6.Система показників, що характеризують зайнятість населення

Показники зайнятості

Характеристикою трудової активності населення є показник рівня зайнятості (R_emp ), що розраховується як відношення (у відсотках) чисельності зайнятих до загальної чисельності не інституційного населення або населення відповідного віку від 15 до 70 років, тобто винятком осіб, які перебувають на утриманні в інституційних установах (у виправно-трудових закладах, психіатричних лікарнях, лепрозоріях тощо). Отже, рівень зайнятості може бути розрахований двома способами:

1. Питома вага зайнятих у загальній кількості населення:

2. Питома вага зайнятих в економічно активному населенні:

Де S^emp - чисельність зайнятого населення віком від 15 до 70 років;

S_15-70 - загальна чисельність населення;

S^ea - чисельність економічно активного населення відповідно.

У міжнародній статистиці вихідним показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення, що розраховується за формулою:

Іншими характеристиками зайнятості є такі показники:

• фактична тривалість робочого періоду (дня чи тижня), повний робочий час, неповний робочий час;

• добровільна неповна зайнятість;

• неповна зайнятість з економічних причин;

• характер роботи (постійна/тимчасова);

• наявність роботи, але тимчасова відсутність на роботі;

  • професія (рівень кваліфікації), галузь, статус зайнятості;

• розмір заробітку;

• наявність сумісництва, додаткової роботи (вторинної зайнятості).

Показники безробіття

Для аналізу ситуації, що склалася на ринку праці в офіційній статистиці України використовують декілька показників рівня безробіття:

• рівень безробіття (за методологією МОП);

• рівень зареєстрованого безробіття;

• рівень довготривалого безробіття;

• рівень безробіття з різних причин;

• розширений показник рівня безробіття;

• рівень загального дефіциту попиту на працю.

Рівень безробіття за методологією МОП є звичайним показником рівня безробіття, що розраховується за стандартами Міжнародної організації праці як відсоткове відношення загальної чисельності безробітних віком 15-70 років S^unemp) до чисельності економічно активного населення чи віку (S^ea), тобто до суми зайнятих та безробітних (S^emp + S^unemp).

Показник рівня зареєстрованого безробіття () розраховують двома способами: як відсоткове відношення чисельності безробітних, зареєстрованих Державною службою зайнятості () на дату (початок звітного періоду) або в середньому за період (квартал, рік):

1. до загальної чисельності працездатного населення працездатного віку (S_np)

2. або до економічно активного населення працездатного віку

Показник рівня довготривалого безробіття () також можна вирахувати двома способами: як відсоткове відношення загальної чисельності безробітних (або тільки зареєстрованих у Державній службі зайнятості), які шукали роботу понад 3 місяці й більше(S^unemp або )

а) до економічно активного населення (S^ea):

або

б) до працездатного населення працездатного віку (S_np)

або

Рівень безробіття серед осіб, які втратили роботу зрізних причин (), є відсотковим відношенням чисельності осіб, які втратили роботу за різними причинами ( ), до економічно активного населення ():

Розширений показник рівня безробіття (),що розраховується як відсоткове відношення суми чисельності безробітних () та зневірених () до суми чисельності економічно активного населення() та зневірених:

Рівень економічної активності населення () — це відносний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення () до загальної чисельності населення віком 15—70 років ()

7.Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органа­ми, що їх представляють) за участі держави (органів законодав­чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, викорис­танням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спря­мовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, ви­значенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

На стан трудових відносин активно впливають такі чинники, як структурні зміни в економіці, соціальна політика уряду, науково-технічний прогрес, професійно-кваліфікаційні зміни в робочій силі,темпи економічного розвитку, інфляція, гнучкість ринку праці, активність колективних переговорів, ефективність зайнятості, зо­крема в державному секторі, тощо.

Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими:

• сторони соціально-трудових відносин;

• суб'єкти соціально-трудових відносин;

• механізм соціально-трудових відносин;

• рівні соціально-трудових відносин;

• предмет соціально-трудових відносин;

• принципи соціально-трудових відносин;

• типи соціально-трудових відносин.

8) Охарактеризуйте елементи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, "серцевиною" усього комплексу суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосередньо залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспільстві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економічний прогрес.

