ekologichne otvet

спеціальностей, опанувавши які особа може претендувати на отримання сертифіката екологічного аудитора, віддаючи вирішення цього питання на розсуд Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, що не сприяє об'єктивному вирішенню справи. Є й ряд інших питань, що потребують свого вирішення, зокрема: що можна вважати «суміжною» щодо охорони навколишнього природного середовища сферою та інші.

Для того щоб юридична особа могла претендувати на внесення до Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, які мають право на здійснення екологічного аудиту, достатньо, по-перше, передбачити відповідний вид діяльності у своєму статуті, а по-друге, мати у штаті хоча б одного екологічного аудитора.

Містить законодавство України й певні заборони на проведення екологічного аудиту. Вони поширюються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, осіб, яким законом заборонено здійснювати підприємницьку діяльність. Забороняється здійснювати екологічний аудит господарських об'єктів екологічним аудиторам,якщо вони мають акції цих об'єктів або в іншій формі мають безпосереднє відношення до них.

Закон України «Про екологічний аудит» розрізняє внутрішній та зовнішній; обов'язковий та добровільний екологічний аудит.

Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу управління для власних потреб. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих суб'єктів. Такими суб'єктами можуть бути, зокрема, потенційні покупці об'єкта, що приватизується або виставляється на продаж — для визначення реальної вартості об'єкта з урахуванням його екологічних характеристик.

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів на замовлення як власника (органу управління) об'єкта, так і іншого заінтересованого суб'єкта. У другому випадку, тобто якщо екологічний аудит замовляється третьою стороною, Закон вимагає згоди керівника чи власника об'єкта на проведення на ньому екологічного аудиту.

Обов'язковий екологічний аудит відповідно до ст. 12 Закону України «Про екологічний аудит» здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554, у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом. Станом на 1 липня 2007 р. Мінприроди України підготовлені зміни до Закону «Про екологічний аудит», якими, зокрема, пропонується суттєво розширити сферу обов'язкового екологічного аудиту.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 121

58. Правове регулювання заходів фінансування природоохоронної діяльності

Про онпс Стаття 41. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають:

а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

Стаття 42. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.; \ Стаття 47. Фонди охорони навколишнього природного середовища

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок:

а) частини екологічного податку згідно із законом; б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством; в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл коштів екологічного податку, що надходять до республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) Радами за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

а) частини екологічного податку згідно із законом;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень;

в) пункт "в" частини четвертої статті 47 виключено

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 122

г) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

(частину четверту статті 47 доповнено пунктом "г" згідно із Законами України від 19.12.2006 р. N 489-V,

від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені пунктом 6 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втратили чинність, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)

(пункт "г" частини четвертої статті 47 у редакції Закону України від 03.06.2008 р. N 309-VI)

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

(частина п'ята статті 47 із змінами, внесеними

згідно із Законом України від 05.03.98 р. N 186/98-ВР)

Кошти місцевих республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

(частина шоста статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 06.03.96 р. N 81/96-ВР,

від 05.03.98 р. N 186/98-ВР,

від 14.12.99 р. N 1287-XIV, від 08.07.2010 р. N 2457-VI)

Положення про республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища затверджуються відповідними Радами, а Державного фонду охорони навколишнього природного середовища - Кабінетом Міністрів України.

(частина сьома статті 47 із змінами, внесеними

згідно із Законом України від 05.03.98 р. N 186/98-ВР)

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 123

59. Поняття і підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення

юридична відповідальність в галузі екології може розглядатися різнобічно

регулювання вищезазначених правовідносин та складають міжгалузевий правовий інститут екологічного права. Місце такого інституту в загальній частині екологічного права, хоча окремі правові норми включаються до Особливої частини екологічного права, особливо коли правовий режим використання, відтворення і охорони земель, лісів, вод (набувають галузевого характеру)

необхідним елементом, інколи виступає гарантією гарантій.

