mediapravo_ispit

переглянути порядок регулювання цін (тарифів), які застосовуються в інформаційній сфері, з метою забезпечення доступних для всіх соціальних верств населення тарифів на споживання інформаційної продукції, зокрема, шляхом передплати періодичних друкованих видань. Розглянути питання про доцільність подальшого збереження

за міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади повноважень щодо регулювання цін і тарифів для інформаційної сфери.

Генеральній прокуратурі України, Антимонопольному комітету України провести в першому півріччі 1999 року перевірку рішень Державного комітету зв'язку України, інших центральних органів виконавчої влади та організацій усіх форм власності щодо встановлення тарифів на інформаційні послуги, відповідності їх законодавству України, соціальним можливостям більшості населення. Вжити заходів для приведення вказаних тарифів у відповідність із законодавством України та унеможливлення їх невиправданого, монополістичного підвищення у майбутньому.

11. Провести у травні 1999 року парламентські слухання "Інформаційна політика України: стан і перспективи", в ході яких за обов'язковою участю членів Кабінету Міністрів України та на підставі його інформації і з урахуванням громадської думки розглянути, зокрема, стан виконання цієї Постанови.

12.Запропонувати Раді національної безпеки і оборони України проаналізувати виконання міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади Указу Президента України від 22 квітня 1998 року N 346/98 "Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері" та у зв'язку з підготовкою до парламентських слухань "Інформаційна політика України: стан і перспективи" надати Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації до 1 травня 1999 року аналітичну довідку про забезпечення інформаційної безпеки держави та додержання вимог законодавства щодо користування електронними інформаційними мережами, передбачених цим Указом.

13.Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

м. Київ, 16 лютого 1999 року

56. гарантовані законодавством україни шляхи отримання інформації журналістами

Журналісти, порівняно з іншими суб’єктами інформаційних відносин, мають досить широкі повноваження щодо доступу до інформації. Такі повноваження передбачаються як на рівні міжнародно-правових документів, так і нормами вітчизняного законодавства.

Причому зазначені положення можна умовно поділити на дві групи:

1)норми, що регулюють доступ журналістів до так званої публічної інформації, або ж інформації про органи державної влади;

2)норми, що регламентують отримання журналістами приватної інформації про (від) фізичних або юридичних осіб.

У першому випадку, як правило, діють закони, що чітко регламентують: яку інформацію, у якому обсязі, у які строки і на якій основі (платно чи безоплатно) можна отримати; у другому – діє конституційний принцип недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а також принцип договору при взаєминах із приватними особами.

Однак на практиці нерідко виникають проблеми щодо доступу журналістів як до публічної, так і до приватної інформації. Так, наприклад, усі ми час від часу стаємо свідками обмеження доступу журналістів до інформації, які виявляються у встановленому порядку акредитації журналістів при органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Така акредитація здійснюється в цих органах шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання засобу масової інформації до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або за заявою журналіста з пред’явленням ними відповідних документів, що підтверджують їх професійний фах, або рекомендації професійного об’єднання журналістів.

Орган, при якому акредитовано журналіста, заздалегідь інформує їх про важливі заходи, плани, організаційно сприяє виконанню ними професійних обов’язків. Однак законодавством не встановлено відповідальності за неінформування акредитованих журналістів або вибіркове інформування про відповідні заходи.

Існує й інша проблема доступу журналістів до інформації. Порядок допуску журналістів до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів визначається законодавством України з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу. Про цей

порядок заздалегідь повідомляється акредитованим журналістам; їм видається посвідчення (перепустка) на право входу в приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку акредитованим журналістом засобу масової інформації його акредитація може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому він акредитований. Таким чином, візит журналіста з метою отримати інформацію, здійснений із відхиленням від установлених правил, може стати підставою для обмеження доступу до інформації.

Зрозуміло, що журналіст, технічний працівник, редакція засобу масової інформації, який вони представляють, можуть оскаржити це рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Однак час, витрачений на судовий процес, обернено пропорційний актуальності інформації, яку хоче отримати журналіст від органу державної влади.