За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капіталом, рівень демократизації суспільства і соціальної орієнтованості економічної системи, досконалість суспільного буття загалом.

10) Охарактеризуйте основні напрямки в системі соціального захисту у сфері праці

Сама система соціального захисту в широкому смислі — це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

• працездатним громадянам — за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

• соціально уразливим прошаркам — за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму. Соціальний захист — це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку — інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

• забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

• створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

• створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т. п.;

• забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

• забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

• створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

• захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

• забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

• створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

• забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

11) Суть соціального партнерства, його визначення та мета

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. 

12) Охарактеризуйте компоненти соціального партнерства

Отже, для успішного виконання своїх суспільних функцій система соціального партнерства має включати в себе такі елементи.

· Сукупність постійних і тимчасових дво-, три- і багатосторонніх органів, що формуються представниками найманих працівників та роботодавців, а також виконавчої влади і здійснюють взаємодію між ними на різних рівнях регулювання соціально-економічних відносин (національному, регіональному, галузевому, рівні підприємств та їхніх підрозділів);

· Сукупність різних спільних документів (колективних договорів, угод, рішень, ухвал тощо), які схвалюються цими органами на основі взаємних консультацій, переговорів між зацікавленими сторонами і приймаються ними до виконання;

· Відповідну культуру, традиції, форми взаємодії, співвідношення вказаних органів і порядок, послідовність розробки й виконання, пріоритетність документів, які ними приймаються.

13) У чому полягають основні завдання профспілок

Основними завданнями діяльності Профспілки є:

2.2.1. Здійснення представництва, захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів Профспілки в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з об’єднаннями громадян; 2.2.2. Внесення до відповідних органів державної влади та управління, господарюючих та інших органів пропозицій щодо охорони праці та по соціально-економічним питанням; 2.2.3. Участь у розробці та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати та охорони праці, соціального захисту працівників та зайнятості населення; 2.2.4. Здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про гарантії в сфері трудових відносин та соціально-економічного забезпечення;  2.2.5. Ведення колективних переговорів з адміністрацією, власниками підприємств або уповноваженими ними органами, на яких працюють члени Профспілки та укладення колективних договорів (угод) від імені працівників у порядку, встановленому чинним законодавством України; 2.2.6. Здійснення контролю за укладеними колективними договорами та угодами, за дотриманням власниками та адміністрацією підприємств, на яких працюють члени Профспілки, трудового і профспілкового законодавства; 2.2.7. Звернення на прохання членів Профспілки та з власної ініціативи до суду, господарського суду з позовними заявами на захист трудових та інших прав, а також охоронюваних законом інтересів;  2.2.8. Участь в розгляді колективних трудових спорів з адміністрацією, власниками або уповноваженими ними органами підприємств, на яких працюють члени Профспілки. 2.2.9. Отримання від адміністрацій, органів державної влади та управління інформації з питань, що пов’язані з працею або соціально-економічним розвитком; 2.2.10. Розповсюдження інформації про діяльність Профспілки, про порядок і умови співпраці з нею; 2.2.11. Здійснення конкретних дій у разі порушення прав і свобод людини. При необхідності організація всеукраїнських демонстрації, мітингів, страйків, інших акцій протесту в інтересах членів Профспілки; 2.2.12. Консультування членів та Організаційних ланок з усіх питань профспілкового руху, надає їм методичну та правову допомогу; 2.2.13. Забезпечення інформування членів Профспілки через засоби масової інформації та інші друковані видання про свою діяльність. 2.2.14. Сприяння в організації навчання, підвищення кваліфікації профспілко¬вого активу і кадрів; 2.2.15. Здійснення інших функцій, які передбачені чинним законодавством про профспілкові організації.

14) За якими напрямками здійснюється правове регулювання трудових відносин

Правове регулювання — це упорядкування суспіль­них відносин здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

За принципом співвідношення можливого і необхідного

• сфера можливого правового регулювання — галузь суспі­льних відносин, яка може бути врегульована правом;

• сфера необхідного правового регулювання — галузь суспі­льних відносин, яка повинна бути врегульована правом.