Існують деякі проблеми щодо юридичної відповідальності, пов’язанні з існуванням (чи відсутністю) правових норм, які мають всі необхідні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція)

Екологічне правопорушення – не встановлено визначення, хоча про нього вказується в ЗУ про ОНПС. ст 68 формальні ознаки – склад: факт вчинення протиправних дій чи бездіяльності в цій галузі,

заподіяння шкоди, причинний зв’язок між діями та шкодою + суб’єкт ( фізичні особи, обов’язковим суб’єктом в деяких випадках виступає юридична особа), суб. сторона (вина, однак ст. 69 ЗУ про ОНС – володільці джерела підвищеної небезпеки несуть відповідальність без вини (крім непереборної сили та коли докаже, що особа сама винна) – “абсолютна” відповідальність в основі екологічної відповідальності є екологічний ризик, об’єкт (суспільні відносини в галузі екології, об’єктивна сторона

Екологічні правопорушення поділяються на проступки (дисциплінарні, адміністративні, матеріальні (делікти) і злочини

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 124

60.Форми та види юридичної відповідальності в галузі екології

Втеорії юридичної відповідальності. розглядають форми відповідальності. Основною формою є позитивна юридична відповідальність – відповідальність держави перед суспільством за стан навколишнього. природного середовища, за стан забезпечення екологічної безпеки, такий вид позитивної відповідальності чітко встановлений в законах, зокрема ст. 16 Конституції, норми “чорнобильського” законодавства, реалізація принципу “забруднювач та користувач платять за повну ціну?” – міжнародний

принцип, сплачувати екологічні податки, формувати власні екологічні фонди, негайно ліквідувати екологічні аварії. + коли суб’єкти природокористування зобов’язанні привести природні ресурси в попередній стан.

Концепція “сталого розвитку” також базується на позитивній відповідальності.

лектор пропонує включити відповідні положення до Конституції

Другою формою є негативна (ретроспективна) відповідальність. Підстава – екологічне правопорушення. дії чи бездіяльності які.... поруш вимог еколог безпеки.... за такі дії настають негативні наслідки НС, життю і здоров’ю громадян Класифікація видів негативної відпов – диц, адм, крим, цив-правову. Проте щодо цив

правовї відповідальності в теорії еколог відпов зроблено вистовок що краще її називати майновою відповідальність (бо із назви цив-правова – в основі приватні, а не державні інтереси)

За об’єктами – земельно-правова, лісо-, водо -, відпов в галузі екологічної безпеки.

Дисциплінарна. є в ЗУ про ОНПС. Відповідно до трудового зак-ва є застосування догани та звільнення з посади, є і депреміювання. Застосовувати ці санкції може орган, який призначає на посаду чи підписує наказ про прийняття на роботу.

Адміністративна. ЗУ Про ОНПС, Про екологічну експертизу, Про відходи, ЗК,ВК,ЛК....

про виключну морську економічну зону ( містить норми прямої дії. склад і одразу відповідальність) і відповідні глави КУпАП Гл 7, окремі статті глав 5,6. Основні санкції – штрафи, вилучення об’єкта правопорушення, позбавлення права займатись певною діяльністю, конфіскація знарядь порушення. Щодо ю.о. – рішення про обмеження, зупинення чи припинення екологічно-небезпечної діяльності.

Частково можна казати про виправні роботи. Може бути адміністративний арешт. Притягувати до адміністративнох. відповідальності можуть органи Мінприроди ( Державна екологічна інспекція) та інші спеціально уповноважені органи. суди загальної юрисдикції за поданням відповідних контрольих органів

Кримінальна. ЗУ Про ОНПС, інших ЗУ, ККУ (Розділ 8, окремі склади злочинів є зл в сфері управління, в забезпеченні різної безпеки, в розділи про міжнародні злочини) Можуть розглядатися і суміжні норми – тероризм.

санкції – штрафи, позбавлення права займати відповідні посади або ж відп діяльністю, примусові роботи, виправні роботи, позбавлення волі.

Застосування до цих осіб заходів кримҐадм хар-ку не звільняє їх від вішкодування шкоди.

Цивільна-правова ( майнова) ст 69 ЗУ Про ОНПС розкриті особливості застосвання норм цивільно-правового зак-ва. Лежить принцип повної компенсації шкоди без врахувань

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 125

різних особливостей. Виключно за рішенням суду. Застосув підзаконних актів, які визнчають процедури обрахування розмірів відповідальності. В основі лежить заподіяння шкоди, проте законодавчного визначення немає. В літературі – будь-яке погіршення стану нпс, яке виникає внаслідок порушення екологічних вимог і пов’язанні з ним порушення охоронюваних законно матеріальних та нематеріальних благ, включаючи життя і здоровя людей, майно фізичних і юридичних осіб. В основі екологічної шкоди лежать збитки, втрати, неодержанні доходи. може бути віднесена і моральна шкода.

