 79

Припинення права природокористування

В природноресурсових галузях права (земельному, водному, гірничому, повітряно-охоронному і фауністичному) передбачені такі заходи впливу на правопорушників, які не охоплюються ні одним із традиційних видів відповідальності. Це обмеження, тимчасова заборона і позбавлення (припинення) права земле-, водокористування і ін. видів права природокористування.

Так, у разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі об’єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством (ст. 71 Водного кодексу України). Зі змісту статей 76, 102 Лісового кодексу України випливає, що право лісокористування підлягає призупиненню, якщо воно здійснюється з порушенням встановленого порядку. Користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено або припинено, якщо воно суперечить законодавству про надра (ст. 57 Кодексу України про надра).

Може бути припинено право землеволодіння і землекористування у випадках, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, нераціонально або використовується способами, що призводять до зниження родючості rрунтів, погіршення екологічної обстановки, забруднення земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами і ін., а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населенню (ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України). Таким чином, у випадках порушення водного і лісового законодавства, законодавства про надра і законодавства про охорону тваринного світу можуть бути припинені права водо- і лісокористування, користування надрами і тваринним світом.

Як обмеження і тимчасова заборона, так і припинення права земле-, водокористування і іншого природокористування виконується за рішенням органу, що здійснює контроль за відповідним природним об’єктом.

В юридичній літературі з приводу правової природи названих вище заходів відповідальності єдиної думки немає. Одні автори відносять їх до адміністративної відповідальності, обґрунтовуючи це тим, що відношення, пов’язане з розпорядженням і управлінням земельним, водним, лісовим і іншими фондами а отже, і обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права користування ними носить адміністративний характер.

Інші називають їх відповідно земельноправовою, водноправовою, лісоправовою відповідальністю, тобто визнають наявність специфічного виду відповідальності.

Треті висловлюють сумніви стосовно достатньої аргументованості міркувань як перших, так і других .

Уявляється найбільш вірною точка зору другої групи авторів, які об’єднують перераховані заходи впливу на порушників екологічного законодавства в самостійний вид відповідальності.

Аргументацію на користь цієї точки зору можна почати з того, що обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права природокористування не являються заходами адміністративно-правовими. Перелік видів адміністративних стягнень (відповідальності) в ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказує лише на позбавлення права керування транспортними засобами та права полювання (п. 5 ст. 24 КпАП). Але це єдине виключення.

Таким чином, обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права природокористування, за виключенням права полювання, до засобів адміністративного стягнення не відносяться. Тим більше, що

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 80