За характером юридичної ді­яльності

• сфера законодавчого регулювання — галузь суспільних від­носин, фактично регламентована правовими нормами (законо­давча діяльність);

• сфера регулювання, що реалізує право — галузь громадсь­кого життя, в якій фактично здійснюються правові норми (діяль­ність, що реалізує право).

За певними блоками суспіль­них відносин

• сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розпо­ділу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;

• сфера політичних, головним чином управлінських, відно­син усередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини (управ­ління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади — законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування — підкорення). У тій частині, де управ­лінські відносини збігаються з майновими (управління економі­кою), вони належать до першого блоку;

15) Охарактеризуйте систему колдоговірного регулювання праці

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".  Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

16) Розкрийте суть основних моделей соціального партнерства

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між представниками найманих працівників (переважно професійними спілками) — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, що виражається у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

До основних принципів соціального партнерства відносять: дотримання норм законодавства; повноважність представників сторін; рівноправ'я сторін в свободі вибору і обговоренні питань, які складають вміст колективних договорів і відносин; добровільність сторін в прийнятті на себе зобов'язань; систематичність контролю і відповідальність за виконання зобов'язань.

17.У чому сутність поняття « ринок праці». Назвіть його елементи та функції

Ринок праці – це невід’ємна частина ринкової економіки, де приймаються рішення, пов’язані з наймом та зайнятістю працівників, ведуться індивідуальні або колективні переговори про умови праці та рівень оплати її результатів.

Функції ринку праці визначаються значенням праці у суспільному житті, де вона виступає найважливішим джерелом доходу та добробуту. Виділяють такі функції:

Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією,галузями виробництва та регіонами;

Інформаційну. Сучасний ринок праці виявляє середньостатистичні витрати на робочу силу, дисбаланс між попитом та пропозицією праці та інформує зацікавлених суб’єктів ринку за аспектами їхніх інтересів;

Посередницьку. Ринок сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від рівня розвитку здібностей та ділових якостей, професійної майстерності працівників. Водночас роботодавцю надається можливість вибору відповідної робочої сили.

Ціноутворюючу. Це основна функція ринку, що спрямована на встановлення рівноваги між попитом та пропозицією праці;

Стимулюючу.Полягає в тому,що ринок зумовлює матеріальну зацікавленість усіх учасників конкурентного процесу в задоволенні потреб людей.

Оздоровлюючу. Реалізуючи цю функцію ринок підтримує рентабельність економіки вцілому.Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких,нежиттєздатних підприємств.

Регулюючу(координаційну) дає відповіді на питання ЩО,ДЛЯ КОГО,ЯК виробляти? Певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів. Ринок регулює надлишок робочої сили, її оптимальне розміщення та ефективне використання.

Елементи ринку праці:

1.Попит на працю

2.Ціна праці

3.Пропозиція праці

4.Ємність ринку праці

5.Резерви робочої сили

6.Конкуренція на ринку праці

7.Конюктура праці

18.Які соціально – економічні наслідки конкуренції на ринку праці

Конкуренція на ринку праці — це наявність значної кількості незалежних покупців і продавців праці та можливість входити на ринок і виходити з нього. Конкурентна боротьба на ринку праці ведеться між:

• найманими працівниками - за робочі місця та посади;

• роботодавцями - за працівників (особливо кваліфікованих та високопродуктивних);

• між роботодавцями та працівниками (або профспілками) - за умови найму тощо.

Можна говорити про конкуренцію між державами (певною мірою – між регіонами та галузями) за висококваліфіковану робочу силу.

Оскільки ринок праці поділяється на окремі сегменти, які іноді можуть бути не пов'язані між собою, то існує:

• конкуренція всередині окремого сегменту ринку праці між найманими працівниками одного рівня кваліфікації (внутрішня (на підприємстві) та зовнішня (між підприємствами));

• конкуренція всередині окремого сегменту ринку між робото­давцями, які пропонують однорідні робочі місця;

• міжсегментна конкуренція, що передбачає необхідність подо­лання міжсегментних бар'єрів (галузевих та територіальних), до того ж як для роботодавців, так і для працівників.

Як і на інших ринках, на ринку праці виділяють такі види конкуренції: цінова та нецінова, добросовісна й недобросовісна.