Інший, на сьогодні законодавчо передбачений, випадок ненадання журналісту інформації – це встановлений для таких відомостей режим обмеженого доступу, тобто належність інформації

до конфіденційної або таємної.

Вітчизняне законодавство

За законодавством України, журналіст, здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, використовує права та виконує обов’язки, передбачені Законом України «Про інформацію» та Законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства».

За вітчизняним законодавством, журналіст зокрема має право:

–на вільне одержання відкритої за режимом доступу інформації;

–відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

–відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

–на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

–переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

–на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

–звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів.

Засоби масової інформації України, відповідно до законодавства України, мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків,

передбачених Законом України «Про державну таємницю». Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

Однак варто знати, що розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається.

Захист права журналіста на доступ до інформації

При захисті або відновленні порушеного права журналіста на доступ до інформації суттєве значення мають принаймні два аспекти:

1)характер і вид інформації, доступ до якої обмежено (публічна чи приватна інформація, відкрита чи інформація з обмеженим доступом);

2)спосіб, у який журналіст отримав інформацію.

У будь-якому випадку законодавство України встановлює певні гарантії для захисту прав журналіста. Так, Закон України «Про інформацію» містить відсилочну норму: умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України. Зазначена норма відсилає нас до статті 171 Кримінального кодексу України «Перешкоджання законній професійній

діяльності журналістів», яке карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Зрозуміло, про можливості відповідальності винних осіб за цією статтею можна говорити при наявності суспільної небезпеки діяння.

При наявності ознак складів адміністративних правопорушень, передбачених, наприклад, статтею 212-3Кодексу України про адміністративні правопорушення, наступає

адміністративна відповідальність за порушення права на інформацію, а саме за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень».

Закон України «Про боротьбу з корупцією» передбачає, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права «відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію».

Оскаржувати до суду можна не лише порушення встановленого порядку надання інформації за зверненнями та інформаційними запитами журналістів, а й порушення, пов’язані з реалізацією громадянами пасивного права на доступ до інформації, якому відповідає обов’язок відповідних суб’єктів поширювати (оприлюднювати) певні відомості. Захист власних прав варто здійснювати у межах передбаченої законодавством України можливості оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Крім того, статтею 47-1 Закону України «Про інформацію» передбачено звільнення особи від відповідальності (у тому числі від кримінальної) «за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою». На сьогодні чинним законодавством не встановлено порядок визначення суспільної значимості інформації. У кожному конкретному випадку лише суд правомочний визначати, чиє право вище.

Певною підставою для захисту права журналіста на доступ до інформації є стаття 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», якою звільнено редакції ЗМІ та журналістів від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права й законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації й правами журналіста, якщо в них зокрема

розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

57. Вдосконалення державного управління інформаційною сферою в Україні

У К А З

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою

( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента

N 601/99 від 03.06.99

N 400/2000 від 09.03.2000 )

З метою підвищення ефективності державної інформаційної політики, підтримки національних теле- і радіовиробників, друкованих засобів масової інформації, видавничої справи та поліграфії за умов їх обмеженого бюджетного фінансування, вдосконалення та скорочення управлінських структур, подальшого формування інформаційної інфраструктури держави постановляю:

( Стаття 1 втратила чинність на підставі Указу Президента N 601/99 від 03.06.99 ) 1. Утворити Державне агентство інформатизації України (ДАІНУ) на базі Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України, що ліквідується, і підпорядкувати його Міністерству інформації України.

Встановити, що ДАІНУ є правонаступником Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України.

( Стаття 2 втратила чинність у частині створення Державної акціонерної компанії "Українське телебачення і радіомовлення" на підставі Указу Президента N 400/2000 від 09.03.2000 ) 2. Підтримати пропозицію Кабінету Міністрів України про створення Державної акціонерної компанії "Українське телебачення і радіомовлення" (далі - ДАК "Укртелерадіо") і Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" (далі - ДАК "Укрвидавполіграфія") з передачею до їх статутних фондів 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення державних підприємств інформаційної сфери, що не підлягають приватизації.