розгляд справ може бути в досудовому порядку, коли звертаються в порядку претензії та судовий. проблемою судового розгляду є те, що обов’язок доказування екологічної шкоди лежить на позивачі. хоча в європейських директивах – принцип апріорі від, там є перелік видів діяльності, то не треба ніякого доказування. На цьому ж стоїть ВГСУ.

позови до суді формують як самі потерпілі так і державні органи – прокуратура, органи мінприпроди.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 126

61. Способи компенсації шкоди за екологічним законодавством України

Способи компенсації екологічної шкоди – натуральний і грошовий.

натуральний – можливість відновлення, відтворення попереднього стану до стану коли від був порушений. за власні кошти. шляхом проведення рекультивації земель, насадження лісів, знезараження водойм....

грошовий: таксовий, витратний спосіб, нормативний спосіб, розрахунковий

таксовий – особливо в лісовому, про рослинний і тваринний світ, про червону книгу. Чимало підзаконних актів – пост КМУ, спільних актів (держкомлізгоспу +є мінприроди) умовна одиниця оцінки шкоди з урахування затрат, а також необхідна частина, яка стосується покарання винного.

витратний – за допомогою спеціальних розрахунків при відшкодуванні шкоди, переважно завданої лісу ( підпалення, забруднення) Врегульований в одному із додатків до пост КМУ, в якому визначено відп .. лісовому госп включає вартість робіт по ліквідації + вартість затрат на відновлення лісу + відшкодувати

вартості можливих споруд.. можуть бути враховані матеріали кадастрової оцінки природних ресурсів

нормативний – у випадках порушення порядку справляння платежів, зборів, податків.

розрахунковий – за допомогою спеціальних методик обчислення збитків, заподіяних рибному госп, водним ресурсам, атмосферному повітрю, землям або ж шкода яка виникла внаслідок надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Затв методики мінприроди, держводгоспом, КМУ

за фактом створ спец комісія, складається протокол про правопорушення – час, місце вчинення, особи що вчинили характер такого порушення і оцінка стану навколишнього природного середовища.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 127

62. Особливості правовідносин в галузі забезпечення екологічної безпеки

Впродовж останнього десятиліття правниками-екологами важливим напрямом екологічного права та його складовою визнано право екологічної безпеки як комплексну галузь екологічного права, яка тісно пов'язана із природоресурсним та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини. Загальновизнаною є, зокрема, наукова позиція B.I. Андрейцева про те, що право екологічної безпе­ки — це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулю­вання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму вико­ристання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях.

Поняття «екологічна безпека» є різновидом більш широкого поняття -«безпека», яке походить від англійського слова «security», а також складовою і передумовою національної та міжнаціональної безпеки. Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам». У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою розуміється «такий стан навколишнього природного сере­довища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). Не важко помітити, що визначення екологічної безпеки у ряді моментів принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Друге спрямоване на попередження екологічних негативів, водночас як перше передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру.

Не сприйняв законодавчу формулу визначення екологічної безпе­ки Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення». Стандарт визначає безпеку населения, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди. У довідковому додатку до стандарту екологічна безпека виводиться через призму відсутності дій, станів та процесів, які пря­мо чи опосередковано призводять до суттєвих збитків для навколиш­нього природного середовища, населения та матеріальних об'єктів.

У наведеному визначенні інакше сформульовано ознаки екологічної безпеки, їх насамперед пов'язано з відсутністю неприпустимого ризику. Стандарт, по суті, виходить з концепції екологічної безпе­ки, стрижнем якої є теорія екологічного ризику.

Поняття ризику широко використовується в різноманітних галузях права, але визначається в них порізному. В екологічне право, екологічне законодавство і екологічну практику поняття ризику прийшло з математичних наук, статистики, таких галузей науки, як теорія імовірності, теорія ігор, теорія прийняття рішень та ін. Суттєву роль у сприйнятті, засвоєнні і використанні цього поняття відіграли рекомендації міжнародних органів і організацій, наприклад Міжнародної комісії з радіологічного захисту. В енциклопедичному аспекті загальна категорія ризику розглядається як вірогідність настання небажаних подій та наслідків. У цьому контексті поняття ризику безумовно пов'язується із настанням

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 128

негативних наслідків та непередбачуваних подій, що має суб'єктивне значения для необмеженого кола осіб.

Легітимне визначення дефініції ризику подає Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 p., згідно з яким ризик — це ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.

Водному з державних стандартів екологічний ризик визначений як імовірність настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють необоротну деградацію екосистеми. На жаль, у цьому визначенні немає навіть згадки про людину, її життя та здоров'я.