Ціпова конкуренція безпосередньо пов'язана з рівнем винагороди 11 працю. У ній перемагають (знаходять роботу) працівники з ниж­чим рівнем резервної заробітної плати та роботодавці, які, на відміну від їхніх конкурентів, можуть у боротьбі за потрібних працівників підвищити рівень трудової винагороди за рахунок економії на інших витратних статтях або за рахунок монопольного становища на ринку.

Нецінова конкуренція між працівниками пов'язана з відмінностями в їх продуктивності, а також з нерівними можливостями заявити як свої якості та трудові можливості.

Нецінова конкуренція між роботодавцями пов'язана з неоднорідністю робочих місць, що пропонуються та різними умовами праці.

Добросовісна конкуренція відбувається у рамках закону та етичних норм, а при недобросовісній конкуренції вони порушуються. Наприклад, працівники використовують різноманітні способи перебільшення власних можливостей перед роботодавцем або применшення професійних здобутків колег по роботі (конкурентів), зазначають неправдиву інформацію у резюме, надають фальшиві дипломи про освіту, псують, результати праці колег тощо. Не виключається недобросовісна конкуренція й поміж роботодавцями.

19.Що охоплює поняття «внутрішній ринок праці». Назвіть його основні характеристики

Внутрішній, або первинний ринок праці— це система довгострокових соціально-трудових відносин, що обмежені рамками одного підприємства, за яких заробітна плата та розміщення працівників визначається адміністративними правилами і процеду­рами

До внутрішнього ринку належать штатні працівники, які володі­ють високою кваліфікацією, зорієнтовані на специфіку підприємства, досвідчені та високопродуктивні.

До основних особливостей внутрішнього ринку праці належать такі:

• ставка заробітної плати працівників не залежить (або май­же не залежить) від співвідношення попиту і пропозиції на аналогічний вид праці на зовнішньому ринку;

• заробітна плата, як правило, збільшується у міру зростання трудового стажу працівника на конкретному підприємстві;

• на підприємстві є обов’язковий соціальний пакет;

• для працівника відкриті можливості кар’єрного зростання та підвищення кваліфікації за рахунок коштів підприємства;

• велике значення мають формальні та неформальні правила поведінки, внутрішньофірмові традиції;

• стосунки між роботодавцем та працівником мають довготри­валий та стійкий характері

20.Що таке сегментація ринку праці. Назвіть основні ознаки сегментації

Сегментація ринку праці - це розподіл робочих місць та працівників на замкнуті сектори, зони, що детермінують мобільність робочої сили своїми межами.

Сегментацію ринку праці можна вивчати, застосовуючи загальноприйняті параметри сегментованості ринків, що використовуються у маркетингових дослідженнях. До таких параметрів належать:

• демографічні характеристики робочої сили (стать, вік, склад сім’ї);

• географічне положення ринку (регіон, місто, район тощо);

• соціально-економічні характеристики робочої сили на ринку праці (освіта, професійні знання, рівень кваліфікації, стаж ро­боти тощо);

• економічні показники, що відображають фінансовий стан під­приємств та матеріальну забезпеченість найманих працівників;

• форма власності на підприємстві;

• розміри підприємства;

• психофізіологічні якості працівників, їх належність до певного соціального прошарку суспільства тощо;

• характеристики поведінки працівників з погляду мотивації зайнятості тощо.

21.Охарактеризуйте основні елементи інфраструктури ринку праці

. В інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи:

Система регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти , що гарантують громадські права у сфері зайнятості;

Система регулювання заробітної плати: нормативні акти, угоди, договори, інститут арбітражу;

Системи регулювання компенсацій у зв’язку із втратою роботи, а також т при перепідготовці;

Пенсійна система, оскільки вона суттєво впливає на економічну активність працівників перед пенсійного віку, на на кількість економічно активного населення за рахунок охоплення працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займаються найманою працею;

Системи регулювання умов праці і зокрема, у несприятливих для здоров’я умовах;

Служби зайнятості та працевлаштування. В Україні до них належать як Державна служба зайнятості, так і недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці;

Система професійної підготовки, перепідготовки та перенавчання;

Об’єднання працівників та роботодавців, що представляють їхні інтереси;

Кадрові служби під підприємства, громадські організації та фонди сприяння зайнятості.

Багатофункціональна та високоефективна інфраструктура ринку праці є свідченням високого рівня його розвитку.