( Стаття 3 втратила чинність у частині створення Державної акціонерної компанії "Українське телебачення і радіомовлення" на підставі Указу Президента N 400/2000 від 09.03.2000 ) 3. Кабінету Міністрів України:

( Абзац другий статті 3 втратив чинність на підставі Указу Президента N 601/99 від 03.06.99 ) затвердити Положення про Державне агентство інформатизації України та здійснити інші заходи, пов'язані з утворенням ДАІНУ;

створити ДАК "Укртелерадіо" і ДАК "Укрвидавполіграфія" та здійснити у шестимісячний строк заходи, пов'язані із створенням цих Компаній, зокрема затвердити їх статути, склад спостережних рад, призначити голів, заступників голів та членів правлінь Компаній;

визначити державного замовника у сфері інформації та інформатизації;

привести свої акти у відповідність із цим Указом.

м. Київ, 16 вересня 1998 року

N1033/98

58.Кодекс професійної етики українського журналіста

КОДЕКС ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА

Кодекс професійної етики українського журналіста

Прийнятий на Х з'їзді Національної спілки журналістів України(квітень 2002 року)

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки журналіста МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

1.Головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

2.При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабаря) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

3.Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

4.Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

5.Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

6.Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

7.Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, – неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

8.Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

9.Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю – слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

10.Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок – допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

11.Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ

59.

П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про рекомендації учасників парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи"

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 22, ст. 162 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Взяти до відома рекомендації учасників парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи".

2.Надіслати дані рекомендації Президенту України, Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі України, Верховному Суду України, Вищому арбітражному суду України, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, міністерствам і відомствам України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним радам, творчим спілкам України для аналізу та врахування

впрактичній діяльності.

3.Кабінету Міністрів України спільно з постійною Комісією Верховної Ради України законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації затвердити склад експертної ради для

розробки законодавчих актів та механізму застосування рішень Верховної Ради України у сфері засобів масової інформації.

м. Київ, 25 квітня 1997 року

N 236/97-ВР

РЕКОМЕНДАЦІЇ учасників парламентських слухань "Свобода слова в

Україні: стан, проблеми, перспективи"

Учасники парламентських слухань - народні депутати України, представники органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, творчих спілок та інших громадських організацій, працівники засобів масової інформації, науковці розглянули стан справ, проблеми та подальші перспективи забезпечення свободи слова в Україні відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та чинного законодавства.

У результаті обміну думками та аналізу ситуації наголошуємо на своєчасності постановки і необхідності послідовного комплексного розв'язання сучасної проблематики свободи слова та інформаційної діяльності в Україні на державному рівні.

на свободу вираження своїх думок, на доступ до інформації, прав засобів масової інформації, журналістів, загалом, виробників творчої інформаційної продукції на вільну діяльність. Це вимагає подальшої законотворчої роботи та розробки концепції національного інформаційного простору України.

Викликає тривогу, що наявні можливості чинного законодавства для гарантування свободи слова та інформаційної діяльності належним чином не використовуються. Мають місце факти відкритого ігнорування і порушення законів, у тому числі з боку органів державної виконавчої влади.

Існує цензура (відкрита і прихована), яка спрямовується не на захист основоположних державних інтересів, а на захист інтересів та іміджу окремих політичних сил і політиків. Особливо це проявляється в галузі телебачення і радіомовлення, де виконавчою владою підтримуються однобічні програми. Ігнорується право Верховної Ради України як однієї із сторін на засновництво і регулювання діяльності Національної телекомпанії та Національної

радіокомпанії України. Управління інформаційною сферою практично повністю здійснюється виконавчою владою, та підпорядковано Президентові України.

У громадській думці, в засобах масової інформації посилюється тривога з приводу фактів перлюстрації, знищення книжкових видань минулих років, прослуховування телефонних розмов і одночасно приховування від громадян інформації, якої вони потребують, тощо. Все більше занепокоєння викликає юридична і технічна

беззастережність окремих нововведень, зокрема "інтернету", який може, з одного боку, посилити загрозу для державних таємниць, особистої конфіденційної інформації громадян, а з іншого, збільшити залежність національного інформаційного простору від зарубіжної продукції, чужої інформаційної політики.

Судова практика ще не стала надійним інструментом гарантування свободи слова, захисту діяльності засобів масової інформації і професійної творчої діяльності журналістів.