Вюридичній літературі екологічний ризик визначається як встановлені нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, попередження і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здо­ров'я населения та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.

Отже, екологічний ризик виступає як різновид більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної небезпеки або екологічно небезпечної діяльності. Він відбиває об'єктивну сутність такої діяльності, а саме — імовірність настання небезпеки. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Тут йдеться про діяльність, коли ризик досягає такого ступеня, з яким можуть бути пов'язані певні правові наслідки, що належать: а) до суб'єктивної сторони фактичного складу, а саме до обов'язку передбачати, намічати особливі заходи запобігання, і б) до об'єктивної сторони, коли приписані або дозволені особливі дії, поєднані з особливим ризиком, або коли така діяльність дозволена як така, що є корисною для суспільства, і немає альтернативи на даному етапі. Прикладом такої діяльності є, зокрема, діяльність, пов'язана з використанням ядерної енергії.

Сьогодні в Україні нормативно-правовим порядком визначено основні види ризикованої діяльності та відповідних об'єктів, що ста­новлять підвищену екологічну небезпеку, зокрема розвиток атомної промисловості та енергетики, функціонування виробництв хімічної, нафтохімічної і переробної промисловості, біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво, знешкодження, утилізація та різні види поводження з промисловими і побутовими відходами тощо. Передбчена можливість відносити до екологічно ризикованих видів діяльності й інші виробництва та процеси, об'єкти яких можуть справляти негативний вплив на стан довкілля. Екологічно небезпечні види діяльності залежно від їх характеру, особливостей фізичного, хімічного, біологічного складу використовуваних речовин характеризуються різним ступенем екологічного ризику.

Отже, під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя людини та навколишнього світу. Водночас зазначимо, що певні природні явища також здатні створювати небезпеку для людини, суспільства і довкілля, зокрема повені, урагани, вулкани тощо.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 129

Зважаючи на те, що економічно небезпечні види діяльності, об'єкти, різні речовини та їх суміші характеризуються підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню, зокрема на нормативно-правовому рівні. Йдеться про застосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно небезпечнудіяльність, які полягають в застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал, у тому числі завдяки: а) державній і громадській екологічній експертизі; б) процедурі прийняття і узгодження екологічно значимих рішень, зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні; в) ліцензуванню діяльності, пов'язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров'я людей; г) поданню декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки; д) страхуванню ризиків; е) сертифікацїї; є) застосуванню юридичної відповідальності тощо.

У цьому зв'язку правовідносини щодо забезпечення екологічної безпе­ки визнаються абсолютными, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому, з другого боку, кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки. Тобто для останніх право на екологічний ризик (здійснення екологічно небезпечної діяльності) трансформовано в обов'язок виконати ряд зобов'язань, які спрямовуються на попередження настання екологічної небезпеки (прояву екологічного ризику) або ліквідації її наслідків з відверненням чи зменшенням рівня екологічного ризику.

Наприклад, Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпе­ки» (2001) передбачено, що заінтересовані суб'єкти господарської діяльності, у тому числі ті, які мають намір розпочати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки, надсилають до відповідної обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної або міської рад заяву про отримання дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки, до якої додають: а) декларацію безпеки; б) договір обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може заподіюватись аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки; в) план локалізації та ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки; г) висновки передбачених законом державних та громадських експертиз; д) копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об'єкта підвищеної небезпеки на відповідній території; е) копію дозволу на будівництво (реконструкцію) об'єкта підвищеної небезпеки.

Відповідні державні адміністрації чи виконавчі органи селищної або міської ради у місячний строк з дати отримання заяви розглядають її та надані матеріали, погоджують в установленому порядку з відповідними інстанціями спеціально уповноважених територіальних органів виконавчої влади і, у разі згоди, надсилають заявникові письмовий дозвіл на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки або обґрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які повинен здійснити заявник для отримання цього дозволу.

Копія дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої вла­ди, які здійснюють відповідно контроль у сфері забезпечення еко­лопчної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захисту населения і територій від надзвичайних ситуацій техногенно­го і природного характеру; пожежної безпеки; санітарноепідемічної безпеки та містобудування; охорони праці.

Заявникові надано право повторно звернутися за отриманням в установленому порядку дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки чи оскаржити дії відповідної обласної, Київської або Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної, міської рад у суді загальної компетенції, господарському суді.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 130