21. Дайте визначення категорії «зайнятість» та назвіть форми зайнятості

Умовою реалізації трудовим потенціалом своїх здібностей і функ­цій є зайнятість. Вона характеризується системою еконо­мічних відносин щодо забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержанню засобів до існування. Зайнятість як економічна категорія характеризує співвідношення між кількістю працездатного населення та кількість зайнятих, яке визначає рівень використання робочої сили суспільства та ситуацію на ринку праці.

Класифікація форм зайнятості:

1. За формами організації робочого часу:

Повна зайнятість за формами організації робочого часу - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід (у нормальних для певного регіону розмірах).

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо

Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничи­ми чинниками. Вона пов’язана зі зменшенням обсягів виробницт­ві, реконструкцією підприємства.

Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробницт­во реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

1. За статусом зайнятості:

Первинна зайнятість характеризує зайнятість на основному місці роботи. Вона є основним джерелом доходів працівника. Якщо крім основної роботи чи навчання людина має ще додаткову зайнятість, то остання називається вторинною зайнятістю. Ця зайнятість надає додатковий дохід і називається сумісництвом..

2. Зa стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість.

Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи, а тимчасова пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи. До категорії тимчасово зайнятих належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін. Сезонна зайнятість - це зайнятість, що пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період (сезон) на умовах повного робочого часу й оформлюється відповідним контрактом.

21. Дайте визначення категорії «зайнятість» та назвіть форми зайнятості

Умовою реалізації трудовим потенціалом своїх здібностей і функ­цій є зайнятість. Вона характеризується системою еконо­мічних відносин щодо забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержанню засобів до існування. Зайнятість як економічна категорія характеризує співвідношення між кількістю працездатного населення та кількість зайнятих, яке визначає рівень використання робочої сили суспільства та ситуацію на ринку праці.

Класифікація форм зайнятості:

2. За формами організації робочого часу:

Повна зайнятість за формами організації робочого часу - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід (у нормальних для певного регіону розмірах).

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо

Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничи­ми чинниками. Вона пов’язана зі зменшенням обсягів виробницт­ві, реконструкцією підприємства.

Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробницт­во реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

3. За статусом зайнятості:

Первинна зайнятість характеризує зайнятість на основному місці роботи. Вона є основним джерелом доходів працівника. Якщо крім основної роботи чи навчання людина має ще додаткову зайнятість, то остання називається вторинною зайнятістю. Ця зайнятість надає додатковий дохід і називається сумісництвом..

4. Зa стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість.

Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи, а тимчасова пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи. До категорії тимчасово зайнятих належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін. Сезонна зайнятість - це зайнятість, що пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період (сезон) на умовах повного робочого часу й оформлюється відповідним контрактом.

23. Умовою реалізації трудовим потенціалом своїх здібностей і функ­цій є зайнятість. Вона характеризується системою еконо­мічних відносин щодо забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержанню засобів до існування. Зайнятість як економічна категорія характеризує співвідношення між кількістю працездатного населення та кількість зайнятих, яке визначає рівень використання робочої сили суспільства та ситуацію на ринку праці.

Зайнятість можна розглядати у трьох аспектах.

Економічний acпeкт зайнятості полягає в тому, що вона характеризує діяльність частини на­селення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість населення - це найбільш узагальнена характеристика економіки, що відображає досягнутий рівень економічного розвитку, вне­сок живої праці в результат виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає особливості їх взаємозв’язки.

Соціальний аспект зайнятості відображає потребу людини в задоволенні власних матеріальних і духовних потреб (зокрема у самовираженні) шляхом використання доходу, який вона отримує за свою працю. Виходячи з цього, зайнятість можна трактувати як діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих і суспільних non:г та приносить дохід у грошовій чи іншій формі.

Демографічний аспект зайнятості відображає взаємозв'язок зайнятості зі статево-віковими характеристиками населення, к структурою тощо.

В нашій державі правові, економічні та організаційні основи тості населення регламентує Закон України «Про зайнятість населення». У ньому висвітлено права громадян на працю, закріплено держави соціальні гарантії щодо реалізації цих прав, визначено загальні положення щодо організації й регулювання зайнятості та передбачено контроль і відповідальність за порушення чинного законодавства у цій cфері.

