mediapravo_ispit

створення умов для забезпечення незалежності та плюралізму засобів масової інформації, а також їх залучення до обговорення проблем розвитку інформаційного суспільства.

3. Iнтеграція України у глобальний інформаційний простір

Для забезпечення реалізації Основних засад визначальне значення має політика міжнародної співпраці України та її участь у розвитку глобального інформаційного суспільства. Ця співпраця має здійснюватися з метою узгодження стратегій розвитку інформаційного суспільства, сприяння в реалізації універсального підходу до спільних дій, зменшення цифрової та інформаційної нерівності.

Для вирішення зазначених завдань необхідно:

розширити співпрацю з провідними міжнародними організаціями з розвитку інформаційного суспільства в рамках міжнародних договорів України щодо науково-технічного співробітництва та міжнародної технічної допомоги;

забезпечити інтеграцію освіти, науки і культури України в глобальний культурний, освітній, науково-технічний інформаційний простір;

реалізувати в рамках міжнародних договорів України спільні проекти, які забезпечують інтеграцію України в глобальний інформаційний простір;

сприяти розвитку партнерських відносин між державним і приватним секторами економіки в контексті розбудови інформаційного суспільства відповідно до Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй ( 995_621 ).

4. Механізми реалізації Основних засад

Основні засади передбачається реалізувати через такі основні механізми:

планування соціально-економічного розвитку України з урахуванням потреб розвитку інформаційного суспільства із зазначенням очікуваних результатів такого розвитку; розробка та прийняття відповідних державних програм для забезпечення завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні;

забезпечення громадської дискусії щодо засад формування інформаційного суспільства в Україні з метою доведення до населення прагнень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки, об'єднань громадян щодо розвитку інформаційного суспільства як визначального чинника економічного і суспільного розвитку;

активна міжнародна співпраця з питань інформаційного суспільства;

гармонійне поєднання можливостей органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки;

фінансування загальнодержавних програм, державних цільових програм з впровадження IКТ, соціально важливих проектів, таких як

забезпечення доступу до IКТ у сільській місцевості, а також у важкодоступних районах;

координація розробки та реалізації загальнодержавних програм, державних цільових програм та бізнес-проектів з метою зменшення інвестиційних ризиків, зниження операційних витрат;

сприяння діяльності спеціалізованих бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур з IКТ.

V. ОЧIКУВАНI РЕЗУЛЬТАТИ

моделі науково-технічного та інноваційного розвитку, збільшити частку наукоємної продукції, сприяти якості та доступності послуг освіти, науки, культури, охорони здоров'я за рахунок впровадження IКТ; розширити можливості людини отримувати доступ до національних та світових інформаційних електронних ресурсів; створити нові

65. ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» (2003).

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1.У Кодексі України про адміністративні правопорушення:

1)доповнити статтею 212-3 такого змісту:

"Стаття 212-3. Порушення права на інформацію

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію" або "Про звернення громадян", - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Посадові особи, на яких поширюється дія Закону України "Про боротьбу з корупцією", притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією";

2)статтю 221, частину першу статті 294 після цифр "212-2" доповнити цифрами "212-3";

3)частину першу статті 255 доповнити пунктом 11 такого змісту:

"11) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (стаття 212-3)".

2. У Законі України "Про інформацію" ):

1) доповнити статтю 30 абзацом такого змісту:

"Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист";

2) доповнити статтею 45-1 такого змісту:

"Стаття 45-1. Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб

Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора,

чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.

Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

Повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України";

3) у частині другій статті 47:

абзац шостий викласти у такій редакції:

"примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура";

після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:

"безпідставна відмова від поширення певної інформації".

У зв'язку з цим абзаци восьмий - дванадцятий вважати відповідно абзацами дев'ятим - тринадцятим;

4) доповнити статтею 47-1 такого змісту:

"Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ;

5) статтю 49 викласти у такій редакції:

"Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді".

3. У статті 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів":

1) частину четверту викласти у такій редакції:

"У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування

неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору

вцілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди";

2)доповнити частинами п'ятою та шостою такого змісту:

"Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку".