Частішають факти переслідування журналістів за їх професійну і творчу діяльність, замахів на них та їхнє майно.

Не налагоджено державної підтримки засобів масової інформації та журналістів.

З метою безумовного забезпечення свободи слова та інформаційної діяльності в Україні, посилення її ролі в житті держави, економічному і соціальному розвитку країни, задоволенні духовно-культурних, професійних та інших запитів громадян, виходячи із стану чинного законодавства України і враховуючи міжнародний досвід, в в а ж а є м о з а д о ц і л ь н е:

1.Запропонувати Верховній Раді України в порядку, передбаченому статтями 154-159 Конституції України, розглянути питання про вдосконалення положень та норм, визначених статтею 34 Конституції України, внесення відповідних змін до Основного Закону. При цьому конституційні норми мають бути спрямовані на максимальне забезпечення свободи слова та інформаційної діяльності, розширення можливостей державної підтримки і захисту засобів масової інформації та журналістів, зведення до мінімуму обмежень прав на свободу слова, вільне вираження поглядів і переконань.

Привести національне законодавство України про свободу слова та інформаційну діяльність у більш повну відповідність із Європейською Конвенцією про права людини ( 995_004 ).

2.Просити Президента України: привести видані ним нормативні акти та розпорядження щодо структурної перебудови і підпорядкування інформаційної сфери у відповідність із Конституцією України і чинним законодавством;

спільно з Верховною Радою України (відповідно до статті 12 Закону України ( 3759-12 ) "Про телебачення і радіомовлення") розглянути питання співзасновництва Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України, визначити порядок призначення керівників.

3.Рекомендувати Кабінету Міністрів України:

вжити заходів щодо забезпечення виконання законодавства України з питань свободи слова та інформаційної діяльності, посилити контроль за дотриманням його органами державної виконавчої влади;

забезпечити розробку та представлення на розгляд Верховної Ради України проектів концепції становлення і розвитку національного інформаційного простору України, основ інформаційної політики держави, проектів законів з питань

розвитку телебачення і радіомовлення, про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, про задоволення інформаційних потреб суспільства;

сприяти розвитку сучасної матеріально-технічної бази інформаційних галузей, запровадженню науково-технічного прогресу, гарантування інформаційної безпеки суспільства;

вишукати можливість економічної підтримки засобів масової інформації;

вжити заходів, спрямованих на послідовне збільшення обсягів друкованої продукції, полегшення доступу до неї малозабезпечених верств населення.

4.Генеральній прокуратурі України більш принципово ставитися до перевірки та оцінки фактів неправомірних дій окремих органів і посадових осіб державної виконавчої влади стосовно інформаційної сфери, посилити нагляд за додержанням і застосуванням законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність.

5.Верховному Суду України спільно з Вищим Арбітражним Судом України вивчити питання про можливість та доцільність створення у складі Верховного Суду України або Вищого Арбітражного Суду України Колегії з інформаційних спорів.

6.Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення забезпечити вимоги законодавства щодо:

контролю за реалізацією інформаційної політики держави в сфері телебачення і радіомовлення;

посилення власної ролі і відповідальності за розвиток та якісний стан телебачення і радіомовлення України, за зростання професійного, художнього рівня програм та передач телерадіоорганізацій;

забезпечення реалізації прав телеглядачів і радіослухачів; здійснення ліцензування та ведення державного реєстру

телерадіоорганізацій України; контролю за додержанням телерадіоорганізаціями вимог чинного

законодавства, зокрема, щодо іноземного інвестування, збереження національного статусу і характеру телерадіоінформаційного простору, порядку телерадіомовлення під час виборчих кампаній і референдумів;

контролю за використанням каналів, радіочастот і проводової мережі, призначених для теле- і радіомовлення.

Вжити заходів для недопущення у власній діяльності будь-яких відступів від вимог законодавства України.

7.Рекомендувати Верховній Раді України прискорити розгляд передбаченого звіту Національної ради України з питань телебачення

ірадіомовлення.

8.Рекомендувати Спілці журналістів України, іншим професійним творчим організаціям працівників інформаційної сфери посилити роботу серед членів своїх організацій з метою безумовного