33. Емпіричний напрямок в етиці: головні ідеї, представники, критичний аналіз

Серед основних напрямів етичної думки дослідники виділяють емпіричний та трансцендентальний підходи.

Емпіри́зм (грец. έμπειρία — досвід) — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання. У методологічному плані емпіризм — це принцип, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.

Емпіричність полягає у властивому натуралістичному підході, запереченні потойбічного, божественного обгрунтування моралі, в орієнтації при її поясненні на факти реальної життєдіяльності людей. Тут моральність виводиться з емпірично фіксованої дійсності й утверджується як досяжний у реальній життєдіяльності ідеал. До емпіричного (натуралістичного) напряму в етиці належать мислителі, котрі досліджують мораль як породження «природи людини» (Демокріт, Епікур, Бентам, Мілль, Фейербах), космологічної закономірності (Геракліт, Піфагор, Спенсер), фактів суспільного життя (Арістотель, Гоббс, Гельвецій).

Емпіризм як філософський напрям вважає чуттєвий досвід єдиним джерелом і критерієм пізнання, применшує у ньому роль аналізу і теоретичних узагальнень.

34. Трансцендентальний напрямок в етиці: головні ідеї, представники, критичний аналіз

Серед основних напрямів етичної думки дослідники виділяють емпіричний та трансцендентальний підходи.

Трансценденталізм — напрям філософії який вивчає те, що лежить за межами досвіду, те що неможливо пізнати зважаючи на досвід[1]. Відомий у світі завдяки «американському трансценденталізму» — групі нових ідей у літературі, релігії, культурі і філософії, які зародилися у Новій Англії у першій половині XIX ст.

Основні ідеї:

соціальна рівність «рівних перед Богом» людей,

духовне самовдосконалення,

близькість до природи, що очищає людину від «вульгарно-матеріальних» інтересів,

інтуїтивне осягнення макрокосму через мікрокосм.

Етимологія поняття «трансцендентний» (такий, що виходить за межі) цілком відповідає орієнтації на надприродне джерело моралі, котре міститься за межами всякого можливого досвіду й тому суто умодосяжне. Трансцендентальну етику репрезентують мислителі, погляди яких формувалися в руслі релігійно-етичних систем (Августин, Фома Аквінський), філософсько-етичного (об'єктивного та суб'єктивного) ідеалізму (Платон, Гегель, Кант), англійської школи моральних почуттів.

35. Етичний натуралізм

Натуралістична традиція в етиці має тривалу історію, ще починаючи з античності філософи прагнули вивести і обґрунтувати принципи організації життя людини, що відповідають його природі і сприяють досягненню ним щастя. Проте аж до другої половини XIX с. натуралістична етика носила умоглядний, спекулятивний характер, не була підкріплена конкретними науковими даними, а тому залишала великий простір для критики.

Тільки після створення Ч. Дарвіном теорії еволюційного розвитку натуралістична етика отримала міцну природничо-наукову підставу. Як відомо, ця теорія завдала найсильнішого удару по теологічній картині світу, продемонструвавши природний характер походження людини і її органічний зв’язок зі всім світом природи.

Головною ідеєю Дарвіна стало положення про те, що не Бог, а природа в процесі еволюційного розвитку за допомогою природного відбору за принципом біологічної доцільності породжує все різноманіття і складність природи і її вище породження — людини з його здібностями, у тому числі розумовими та етичними. Основою органічної еволюції, по Дарвіну, є здатність живих істот  пристосовуватися до умов існування, що змінилися, за рахунок власних внутрішніх змін і вироблення корисних властивостей і ознак. Далі в силу вступає природний відбір, коли виживають і розмножуються тільки живі істоти з біологічно корисними ознаками, що виникли в процесі змін. Інші, що не зуміли пристосуватися до умов, що змінилися, забираються самою природою і гинуть в боротьбі за існування.

Особи, що вижили, що володіють біологічно корисними ознаками і властивостями, передають їх по спадку подальшим поколінням. Саме таким чином відбувається природна селекція, відбір і культивування певних властивостей і якостей, поява більш розвинутих форм організації життя.

Доводячи походження людини від тварин, Дарвін постійно підкреслював загальне між людиною та її предками, тим самим стираючи якісну грань між ними. Відмінності торкалися перш за все кількісних характеристик — ступені розвитку тих або інших якостей і здібностей. Так, початок людської моральності Дарвін бачив у властивій вже високоорганізованим тваринам здатності жити спільно, відчувати симпатію, проявляти вірність, піклуватися і допомагати один одному. На цій підставі він вважав, що і почуття обов'язку і совісті також є продуктом природної еволюції.

Але для обґрунтовування моральності, її вимог і цінностей необхідно вивчати зміст і спрямованість процесів еволюції в природі, розкривати механізми біологічної і психофізіологічної обумовленості людської поведінки.

Натуралістична етика прагне розглядати моральність як природне, доступне для наукового пізнання явище, а не як область надприродного, божественного, трансцендентального. Позиція натуралістичної етики має ряд істотних недоліків. Якщо погодитися з тим твердженням, що етичні цінності визначаються природою, її еволюційним розвитком, то сама мораль у такому разі втрачає своє значення як особливої форми свідомості і способу регуляції суспільного життя. Мораль завжди виступає як сила, яка підноситься над природою. Вона припускає здібність людини до самостійного і вільного вибору позиції і вчинку, є результатом усвідомленого вибору.