66.Конституційні засади діяльності ЗМІ України.

67.Конституція України щодо основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

68.Діяльність міжнародних організацій щодо захисту прав та свобод журналістів (на вибір).

Міжнародний інститут преси (МІП) (the International Press Institutе) - добровільна організація заснована в 1950 р. в місті Нью-Йорку в США редакторами з 15-и різних держав, щоб модернізувати методи журналістики і захищати свободу слова.

Будучи спочатку скромним творчою спілкою, з середини 20 ст. Міжнародний інститут преси значно виріс до початку 3-ого тисячоліття і використовуючи глобальні засоби комунікації, в даний час являє собою потужну мережу діалогу між працівниками ЗМІ більш ніж зі ста країн світу.

Основна ідея, яку сповідують члени Міжнародного інституту преси полягає в тому, що свобода слова - це право, яке захищає всі інші права людини, тому ця свобода повинна бути захищена.

Серед членів цього інституту видавці, редактори і власники найбільших світових медіа корпорацій, а також чимало іменитих працівників ЗМІ. У ряді країн світу є національні представництва Міжнародного інституту преси.

Міжнародний інститут преси є одним з чотирьох асоційованих членів International IDEA - Міжнародного інституту демократії та сприяння виборів.

Міжнародний інститут преси має консультативний статус в ООН, ЮНЕСКО і Раді Європи.

Репортери без кордонів (РБК, англ. Reporters Without Borders) — міжнародна недержавна організація захисту прав людини, яка оберігає свободу слова у всьому світі. Організація проводить боротьбу з цензурою та виступає за звільнення журналістів, котрі знаходяться в ув'язненні, пов'язаному з їх професійною діяльністю. При цьому організація опирається на параграф 19 Загальної декларації прав людини. Організація заснована в 1985 році в Парижі. З 2008 року генеральним секретарем організації є Жан-Франсуа Жуйяр.

Всесвітня Асоціація Газет (WAN) це некомерційна (не ставить собі за мету отримання прибутку), недержавна організація, що складається з 76 національних асоціацій газетних, 12 новинних агентств, 10 регіональних прес-організацій та окремих керівників газет у 100 країнах світу.

Заснована в 1948 році, асоціація представляє більше 18, 000 видань на п'яти континентах.

Газети представляють бізнес в 190 млрд. доларів США по всьому світу з 1.6 млрд. читачів на день. Газети є другим за величиною у світі рекламним носієм (29.8%), що перевищує сукупний бюджет радіо, зовнішньої реклами, кіно, журналів та інтернет. У поєднанні з журналами, принт є найбільшим у світі рекламним носієм з часткою 42 відсотки.

Головні цілі WAN:

•Захищати і просувати свободу преси та економічну незалежність газет як необхідна умова для цієї свободи.

•Підтримка та розвиток газет, що видаються по всьому світу, зміцнюючи зв'язки і контакти між керівниками газет з різних регіонів і культур

•Просування співпраці між її членами-організаціями, будь то національні, регіональні або по всьому світу. Для досягнення цих цілей Всесвітня Асоціація Газет:

•Представляє газетну індустрію на всіх міжнародних обговореннях, що стосуються питань медіа, з метою захистити як свободу преси, так і професійні та бізнесові інтереси преси.

•Просуває всесвітній обмін інформацією та ідеями про виробництво кращих і прибутковіших газет;

•виступає проти обмеження всіх видів на вільний потік інформації, на розповсюдження газет і на рекламу;

•рішуче проводить кампанії проти порушення свободи преси і проти перешкод;

•допомагає газет у країнах, що розвиваються, шляхом навчання та інших проектів співробітництва;

•спрямовує юридичну, матеріальну та гуманітарну допомогу постраждалим видавцям і журналістам; WAN є членом Междунароной Свободи Обміном Інформацією, всесвітня мережа недержавних організацій, яка відстежує порушення вільного вираження по всьому світу і захищає журналістів, письменників, користувачів інтернету та інших, хто переслідується законом за користування своїм правом свободи вираження.