Класифікація форм зайнятості:

3. За формами організації робочого часу:

Повна зайнятість за формами організації робочого часу - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід (у нормальних для певного регіону розмірах).

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Явну неповну зайнятість фін її,і виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток чи відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничи­ми чинниками. Вона пов’язана зі зменшенням обсягів виробницт­ві, реконструкцією підприємства. Прихована неповна зайнятість проявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

З позицій причин зайнятості у режимі неповного робочого часу виділяють вимушену та добровільну неповну зайнятість.

Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробницт­во реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

Міжнародною організацією праці вимушена зайнятість зі скоро­ченням заробітної плати у зв’язку зі зниженням ділової активності підприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробіття. А робочий тиждень, тривалість якого значно нижча за законодавчо встановлену (коли за цим режимом працюють на постійній Добровільній основі), вважається неповним робочим тижнем.

Загальний підхід до визначення вимушеної неповної зайнятості та часткового безробіття ґрунтується на положеннях 44-ї, 166-ї та 168-ї конвенції МОП. У вказаних конвенціях, зокрема, зазначається:

• у разі часткового безробіття відшкодування або допомога ви­плачується особам, зайнятість яких скорочена в межах, уста­новлених законодавством країни (Конвенція 44) ;

• якщо вважається, що тимчасове скорочення нормальної три­валості робочого часу може запобігти звільненням у зв’язку з тимчасовими економічними труднощами або звести їхню кількість до мінімуму, то необхідно розглянути можливість часткової компенсації втрат у заробітній платі за невідпрацьовані нормальні години робочого часу, що фінансується згідно з національним законодавством та практикою (Конвенція 166) ;

• необхідно розроблювати пріоритетну політику на ринку праці, що сприятиме досягненню всілякими засобами повної продуктивної та вільно обраної зайнятості (Конвенція 168). Ця конвенція містить також перелік правових норм, соціальна гарантій на випадок безробіття, які слід брати до уваги та на які варто орієнтуватися державам при розробці законодавства. Зокрема, система надання допомоги по безробіттю може охоплювати й осіб, що працюють неповний робочий час, але фактично шукають роботу на повний робочий день.

4. За статусом зайнятості:

Первинна зайнятість характеризує зайнятість на основному місці роботи. Вона є основним джерелом доходів д пі працівника. Якщо крім основної роботи чи навчання людина має ще додаткову зайнятість, то остання називається вторинною зайнятістю. Ця зайнятість надає додатковий дохід і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо п місце збігається з місцем основної діяльності.

5. За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну та нестандартну зайнятість.

Стандартна зайнятість - це робота у таких умовах: у виробничому приміщенні роботодавця; зі стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця; чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Якщо хоча б одна з перерахованих рис відсутня, то зайнятість вважається нестандартною. Отже, нестандартна зайнятість - це трудова діяльність працівників певної класифікаційної групи, що не відповідає стандартним (типовим) правилам і вимагає спеціального Лімітного регулювання та організаційно-економічного забезпечення.

6. Зa стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість.

Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи, а тимчасова пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи. До категорії тимчасово зайнятих належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін. Сезонна зайнятість - це зайнятість, що пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період (сезон) на умовах повного робочого часу й оформлюється відповідним контрактом.

7. За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють: регламентовану (легальну) зайнятість; нерегламентовану (нелегальну) зайнятість, тобто нерегламентовану державними документами діяльності громадян, що виключена зі сфери підпорядкування соціаль­но і трудовим нормам і відносинам. Це діяльність, що здійснюється без укладання трудового договору, не враховується системою державної статистики , нерідко знаходиться на межі кримінальної діяльності, зокрема через несплату податків. Нерегламентована зайнятість може бути у вигляді самозайнятості та зайнятості найманою працею. На зайнятих найманою працею не поширюються вимоги Кодексу законів мри працю, вони, як правило, отримують меншу заробітну плату, ніжна аналогічній роботі мають працівники в умовах регламентовані зайнятості. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди є дискримінаційною щодо працівника і не обмежується віком.

24) Які законодавчі акти регулюють зайнятість в Украйні

 сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

· сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

· підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

· сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

· посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

· підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

· соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

· забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;