69. Діяльність Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України розпочав діяльність 18 жовтня 1996 року. Своє перше Рішення прийняв 13 травня 1997 року. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та Законом України “Про Конституційний Суд України”.

Діяльність Конституційного Суду України грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень.

Друкованим органом Конституційного Суду України є “Вісник Конституційного Суду України”.

ЗУ «Про Конституційний Суд України» (1996)

ГЛАВА 2. ПОВНОВАЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Стаття 13. Повноваження Конституційного Суду України

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1)конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2)відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3)додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4)офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5)відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

6)порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Стаття 14. Межі повноважень Конституційного Суду України

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Стаття 15. Підстави для визнання правових актів неконституційними

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:

невідповідність Конституції України;

порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

70.Цивільна відповідальність журналістів України.

71.Європейський Суд, деякі національні законодавства щодо прав та свобод журналістів.

Європейський суд з прав людини (European Court of Human Rights, Cour européenne des droits de l’homme) —

одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959 року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, ратифікованої 1953 року. З

початку утворення діяв у тісній співпраці з Європейською комісією з прав людини.

72. Питання захисту конфіденційної інформації у вітчизняному законодавстві.

Перелік основних нормативно-правових актів України у галузі технічного захисту інформації (ТЗІ) та криптографічного захисту конфіденційної інформації (КЗІ):

1.Закон України "Про інформацію"

2.Закон України «Про державну таємницю» 3.Закон України «Про доступ до публічної інформації» 4.Закон України «Про захист персональних даних»

5.Положення про Комісію з питань захисту конфіденційної статистичної інформації

6.Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.98 № 1893. 7.Положення про порядок розроблення, виготовлення та експлуатації засобів криптографічного захисту конфіденційної інформації, затверджене наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ України від ЗО. 11.99 №53 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.12.99 за № 868/4161.

8.Інструкція про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави, затверджена наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ України від 22.10.99 № 45 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України

29.11.99за № 817/4110.

73.Положення Кримінального кодексу України щодо жур. діяльності.

Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, -

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

1.У відповідності до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

2.Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, які забезпечують законну професійну діяльність журналістів.

3.Потерпілими від даного злочину є журналісти, тобто особи, які перебувають у трудових або інших договірних відносинах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагування і поширення матеріалів для певногозасобу масової інформації. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ВВР. - 1992. - № 48. - Ст. 650) під засобами масової інформації слід розуміти періодичні друкарські видання: преса — газети, журнали, бюлетені тощо; разові видання з визначеним тиражем, а також аудіовізуальні засоби: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис тощо.

4.Об'єктивна сторонаданого злочину виявляється в діях, які спрямовані на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів і може мати дві форми: а) перешкоджання законній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 КК), б) переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків та за критику (ч. 2 ст. 171 КК).

5.Даний перелік можливих форм перешкоджання не є вичерпним. Усі зазначені й інші дії, що перешкоджають законній професійній діяльності журналістів, містять об'єктивну сторону даного злочину лише у випадках, якщо перешкоджання здійснювалось шляхом примушування журналіста до поширення або відмови від поширення інформації.

Під перешкоджанням слід розуміти будь-які способи впливу на журналіста, наприклад, шантаж, залякування або ін., тобто створення різних перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобами масової інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти будь-які засоби її оголошення, опублікування і демонстрації в засобах масової інформації. Примушування може бути поєднане із застосуванням психічного (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких.

6.Якщо перешкоджання здійснювалося шляхом погрози вбивством, застосування фізичного насильства, знищення або пошкодження майна, або підкупу службової особи, то вчинене за наявності до того підстав слід додатково кваліфікувати за статтями 121, 122, 125-127, 129, 194-196, 369 КК. Умисне вбивство журналіста з метою перешкодити його професійній діяльності, а так само з мотивів помсти за таку діяльність, слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Кваліфікація за ст. 171 КК в даному випадку не потрібна.

7.У частині 2 ст. 171 КК передбачена відповідальність за переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Переслідування за критику може полягати в обмеженні прав і свобод журналіста, фізичному та психічному впливі на нього або його близьких, незаконному звільненні з роботи, накладенні дисциплінарного стягнення, створенні різноманітних перешкод при здійсненні журналістської діяльності тощо. Необхідною умовою кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 171 КК є причинний зв'язок між переслідуванням журналіста або його критикою і виконанням ним своїх професійних обов'язків.

Поняття «групи осіб за попередньою змовою» див. у коментарі до ст. 28 КК. Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

8.Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності журналістів.

9.Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста шляхом примушування його до розповсюдження або до відмови від розповсюдження інформації і бажає вчинити такі дії.

Мотиви діяльності винної особи і мета її діяльності не впливаютьна кваліфікацію вчиненого і можуть бути різними

10.Суб'єктом даного злочину за ч. 1 ст. 171 КК є будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 2 — службова особа.

74. Діяльність Міжнародної Федерації журналістів.

Міжнародна Федерація Журналістів (International Federation of Journalists) є

найбільшою у світі організацією професійних працівників ЗМІ. Сьогодні Федерації становить близько 600,000 членів у більш ніж 100 країнах світу.

Штаб-квартира МФЖ розташована у Брюсселі.

Заснована в 1926, нині вона представляє близько 500 тисяч журналістів із понад 100 країн світу. МФЖ захищає соціальні та професійні права журналістів, що працюють у друкованій та електронній пресі.

України приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду України.

На звичайних Конституційний Суд України:

Затверджує, вносить зміни та доповнює Регламент Конституційного Суду України;Вирішує питання пов'язані з Апаратом Конституційного Суду України;Утворює постійні комісії та затверджує їх персональний склад.

Засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому є присутніми не менше одинадцяти суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.

Функції та повноваження Конституційного Суду України

Функції Конституційного Суду України — це основні напрями та види діяльності цього суду, що здійснюються відповідно до Конституції та законів України.

Пріоритетним напрямом діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю, офіційного тлумачення (Конституцію та закони України),

арбітражну та функцію конституційного правосуддя.

Відповідно до Конституцій України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах:

Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових

актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією.

Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

До компетенції Конституційного Суду не входять питання щодо законності актів органів

державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого

самоврядування та інші питання, що віднесені до повноважень судів загальної

юрисдикції.

Вирішення питань про відповідність Конституції України відбувається, коли до Конституційного Суду надійде подання від Президента України, Верховного Суду

України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або Верховної Ради

Автономної Республіки Крим. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд також за зверненням Президента чи Уряду дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або таких договорів, що вносяться до парламенту для ратифікації.

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним

Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Правові акти, визнані Конституційним Судом неконституційними повністю, або у певній частині втрачають свою чинність з моменту ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення.

Рішення та висновки Конституційного Суду оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у «Віснику Конституційного Суду України», а також в інших офіційних виданнях («Офіційний Вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Голос України», «Урядовий кур'єр»).

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичними чи юридичними особами

актами і діями, що були визнані неконституційними, відшкодовуються державою у встановленому законодавством України порядку.

76. Зміст та гарантії права на інформацію.

Змістом права на інформацію є можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Основу правового регулювання права на інформацію в Україні складає Конституція України. Конституційні гарантії права на інформацію закріплені у ст. 32, 34, 40 та 50.

Це право, як і більшість прав людини, не є абсолютним, тобто у деяких випадках його реалізація може бути обмежена. Перелік цих випадків наводиться у ст. 34 Конституції України.

Міністерство юстиції України. Роз'яснення 03.05.2012.

Право на доступ до інформації як елемент правового статусу особи

Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме, право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, Законами України "Про

звернення громадян", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації" та іншими

нормативно-правовими актами.

Закон України "Про інформацію" (далі - Закон) встановлює, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Під інформацією Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Закон закріплює основні принципи інформаційних відносин, а саме: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Відповідно до Закону право на інформацію охороняється законом та держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Також ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.